Солдате мій, мій чоловіче
І знов тебе війна та кличе
В нелегкий бій, в важку дорогу
Молюся я за тебе богу
Невже той ворог не втрачає
І своїх втрат не помічає
Як можна так чуже те брати
Своє губить не рахувати
Повинен ти це все стерпіти
Щоб нас с батьками знов зустріти
Щоб повернутися додому
І разом з нами жити в ньому
Таке життя, його наука
Ми мусимо стерпіть ці муки
Щоб на чуже не зазіхали
А ми своє обороняли
Ми знаєм буде день и час
Що ти повернешся до нас
І будем разом в домі
Сидіти за одним столом
Тетяна

Дорога колись була велика,
Тепер зовсім мала.
За людей вона стала такою,
Як дали людям городи.

Зробили стежину велику для
Машин чи різних речей.
Але люди жабідні були,
Щороку підкапували ту.

Дорогу стала вана,
Все менше, менше,
Докапали до того, що цю дорогу
І дощ знисе, і людина там може впасти.

Найменший струмок, який бачив ти,
Був більше за ту стежину.
Люди гризуться за землю,
Не розуміючи того.

Що уничтожили стежину, по якій
Я ходив у дитинстві.
Тепер там чий-то агород, клумба,
А от правда залишилася, що там нічого не росте
Дьоміч Володимир

Твої букети не злічити
Твої цілунки не злічити
Твої обійми не злічити
Та тільки час не можу
повернути
Коли писав мені привіт
кохана
Коли я чула голос в
телефоні
Як зустрічала на порозі
І як ревіла вечорами
коли тебе не було поруч
Я мала крила я жила
Тепер я не живу
Тепер я просто серед
натовпу людей існую
Не сяю світлом не випромінюю любов
Я втратила заряд свій
назавжди з тобою
Анна

Хтось спокійно воювати йде за гроші
нема в таких людей і совісті й жалю.
І неважливо їм погані люди чи хороші
за кожного дають їм по рублю.

Зовсім інакші цінності у нас
ми йдем щоб захистити свій народ.
І знаєм точно в цей тривожний час
не треба нам ніяких нагород.

Найголовніша цінність наша це сім’я
за неї ми завжди на все готові.
Заради неї воювати йдем і ти і я
щоб просто жити в мирі і любові.

І неважливо скільки прийде ворогів
ми зустрічатимемо їх завжди завзято.
Захистимо жінок, дітей, сестер, братів
та землі ті де нас родили мама й тато.
Пироженко Євгеній Григорович

Чому я брешу тобі в очі?
Може те, що….. Моя
Брехня…..Солодка наче мед?
Правда – гірка правда, яка криється
В мені… Не знаю, що тут говорити…
Знай брешу я лишень для тебе,
Бо через таких як ти гинуть діви.
Майбутні матері, а ти тварина!
Дика та скажена! Вбиваєш кожну третю….
Коли ж брехня обернеться тобі нещастям?!
Я стомилась страждати, коли ж нарешті
Дочекаюсь брехуна я смерті?…

Монашка

Привіт військові ви жеві я хочу щоб ця клята війна закінчилась щоб ракети не літали тривога не лунала щоб ви додому живі повертались до мами до тата до сестри до бабусі до дідуся ви сидите в тих клятах окопах
Аріна

Це кошмар. Кошмар удень,
Що краде кисень й в груди тисне.
Чавлячи з зіниць останні сльози,
Вбиває поглядом холодним.

Як кров’ю налилося небо,
І кров’ю налилися очі,
Кривавий піт з чола на плечі,
У молитвах палких щоночі,
Вниз лився, падав глухо,
Так, що аж дзвеніло в вухах…
Не тільки піт..
Метал. Залізо. Іскри. Порох…

Боже! Досить.. Бачиш? Бачиш?!
Голод, скрута!
Серце важить наче тонну –
На ньому кайдани скорботи
Відчути не дають свободи!

Лягти в траву за покоління,
Яке було і яке буде.
Життя покласти за життя в кредит,
Приписаний тобі катами.
Чоло криваве з плеч за гроші
Вони зрізають мерзлими сльозами,
Змучених від плачу сильних духом.
І сіль цих сліз скрипить у рані,
Що вони ділять між собою.

Їх очі більше не побачать
Те, що було так дороге.
І не побачать їхні діти.
І діти їх… І їхні діти…
Цей рід вже зрівняно з землею …
Ці ж виродки копають глибше!

Не буде жертва та даремна,
Цей кратер не ростиме більше.
І будуть інші, ще сильніші,
Що у сльозах встають і йдуть ,
І валять вниз з дороги інших.

Це помста за святую жертву,
За неї Бог дасть більшу силу –
Силу рвати дула автоматів,
Що пхають нелюди в виски.

Покидьки прокляті… Як сміли ви?
Та як посміти можна привести до страти
Сиріт вже страчених батьків,
Яких позабивали батогами,
роздягли і зґвалтували,
ВИ.
До посиніння рвали тіло,
Кличучи це "правим ділом".

За ваші звірства буде гнити
Доля ваша, плакатимуть ваші діти!
Шкода вже давно прогнили ваші душі…
Відчуєте, дияволи, ви пекло
Гіркотою в горлі і печінням в грудях!

Ми вільні правити майбутнє!
А ви не вільні в нього лізти!
Хай Небеса росудять нас,
Нехай дадуть всім по заслугам!
Наш стогін не лунав даремно,
Не впала дарма в пил сльозина,
Що стане гострим, як наш біль, снарядом.
Гармату, тесану з могильних плит,
Підпалять ще живі за мертвих,
Захищених від світу квітами й хрестами.

Nafasyyyk (Наталія)

Коли ти не такий як всі,
коли ти інший,
всі думають ти аутист,
але це інше!
Не аутизм це!
Не відхилення від норми!
Це все нормально, все природньо,
такі ми народились що робить,
не можу я змінити мозок свій чи гени,
не можу задушить себе, стати як всі.
Ні це не вибір.
Це не він.
не вибирали ми.
Чи ви гадаєте ми вибрали би бути підорами?
гадаєте цього хотіли ми
поставили собі бар’єрів:
"Неприродньо, ненормально.
Нічого не знаєм!"
це не період, не помилка
це все нормально, не фригідно.
Марина

Ти не шукай мене у інших
Мене не було там й нема.
Я інша, розумієш, зовсім інша
Й на цілий світ така одна!
Ти не дивися їй у очі,
Бо не побачиш там мене.
Проходитимуть зимні ночі,
Але твій біль так просто не пройде.
Не зазирай ти їй у душу,
Вона черства і зовсім не моя.
Та все таки я мушу, чуєш, мушу
Сказать тобі оці слова:
Ти можеш далі так шукати,
Але повір, ніколи не знайдеш.
Я просто перестану вже кохати
І ось тоді, ти точно пропадеш.
Котик Яна

А ніжність, що в серці жіночім –
Оберігає життя…
Дитя колисає щоночі,
Тріпоче в блаженстві душа…

Ніжно торкнулась за ручку:
Спить Янголятко, в раю…
Вона посміхнулась беззвучно,
Ніч загуляла в гаю…

Згадала про юність, кохання…
Як ніжністю пахнув бузок,
Свої неймовірні бажання,
Крилатий політ до зірок…

А ніжність живе в усі пори,
Не дивлячись навіть на зле.
Вона неосяжна, як море,
Торкає серця за живе…

Розтопить весь сум, обігріє…
Поверне любов до життя,
В обіймах коханого мліє,
Хай ніжністю квітне буття!
ND💗
Надія Холод (ND)