Я дуже хочу, щоб як колись…
Коли ще геть маленькою була,
Щоб дитинство й мрії переплелись,
Щоб так щиро любити й вірити могла.

Щоб той дитячий, щирий сміх,
Зігрів душу поранену мою.
І щоб татусь пригорнути міг,
Маленьку донечку свою.

Щоб мама була поруч, як тоді,
І всі невзгоди незнайомі.
Коли всі здорові й молоді,
І весь світ могла зобразити в альбомі…

Хочу, щоб як в далекому "тоді",
Міг весь світ належати мені,
Так бентежно плескатись в воді,
І знайомі були всі радощі земні.
Тоді…

Margo

Дякую любий за вірність,
За щастя, обійми, тепло.
Мене ти навчив любити,
До тебе цього не було.

Ти мій найрідніший, милий,
З тобою не знаю біди.
Для мене навіки єдиний
Разом ми будемо завжди.

В житті в нас з тобою буде
І радість, і смуток-усе.
Але обіцяю,коханий,
Ніколи не зраджу тебе.
Анжела Сушкова

Прийде час і я найду
прийде час і я відкрию
неземну красу твою
ця краса мені відкриє ,всю любов твою
десять літ ,хоч п’ять пройде,
перший погляд не забуду
і коли сказав тобі люблю
Ти моя навіки будеш бо сказав тоді люблю …
Андрій

Чому нас цікавить усе іноземне?
Коли ми забули бабусі казки?
Які із захопленням вечором зимнім,
Ми слухали мовчки на теплій печі.

У нашій уяві тоді оживали,страшні Вовкулаки,і дід Лісовик,а Водяний із русалками грався,та в домі хазяїном
був Домовик.

Не знали тоді ми ніякого Халка,а ні
Супермена,людей Павуків.
Нам розповідали про Кожум’яку,
який здолав змія доклавши зусиль.

І рідні казки нас з дитинства навчали,
що треба з природою в злагоді жить.
А духи які живуть поряд із нами,
Тебе захистять,якщо зла не робить.

Казки ці і міфи збирались віками,
В них вкладена мудрість усіх поколінь
Згадайте як ми під казки засинали,
І ніч мандрували в казковому сні.

А також у пам’яті дід сивочолий,
Який розповість як по лісу ходив.
І бачив там Мавок красивих, веселих,
до вечора з ними танок він водив.

А я рот розкривши сиджу на колінах.
У захваті слухаю діда байки.
Та щиро так віриш у кожну істоту,
І в Бабу Ягу і хатинку її.

Тепер розумію сам трохи проживши,
що казковий світ не покажуть в кіно.
Цей світ відкривається нам у дитинстві.
Так шкода що ми забуваєм його.

Верещако Сергій

Онімівшими губами в безвість я кричу,
Шукаючи притулку на спустошеній землі.
Від розпачу і болю зірвала голос. Мовчу.
Загубила душу в холоді й імлі.
* * *
А страшні новини, страшні слова,
Транслює телебачення- прийшла війна.
А вдома плаче маленька донечка й вдова,
Залишилась старенька мати одна, одна…

Чійсь син пішов на смерть за Україну
Чиясь дочка, сестра, а можливо мати
Не повернулась, була за батьківщину
Та про це не знають багачі і депутати.

Їм нема кого оплакать, нема кого чекати,
Всі вдома- вони в затишку, в безпеці.
Не пішли на фронт, не будуть воювати,
А де простим взяти того затишку й фортеці
Margo

Буває отак, сиджу на дивані,
І в голову думи приходять такі.
Не можу збагнути, де ми заблукали,
Як в світле майбутнє дорогу знайти.

Чому сталось так? Що на землях священних.
Які мали назву Київська Русь.
Яку поважали усі іноземці,
Тепер в беззаконні люди живуть.

Не можу згадати.Як ми допустили?
Що в вільний країні ми знов кріпаки.
Де наші закони, права і свободи?
Які не у книзі, а в реальнім житті.

Чому не щастить нам коли вибираєм,
Того хто веде нас у краще життя.
Коли забуваються всі обіцянки,
Як тільки до влади добралась рука.

І як вийшло так, що добро не в ціні вже,
Усім правлять гроші, це є сенс життя.
Народ розділили на заможних і бідних,
А про рівноправ’я і мови нема.

