Уже плаксива осінь
і понура,
Без ласки сонця,
дуднів, комарів…
Серед дороги
плескає баюра
Із-під коліс
машин і тракторів.

Земля чорніє
зорана у полі
Поміж пустих
болотяних доріг,
Темніє небо
в сутінках поволі,
Ступає тихо
вечір на поріг.

08.11.2023.

Зубко Ганна

У чужій країні, серед тисяч облич, так ганебно,
Стежу очима за рідним синьо-жовтим полем.
Чому так самотньо, чому дивлюсь на небо,
Не бачачи свою Україну, у серці з болем?

Звідки цей вітер, що грає з моїми думками,
Та розносить їх далеко, роздумуючи ночами,
Як часто відчуваю сум у тій тиші,
Коли вітрець легко шепоче мову незнайомців,
А я залишаюся безмовним у тузі,
Виділяючись серед чужинців.

Вівсянка в чужих лісах, співає мої слова,
Сповнені натхненням, але вбрані у сльози.
Так тужу, знову поглинає реальність сувора,
Сум, рідні стежки, що вкотре хочеться пройти,

Тиша, як старий друг, сідає поруч,
Шукаючи стежки, дивлюся ліворуч ,
Тиша нагадує про любов та розлуку,
Де ті стежки, що ведуть додому?

Шукаю я свій украдений дім,
Сподіваючись в серці, свою землю знайду живим,
Слово "дім", що врятує від самотності,
Поглине тиша у моїй гріховності.
Анастася

Настане час й закінчиться війна,
І за столом збереться вся родина.
Підніме келих терпкого вина
За Перемогу нашої країни!

Вшануєм пам’ять мужніх воїнів-героїв,
Що полягли, за мирне небо в нас над головою.
На жаль, вони не вернуться додому,
Така ціна за нашу Перемогу.

Щоб ми могли щасливо жити,
І те, що знищено, все відновити .
Щоб вільними були в своїй країні,
І з гордістю казали – ми з України!
Тетяна

«війна»,війна це слово до мурашок,воно лютує і кричить ,немає в ньому спокою та меж немає в ньому і добра. Лише душа що сповнена печалі,хтось там домівку рідну втратив,а хтось із рідних на війні.Та навіть після цього ми незламні ми віримо що колись настане мир,що будуть люди всі радіти не буде чути пострілів,гармат не будемо переживати,де дітись?бо от повітряна тривога почалась.Та навіть після цього незламні,і мрія в нас усіх одна щоб закінчилася ця страшная війна!
Красій Вікторія

На вулиці дощ,
Хороша погода, щоб спати,
Нирнути у сон,
І ним свою ніч зіграти,
Вже вечір прийшов, Спокійно зробилось на дворі,
І весняний дощ
Собою ховає всі зорі,
І тихо, і легко –
Повітря запахло озоном,
І на усю землю
Схиляється все небо сонне,
І станом своїм
Воно всі думки притиснуло,
Щоб люди усі
Як можна скоріше поснули,
Щоб небо змогло
У спокою більше побути –
Йому завтра знов
Цілий день усіх людей чути,
Йому завтра знов
Нас вислухати всіх потрібно,
І свою любов
Віддати дорослим і дітям.
Гончарук Віталій

А очі у тебе … бомбезні,
Вони ж надзвичайні такі,
Вони ж бо не просто зелені –
Вони рідкісно-чарівні,
І страшно мені в них дивитись,
Й шкода відриватись від них,
І так легко в них загубити
Свій розум і свої думки.
І так легко в них закохатись,
Забуши весь світ навкруги,
Знайшовши у них своє щастя
Лиш раз,та вже назавжди.
Твій погляд такий небезпечний –
Безсилим стаю перед ним,
А він,проникаючи в серце,
Собою посилює ритм,
І спокою серце не знає,
Ні ранком, ні вдень, ні вночі –
Воно погляд в собі ховає,
І очі твої чарівні.
Я мову свою забуваю
Коли бачу очі твої,
На мене ні час не впливає ,
Ні будь які пори річні,
Я довго дивлюся у очі,
Вбираючи погляд безмежний,
Дивлюся й дивитися хочу,
Бо очі у тебе бомбезні.
Гончарук Віталій

Дні без тебе, наче, мука.
Вистрілив байдужістю ти в серце,
Мов стрілою ранив з лука…
Ну й як мені забути все це?
Ти любиш дурненьких блонд,
А я стримана брюнетка.
Взяти б тебе знову за руку на пару секунд,
Та ти вже її маріонетка.
Люблю.
Люблю й любити буду.
Але той вечір, не забуду,
Вже й нема сенсу тужити…

Єва Богдан

О, людино, сьогодні я пишу вірші.
Вночі чи вдень в голубому небі,
Чи на землі, можу я писати десь?
В горі чи на небесному світилі?

Скільки не кажи, незрозуміш мене.
Чому в мені стільки сяйва?
Я розписав безліч шляхів,
Скільки створив світів на бумазі.

Не зміняючи долі,
Це не стіх, якщо я не пишу привілей.
Там, де я жив, там живу.
Небо в творах опишу, не чекай.

Судьби своєї, коли ти,
Людина, бачиш в мені якусь людину.
Скільки не дивись на людей, сіровно ти людина
Дьоміч Володимир

Йшов дощ замість снігу,
Хоч уже давно пройшла жатва.
І настала зима, Новий рік вже прийшов,
Не зніжинки я не знайшов.

На вулицях тільки грязь,
Зелена трава взалі зростає взимку.
Дерева сумні, не можуть піти спати взимку,
Снігу немає, навідь, над горою з небес йде дощ.

Сумні діти, веселі птиці,
Повні сонцем дні, хоча в душі дощі.
Без снігу, друдні дороги,
І немає до зими любові.
Дьоміч Володимир

Мені не потрібна муза
Не потрібен стиль
Не потрібний текстиль
Я пишу пером
Хтось словом
Я пишу про все
Хтось про море
Укогось зорі горять у ночі
У мене порад зір навколо мене
Пиши .Твори .Збирай
Адже ти людина
Дьоміч Володимир