Забири мої медалі,
Зітри в памʼяті мрій
Немає ні болі ні печалі
І не шепучої тоски.
Мотивує тільки ціль
Доказати собі і всім
Що був правий я весь цей час
В кожній частині своїх дій
Щоб знали ви усі
Що я завжди правий.
Максим

Ой, ти ж , пане, пане, пане господарю,
Добру звістку тобі дарим:
З неба зірки світ пролився,
На землі Христос родився / 2 р.
Він прийшов наш світ спасати,
Нас прислав колядувати/2 р

Дав великую гаптовану торбину-
В неї поклади хлібину,
Свою заздрість вкинь туди,
Сум, гординю, лінь вклади / 2 р.
Ненажерливість віддай,
Гнів і хіть на дно запхай/2 р

І душа твоя крилатая звільниться
Із Карачуна темниці…
І вона, немов лелека,
Високо злетить, далеко/2р
Там для неї щастя є.
Божу там Любов знайде/2р

І недуги всі нечистії від тебе
Відійдуть в Господнім небі,
Й смерть туди не долетить,
Бо у вічності згорить/2р

А усі твої нещастя в височіні,
Від яких страждав донині,
Псом пустим з соломи стануть,
Наче марево розтануть/2р

І тоді в твоїй страшній личині грішній,
Для нечистого потішній,
Людські риси проступають,
Образом Господнім сяють/2р

І Христос Спаситель неодмінно скаже:
Я твій шлях тобі покажу-
Ти за Світлом поспіши,
Мною йди і не гріши/2р
Андрій Лапа

Мурашки по тілу від слова "війна",
Щодня чутно вибухи біля вікна.
В свої юні роки відчуваю страх,
Наступає в країні повністю крах.
Пам’ятаю той день, холодна зима,
Від дзвінка родичів настала пітьма.
В голові питання:" Що це зі мною?"
Подорослішати мала дорогою ціною.
Сподівання на те, що станеться диво,
Стояти за Україну необхідно сміливо.
Однак як захищати мою Батьківщину,
Де народ ненавидить кожну частину,
Засудження вибору, мови, рідного слова,
Кожен день на вулиці лунає тривога.
До поки ворожнеча буде між нами,
Україна розколиться між чужаками.
Олександра Квіткова

Я кличу літо:" де ти, сонце!!!!???
Мені бракує гарячих променів твоїх!
Я замерзаю, я так більш не можу!!!"
Та й вже мороз пробравсь до струн душі.

Наче дитя, що залишила мати,
Забився в кут, серед холодної зими,
Нема нікого, щоб зміг обійняти,
І хоч би трішки дати теплоти.

Я замерзаю, посеред зими, війни… здається, все…
лиш залишилось трішечки надії,
Що скоро знову вмить прийде весна,
І сонечко прорветься до душі моєї.

Прорветься теплим голосом в думках:
Це ще не все, ти знаєш заради кого жити!
Чекає в дома тебе сім’я!
Ти маєш жити, щоби любити,
Щоб дарувати промені любові та тепла!
Дольний Віктор

Летіли хмари над луками,
де ніжні квіти простяглись,
а в очереті біля хати,
сірий і спритний зайчик вмивсь.
Над квітами літають бджоли,
приносять мед та користь діточкам,
весь ліс звучить пташиними співами,
бабуся сипе зерна курочкам.
Катерина Роступицька

Твоє кохання – мов весняний світанок
З якого віє холодом легким
Серце – якесь збіговисько коханок
Хіба ж то є воно таким палким?

Та все ж люблю я твої сіро-сині очі
В яких покірно так тонула в день і в ніч
Я поринаю у свої думки щоночі
Боячись зловити сонний параліч

Я дякую тобі за цінний досвід
Який запам’ятаю точно не на рік
Твоє кохання залишиться світанком
А я закурю десь неподалік
Сонік

З’явлюся я в твоєму сновидінні
Яке насниться тобі як страшний кошмар
Запам’ятаєш ще надовго спогади всі цінні
Які прийдуть до тебе в вигляді примар

Завіє снігом наше незначне майбутнє
Яке з насмішкою ти вправно руйнував
Запам’ятай те небо темно синє
Коли в останній раз під ним мене ти цілував

Сонік

б’ється пташечка у сажці, співаючи в’язниці,
сяде сонце понад лісом.
я ніби пташка, мріячи про волю, співаю зябкому лісі.
втікаю від домівки, там я більше не зіграю сенсу,
більше нема місця клітці.
холодна та слизька підлога, високі і залізні стіни,
це все–мої жахливі сни.
стогне ділянка, ніби в раз виблисне куля,
я знову це чую, я знову не сплю.
десь глибоко куве зозуля,
десь в лісі реве стадо вовків.
коліна мерзнуть,
все тіло та воля в ополонці щезнуть вмить.
тільки покірливість не дала зрозуміть,
що «завтра» вже ніколи не настане.
а прохолодна річка, й далі дзюркочить,
де перед лісом б’ється пташечка під спів.
вікторія лісова

Род могутній тебе прославляю,
Ти створив всі світи і Богів.
Твоє ім’я в приРОДа, РОДина,
Ти основа життя на землі.

Род творець ,Праві,Яві,і Наві,
Ці світи то є поділ буття.
В Яві внуки твої проживають,
Богів Праві завжди прославля.

Ти РОДив собі сина Сварога,
Щоб тобі гарний був помічник.
Працьовитого майстра, що в кузні,
Допоміг вдосконалити світ.

Дуб великий який посадив ти,
Що є символом всіх трьох світів.
Ми шануємо кожен листочок,
Під гілками його ми зросли.

Слава Роду лунає по всюди,
Що життя дав майбутнім Родам.
Роду Слава від круга до круга.
Годі кланятись мертвим хрестам.

Верещако Сергій

Перше кохання, коли ти прийшло?

лагідно сіті свої розплело,

душу наповнило ніжною піною,

піснею в серце ввійшло незабвінною…

Ясне, прекрасне таке почуття,

жаль, що у мене тебе вже нема –

спогади тільки зостались від тебе,

ніжність, яку берегти мені треба!

Софія Святодухова