Та все ж таки вірю, що люди згадають,
Про що наші предки казали завжди.
Єднайтеся люди, у єдності сила,
Шануйте свій Рід, рідну землю любіть.

Що слово подяки дорожче за гроші,
І справжня любов не має ціни.
А дружба міцніша за діаманти,
От тоді шлях в майбутнє побачать усі.
Верещако Сергій

Я хочу звернутись до свого народу,
Щоб кожен подумав й собі відповів.
Як можем бажати ми миру і щастя,
Забувши історію наших дідів.

Народ вірить в Бога який нам не рідний,
А тих хто нам рідні, вважають гріхом.
І думають краще єднає молитва,
Яка лиш навчає як стати рабом.

Традиції предків що вчили віками,
Любить свою землю, навколишній світ.
Вогнем і мечем Віру рідну стирали,
Убивці з хрестом, почали всіх хрестить.

Покрали свята, які вільні слов’яни,
Завжди шанували і вірили в них.
Назвали своїми, кати із хрестами,
Щоб віру чужинську хоч як прищепить.

На капищах світлих,церкви будували,
Волхвів убивали вони довгі роки.
На біблію, Веди святі заміняли,
Які нас навчали по совісті жить.

Прийшов час прокинутись, зняти кайдани,
Зірвати із себе печаті й хрести.
До Рідної Віри тягнутись всім серцем,
Традиції славить, літописи вчить.

Не треба нам храми і їхні молитви,
Попи із іконами час вже забуть.
Вже годі нам рабства, хрестів,і Ісуса,
До Рідної Віри нам час повернуть.

А пам’ять Родова нехай допоможе,
Традиції предків підняти з глибин.
Щоб Віру слов’ян прославляли довкола,
Онуки згадали про Рідних Богів.
Верещако Сергій

Народ схаменіться! Що сталося з вами?
Чи більше вам нічим зайнятись?
Глобальні проблеми в країні почались,
Коли ж нам Різдво відмічати?

Забули про хлопців що мерзнуть в окопах,
Що безлад в країні тотальний.
Тепер важливіше який календар,
Точніше показує дати.

Забули історію давню слов’янську,
І що календар був по сонцю.
Не цифри вирішують, що і коли,
А всім володіє природа.

Змінили Чертоги на зодіак,
І значення свят поміняли.
Усе що хотіли прикрити хрестом,
Ніколи в крові не згасало.

Відродяться наші слов’янські свята,
Великдень, Коляда, і Купала.
І Віру про давню згадає народ,
А не ту що колись нав’язали.
Верещако Сергій

Онуки Богів я звертаюсь до вас,
Прийшов час уже прокидатись.
Згадати що ми не церковні раби,
І час вже з колін підійматись.

Згадайте про предків, про свій славний Рід,
Про совість любов до природи.
А Віру шукайте не в книгах чужих,
Вона у серцях і довкола.

Гріхи пробачають не за молитви,
А за добру, гарно зроблену справу.
Бо зроблене діло цінніше тих слів,
Що в храмі годину читають.

Сходіть до природи, природа це храм
Спілкуйтесь з навколишнім світом.
Купайся у річці, по полю гуляй
Наповнюйся сонячним світлом.

Навчайте дітей по совісті жить,
Вивчати історію Роду.
Бо все що ми маємо в цьому житті,
Це предки нам дали з любов’ю.

І краще ніж ставити в храмах свічки,
Саджайте дерева довкола,
Ми слов’яни, продовження славних Богів,
І матінку наша Природа.
Верещако Сергій

Богиня Морена,дочка Чорнобога,
Могутня володарка темних ночей.
Узимку гуляє вона між хатами,
І кличе до себе наївних людей.
Її володіння за мостом відомим,
Який із давна звали "Калинів міст".
Під ним протікає "Смородина"річка,
Ніхто не бажає той міст перейти.
Володарка смерті,яку поважали,
Серпом своїм різала нитки життя.
Ночами душила,і кров випивала,
Боялись Морену слов’яни здавна.
Тому на весні коли все оживало,
І треба в полях починати робить.
Морени опудало в гарнім убранні,
Під гучні пісні мали люди спалить.
Отак наші предки прощались з зимою,
Зустрічали весну,оживав цілий світ.
Та про Морену мав пам’ятать кажен,
Про одну із славетних слов’янських Богинь.
Верещако Сергій