Заквітнуть квіти
Щоб знову загинуть
А гинуть лише
Щоб знов зацвісти

Спиниться серце
Щоб тієї ж хвилини
Забитися знов
Тільки вже на завжди

Як птаха за вирій
Вночі ковтає
Так з промінням сонця
Повернеться знов

Але мої сльози
Від цього не тануть
Загибла любов
На завжди любов
Кірі

Бездонні ночі ці
Такі примхливі.
Такі святі.

Цієї ночі я чула, як співали солов’ї,
Та, як місяць втрачав орбіту свою
І падав на землю цю пусту
Чула, як русалки шептали твоє ім’я у ночі
Мені на плечі.
Усе таке, як неможливе
Усе таке наче не моє,
Але
В цю ніч мене хвилює лиш одне
Ти
Мене хвилюєш лише ти.

Іванна

Прийде час і я найду
прийде час і я відкрию
неземну красу твою
ця краса мені відкриє ,всю любов твою
десять літ ,хоч п’ять пройде,
перший погляд не забуду
і коли сказав тобі люблю
Ти моя навіки будеш бо сказав тоді люблю …
Андрій

в темні й холодні ночі
я маю надію лиш на чай без цукру,
а зранку на каву у ближній кавʼярні.
найнеочікуваніший кінець,як у книгах-
Агати Крісті
тільки у нас не було й початку,
мереживна сукня кігті
встромила у мене,
так голосно кричу до тебе,
а ти мене не чуєш зовсім..
кричу ще голосніше,
може так згадаєш ти мене.
в голові чомусь згадалось,
як проводжав
в червні ти додому,
в вересні квіти дарував
та в листопаді цілував у щоку
ніжно-ніжно,
то що ж могло піти не так,
чому кохання стало моєю
причиною страждань?
чому я кожен клятий день вмираю?
чому не чуєш ти мене?
чому тепер для тебе я порожнє місце?
чому? чому? і ще багато запитань
не маю відповіді я,а ти мовчиш
та робиш вигляд що не чуєш
як кричу до тебе я від болю
тож не сукня зовсім винувата,
що я чи вмираю кожен день з початку.

Анастасія

А я закохана! А я замріяна!
В моєму серці любов посіяна.
З тобою ніжна я, і мов на крилах,
Лечу до тебе, мій любий, милий.

З тобою лагідна, мов шовк на дотик.
Моя насолода, ти мій наркотик.
Моя ти доля, ми разом навіки,
Хай в нашого щастя не буде канікул!
Алла Яценко

Пролог: Цей вірш пишу я під тривогу.

Вже другий рік іде війна
Я потерпаю від тривог,
Чернігів, Харків і Херсон
Донецьк, Луганськ і Суми,
Що з вами робить ця війна?
Щоденні обстріли тих зон, що прикордонними їх називають.
Щодня ми чуємо новини:
"російські війська вкотре обстріляли…
"Харків знову під обстрілом балістичних ракет,
"Увага, повітряна тривога, пройдіться в найблище укриття".
Чи можна це, назвать життям?
Коли вже день у день я чую:
"Прощалися ще з трьома захисниками,
Званням "Герой України" нагороджується посмертно…".
Захисники та захисниці, низький уклін Вам,
Я дякую за захист України, ціною власного життя.
Я вірю в наше ППО, яке щораз, безперестанку, боронить наше небо.
Nata_Li

Хто виріс в селі той мене зрозуміє
Яка це природа, й повітря п’янке.
Довкола дерева,трава і тварини
У місті такого не стрінеш ніде.

Коли на світанку встаєш до схід сонця
Ідеш ловить рибу,збиваєш росу.
Співають птахи,вітер грає з волоссям
А ти відганяєш комарів на льоту.

Хтось скаже в селі навіть нічим зайнятись,
Немає там барів,гучних дискотек.
Та тільки як свято, а краще відпустка,
Родинами їдуть із міста до сел.

Бо хочуть у тиші усі відпочити,
На березі річки уха і шашлик.
У лісі грибів назбирати корзину,
До ранку на лавці слухать спів соловїв.

Бояться села,бо там треба робити,
В селі все дає тобі рідна земля,
Город обробляти на протязі літа,
Худобу глядіти, таке от життя.

Село це те місце в якому і досі,
Традиції люди у серці несуть.
Чекаєш канікул,бо кожного літа,
до баби і діда тебе відвезуть.

Ті хто із селом із дитинства знайомі
мене зрозуміють,підтримають всі.
Село це душа України й народу,
Дитинства колиска ,пісень і віршів.

Верещако Сергій

Я запалю і ще одну цикарку,
Що в руках дотліє не курившись,
Заполнить кімнату мимоволі
Дим тютюновий і спогади з неволі.

Я долью у келих ще вина,
Що так й стоятиме до ранку.
П’янке вино не в силах заживити
Глибокі шрами, що не дають спокійно жити.

Закривши очі відімкну я голос серця,
і розуму невпинне шепотіння.
Забувши про усе на світі,
Я упаду у вічні сновидіння.
Валерія

Іноді дивуюся: як так?
Життя минає як пісок.
Воно спішить немов літак
І кожен день – суміш справ, думок…
Життя – це мить, і ти іі господар,
Життя – це вічність, а ти лише пісок.
У своїм житті я сама собі володар,
А Життя лиш зірка, серед тисячі зірок.
Життя цвіте давандою і травами,
А ти – єдиний садівник.
Ти завжди зайнятий думками, справами,
А коли ж садиби свій квітник?
Margo

І ось вже зима,рік новий зустрічаєм,
Та радість відсутня в очах у людей.
Три роки країна в крові потопає,
Бо стало комусь дуже мало земель.

Імперські амбіції діда старого,
Який захотів погуляти в війну.
Забувши підписану мирну угоду,
Ступив на святу Українську землю.

Цей карлик назвав Україну своєю,
Що ніби ми з ними одвічні брати.
Скажу я вам чесно з такою ріднею,
То краще у світі одному рости.

Чи то від маразму ,старий той придумав,
Що Київ російський,його повернуть.
Не може ніяк цей старенький збагнути
На мапах була тоді Київська Русь.

Роками нам в вуха красиво співали,
Ми ваші брати,не роздільні на вік.
Якби тоді знати що брат божевільний,
То краще було ще малим утопить.

Тепер дід той в бункері десь заховався,
Що тітка з косою не може знайти.
Та всі сподіваються час той настане
Вона його знайде, і настане мир.

Верещако Сергій