Богиня Морена,дочка Чорнобога,
Могутня володарка темних ночей.
Узимку гуляє вона між хатами,
І кличе до себе наївних людей.
Її володіння за мостом відомим,
Який із давна звали "Калинів міст".
Під ним протікає "Смородина"річка,
Ніхто не бажає той міст перейти.
Володарка смерті,яку поважали,
Серпом своїм різала нитки життя.
Ночами душила,і кров випивала,
Боялись Морену слов’яни здавна.
Тому на весні коли все оживало,
І треба в полях починати робить.
Морени опудало в гарнім убранні,
Під гучні пісні мали люди спалить.
Отак наші предки прощались з зимою,
Зустрічали весну,оживав цілий світ.
Та про Морену мав пам’ятать кажен,
Про одну із славетних слов’янських Богинь.
Верещако Сергій

Боги рідненькі звертаюсь до вас,
В тяжку для країни годину.
Прошу захистити онуків своїх,
Не дати слов’янам загинуть.

Звертаюсь Перуне до тебе й прошу,
Дай бійцям нашим сили й наснаги.
Щоб живими вони поверталися всі,
Щоб їх кулі усі оминали.

Велесе мудрий у тебе прошу,
Хлопцям нашим дай хитрість і вдачу.
Щоб як звірі вони пробирались вночі,
Відчували ворожі засади.

А у тебе Сварог попрошу я вогню,
Із твоєї небесної кузні.
Щоб вночі зігрівав наших хлопців
теплом,
І надію давав на майбутнє.

Рода я попрошу збережи славний Рід,
Щоб жили і Богів шанували.
Так було і так буде на довгі віки,
Віра вільних людей не згасає.
Верещако Сергій

Зайду я на капище, в гору долоні,
Звернуся до Праві до рідних Богів.
Нехай землі рідній,і нам допоможуть
Здолати орду що прийшла у наш дім.

Попрошу Перуна нехай жене громом,
За наші кордони прокляту орду,
А блискавки техніку палять ворожу,
Щоб наші поля не топтали вони

Звернусь до Сварога,до коваля, майстра,
Щоб виковав лати для наших бійців,
Які б захищали від куль і снарядів,
Життя рятували усіх козаків.

До Велеса мудрого хочу звернутись,
Щоб він у лісах гарний був провідник.
А тих хто загинув за нашу свободу,
Веди у світ Наві вже час їм спочить.

І я точно знаю що Боги почують,
Не кинуть у скруті онуків своїх.
Здолати орду вони допоможуть,
Щоб в мирі могли прославлять ми
свій Рід.
Верещако Сергій

Є на нашій планеті невелика країна,
Вона дуже красива,назва їй Україна.
Та на протязі довгих років і століть,
Безліч ворогів прагне її захопить.

В її степи вривалась Татарська орда,
Німці танками села палили й міста.
Та незламна вона залишалась завжди,
Після битв піднімалась,розцвітали сади.

Але зимнього ранку о четвертій годині,
Злі сусіди ракети їй в дім запустили.
Потонула країна в крові і сльозах,
А загарбник подумав, перемога в руках.

Та якби він історію краще вивчав,
То тоді б зрозумів,не на ту він напав.
Україна підніметься,витре сльозу,
Рани швидко загоїть,лють збере всю
свою

І в останнє пояснить усім ворогам,
Українська земля їм не по зубам.

Верещако Сергій

Батько Перун ти небесний володар,
В давні часи покровитель князів.
Ти їздиш по небу в своїй колісниці,
Полюєш на нечисть та так що чуть
грім.

Ім’ям твоїм завжди клялись наші предки,
Ти був охоронцем для внуків своїх.
Та сталося так що могутнім слов’янам,
Насильно сказали хрести начепить.

Поставили вільний народ на коліна,
Назвали рабами,загнали в церкви.
В цій паніці люди немов подуріли,
Забули на довго про Рідних Богів.

Але йшли роки і як не старались,
Рідну віру спалити,топтати,втопить.
І ось прийшов час до Богів повертатись,
Бо код ДНК не можливо згубить.

Ця віра не в книзі, не в храмі й іконі,
Вона у нас в серці, оточує нас.
У ріках, у лісі,в широкому полі,
Це рідна земля, що є мати для нас.

Звертаюсь до Рода, Перуна, Сварога
До всіх Богів Праві, я славлю вас всіх.
І хочу сказати від всього народу,
Пробачте будь ласка онуків своїх.
Верещако Сергій

Велесе Боже хранитель природи,
Ти охоронець звірів і світів.
Дай мені сили,наснагу і мудрість,
Щоб не соромити предків своїх.

Рід прославляти свій завжди я буду,
І не забуду славити Правь.
Скоро згадається все що забуте,
Скрізь буде чути Слава Рідним Богам.
Верещако Сергій

Ти моя вода яку я шукав
Таку далеку, та таку близьку.
На життя таку одну!?

Коли я тебе зустрів
У цій далині я сам сидів,
Та писав цього листа,
Що тебе я чекав тоді коли не прийшла
Цієї ночі я помирав – між світами літав,
Та місця я для себе не мав.
У цьому листі я все розказав,
Що у собі тримав
І те, що любив і те, що чекав
Слова для тебе підбирав,
Та цілунки у листі передавав:

«Моя душа не знала, що ти є, та вже любила
Так, як люблять вперше
Ніби все своє життя чекаю лиш на тебе,
Та через непрямі словосполучення мої
Не втратити б сині очі твої.»

Іванна

Настане день, настане час і зійде
сонце України,
І все що так гнобило нас,піде на вік
з країни милій.
Не буде більше ворогів,які весь час
тягнули руки,
Нарешті вдавляться вельможі,які
жирують вже від скуки.
В Верховній раді буде лад,бо будуть
думать про країну,
На першім місці буде совість,а не
мандат і крісло з шкіри.
Не буде більше безробіття,хабарників,
в суді порядок,
Країна наша зацвіте,на зло всім хто
весь час знущався.
Відновлять села і міста,садки,заводи,
школи,ферми,
Таке майбутнє бачу я, і мрію як і всі
з натхненням.
Верещако Сергій

Я полюбив тебе
Ну може не зовсім, але намагаюсь
Так давно не бачив тебе,
Але образ в голові тримати стараюсь
Пам’ятаю ці жести, слова,
Та погляди сильні
Пам’ятаю родимку на мізинці,
Що на лівій руці.
Стараюсь тримати твій образ в голові
Твого шраму, що на правому бедрі,
Та родинну пляму на правій сідниці Твоїй.
Тебе стараюсь втримати ось тут
У своїй голові
Сьогодні чи завтра подивлюсь,
Як далі буде,
Та я захочу бачити тебе усюди
Тебе я не покину навіть, якщо моя душа
Тіло покине.

Іванна

Важливим є все навіть
Те, що ти сама
І те, що не здалась без бою
І те, що програвала неодноразово
Це все індивідуальність твоя.
Така ніжна, та п’янка
Чорноволоса ти моя
Дивакувата, та така смішна
Важливо все до самого кінця
Що ти є ось така:
Серед зорепадів рахуєш зорі до ста,
Знаєш кожну сходинку Чумацького шляху
Який веде до закритих твоїх дверей,
По гороскопу вивчаєш людей,
Та віриш в забобони кожний день.
Важливо все те, що ти така
І те, що ти без бою не здаєшся
До самого кінця.
Ось така
Моя віра у тебе міцна
Наче сталь яка кована у коваля.

Іванна