Дощі липневі затихають,
І щось літає над тим краєм,
Який я зараз оминаю,
Ідучи до страху, болю і безсилля,
Ламаючи попід ногами гілля.
Немає сил вже і таїти сльози,
Я хочу щоб знову були ті грози,
І та моя душа була зі мною.
Та ні, зруйновано все ніччю тою,
Давно пора забути,
Вже ж й давно морози люті,
Та всеодно не дає заснути..

Янаге Роїні

Без добра- мені самотньо!Без добра- я не своя ! Без добра- зі мной,не дружать і без добра- не будуть! Без добра -мене не люблять і без добра- не будуть!Без добра- життя нема!Без добра -нікуди!
Охріменко Злата

Забири мої медалі,
Зітри в памʼяті мрій
Немає ні болі ні печалі
І не шепучої тоски.
Мотивує тільки ціль
Доказати собі і всім
Що був правий я весь цей час
В кожній частині своїх дій
Щоб знали ви усі
Що я завжди правий.
Максим

Дощі липневі затихають,
І щось літає над тим краєм,
Який я зараз оминаю,
Ідучи до страху, болю і безсилля,
Ламаючи попід ногами гілля.
Немає сил вже і таїти сльози,
Я хочу щоб знову були ті грози,
І та моя душа була зі мною.
Та ні, зруйновано все ніччю тою,
Давно пора забути,
Вже ж і морози люті,
Та всеодно не дає заснути..

Меліса Бондарук

Я – собака, cру у полi
Вiдчуваю силу волi

Джулер

Серед живих, але я не живу,
Так, ніби, серце впало і розбилось.
Життя малює лінію криву,
В душі воно від болю надломилось.

Стою, не йду, не відчуваю ніг,
І не злітаю – крил я теж не маю.
Живу без радості, без сміху і без втіх,
І від усіх свій біль в душі ховаю.

Про мене кажуть – молода вдова,
Як гірко приміряти ці слова на себе.
А в середині відчай, пустота,
Як жити далі, тут, скажи, без тебе?

Молюсь до неба, там твоя душа,
Мені ж залишив доню і синочка.
Де буде горю тяжкому межа?
І до якого притулюся я куточка?

Перед собою бачу я туман,
Як вибратися, щоб дітей зростити?
Як перейти через глухий паркан,
Щоб в серці знову вогник запалити?

Іди зі мною поруч і тримай,
Щоб я не впала, не зійшла з дороги.
Як буде важко, ти не відпускай,
З тобою подолаю я тривоги.

А може й ні… Вже не прийде весна,
Така весна, де б ми з тобою в парі.
Гуляли аж до самого рання,
І сині очі спокушали карі.

Мальва

Я кличу літо:"де ти!? сонце!
Мені бракує гарячих променів твоїх!
Я замерзаю, я так більш не можу!
Та й вже мороз пробравсь до струн душі.

Наче дитя, що залишила мати,
Забився в кут, серед холодної зими,
Нема нікого, хто б зміг обійняти,
І хоч би трішки дати теплоти.

Я замерзаю, посеред зими, війни… здається…. все.
лиш залишилось трішечки надії,
Що скоро знову вмить прийде весна,
І сонечко прорветься до душі моєї.

Прорветься теплим голосом в думках:
"Це ще не все, ти знаєш заради кого жити!
Чекає в дома тебе сім’я!
Ти маєш жити, щоби любити,
Щоб дарувати промені любові та тепла!"
Дольний В

Який же ти красивий, мій солдате,
З очима світлими, як сонця небокрай.
Який же ти красивий, мій солдате,
Живи, люби, надійся і кохай.

Який же ти хоробрий, мій солдате,
У бій ідеш, не відчуваєш страх.
Який же ти красивий, мій солдате,
Замріяний у неспокійних снах.

Який же ти відважний, мій солдате,
Коли рятуєш друга на руках.
Який же ти красивий, мій солдате,
Коли ховаєш сльози на очах.

Який же ти нескорений, солдате,
Коли на смерть ідеш за рідний край.
О, як тебе не хочеться втрачати,
Коли шепочеш «Мамо, прощавай».

Який же ти могутній, мій солдате,
За свій народ стоїш ти «на нулі».
О, як душа болить твоя, солдате,
Коли ти бачиш друга « на щиті».

Який же ти вродливий, мій солдате,
Коли кохану згадуєш в думках.
Який же ти незламний, мій солдате,
Коли весь світ тримаєш на плечах.

Який же ти красивий, мій солдате,
Мій захисник, герой, моя душа.
Який же ти красивий, мій солдате,
Як українська вквітчана земля!

Мальва

Рідна віра,це прадідів мудрість,
Як в гармонії з всесвітом жить.
Що в стихіях є духи природи,
Треба з ними уміть говорить.

Ліс для кожного рідна домівка,
І не треба у домі смітить.
А якщо будеш шкоду робити,
Не відпустить тебе Лісовик.

Воду предки завжди шанували,
Її капля початок життя.
І Богиню води прославляли,
Слава Дані на довгі віка.

До вогню особлива пошана,
Він є батьком славетних стихій,
Подарунок з небесної кузні,
Щоб домівки зимою зігрів.

А про матінку землю казали,
Годувальниця ти всіх Родів.
Шанобливо тебе обробляли,
А зимою давали спочить.

Про Стрибога також пам’ятали,
Він славетний володар вітрів.
Моряки йому пісні співали,
Він вітрила наповнював їм.

Цим знанням із дитинства навчали,
Не релігія це , а життя.
Про цю віру книжки не писали,
А наповнювали нею серця.

Верещако Сергій

Великими очима бачить страх.
Він кожний раз при спомині лякає.
І тільки небо може чути нас…
Про усі сльози Господь знає!

Ми просимо полегшити свій біль,
Який тривожить, душу рве у муках…
Так точно ударяють в ціль:
Вискал образи та слова розлуки…

Важливо встояти та йти,
Коли ножа отримуємо в спину.
А десь далеко, в далині…
Лелеки, ген за обрій линуть…

Їх не торкається сльоза…
Не відчувають: розпач, біди…
Бо там високо – небеса…
Летять птахи, як вітер вільні…

Ти можеш відірватись від землі,
Залиш свій розпач, страх, образи.
І вмить полегшення,- вдихни…
Краса землі…прекрасні фрази…

Знайдеш любов всього життя!
І від коханого знов ласка.
Пригорнеш до грудей дитя…
Прекрасні миті…земне щастя…

ND💞
Надія Холод (ND)