Лада Ладушка наша ти мати,
Ти гармонію в світ принесла,
в дар дала нам красу і кохання,
І наповнила ними серця.

Берегиня родючості й шлюбу,
Ти Богиня життя і весни,
Під твоєю опікою діти,
Грають вільно на рідній землі.

Ти даєш й бережеш урожаї,
Щоб в достатку онуки жили.
За пологами стежиш ретельно,
Щоб міцніші ставали Роди.

Поверни пам’ять внукам Сварога,
Щоб верталися в віру свою,
Руки вгору тягнули до сонця,
А не бились чолом об землю.

Ще прошу в тебе миру людського,
І припинення війн на землі.
Щоб не плакали мами й дружини,
Та живі повертались сини.

Слався Лада Великая Мати,
Захисниця слов’янських Родів.
Збережи наші землі родючі,
Від біди і любих ворогів.

Верещако Сергій

Чим дужче ми чогось хочемо
Тим вірогідніший шанс що ми це матимемо
Ця теза дурна і все частіше бажання мої стають перед мною гарматами

Чим дужче ми чогось хочемо вслух
Тим менше ми потім отримаємо
Кажу у всі діри про те що болить трьохповерховими матами

Вбий мене знову
Нужбо ,стріляй ,забий досмерті ,мила!
Вбий мене ще раз , щоб забула й дістала
З грудей своїх мої поржавілі вила

Чим дужче я чогось хочу
тим більше я буду мовчати
Сам собі поставив перед очима всі ґрати, на червоні та білі від страху ділю. Кольорів не бачу давно .
Все буття це гавно , все життя це копання в собі, ця туга живе і зудить у мені

Вже дістало копання , копаю й не бачу кінця , давно й лопату болить від такого риття
Не зламаю і не поламаюсь навік. Метал у мені . Вже ґрат і не видно .
По металу полились думки як повидло.

Артур Манукян

Я вільний! Потомок слов’янського Роду,
Не треба мені Християнські церкви.
Оточує мене довкола природа,
Це храм що для мене створили Боги

Не хочу я більше стоять на колінах,
І слухать казки, що рабом треба жить.
Я в гору до неба направлю долоні,
До сонця,до Праві,до Рідних Богів.

Не буду читать Іудейської книги,
Я краще послухаю співи пташок,
Як вітер гуляє в зелених дібровах,
І як по весні біжить дзвінко струмок.

Я вірю відродиться віра про давня,
Прокинуться люди,спаде пелена,
Богів що нам рідні почнем шанувати.
Страх віри Христової покине серця.
Верещако Сергій

хочу проснуться и увидеть,
как раскрывая нежный взгляд,
надежд ты полон день предвидешь
и слышишь чуткий аромат

ты слышишь аромат любви,
что так струит по моим венам
любви к тебе, она в крови
она сидит во мне бестленно
ainesk

Ніхто не приходить у наше життя випадково.
Ніхто не стає на шляху просто так.
Не можуть зустрітися світи помилково,
Якщо доля подала правильний знак.

Кожен із нас наче всесвіт безкраїй
Безупинно пливе крізь мільйони зірок.
І стикаємось в просторі ми неосяжнім,
Щоб надати один одному цінний урок.

Для когось він буде легкий і щасливий,
Комусь доведеться крізь смуток пройти.
Але кожен з них є для нас необхідний,
Бо лише один з одним ми будем рости.

Ніхто не приходить у наше життя випадково.
Просто так не з’являються люди у нас.
І якщо ж ми зустрілися з вами раптово,
Значить настав наших всесвітів час.
Елла Уінд

На твоій планеті в одному саду
Люди вирощують п’ять тисяч Троянд,
Проте серед них не знаходять одну,
Наймилішу та кращу інших в стократ.

Бо все ж пам’ятай, що очі сліпі,
Їм побачити не дано головне.
Часом ніколи не знайдеш собі
Те, що назавжди змінило б тебе.

Хоча ця таємниця дуже проста:
Шукати потрібно серцем, душею.
Та квітки не слухати дивні вуста,
А лише невпинно милуватися нею.

Ти якось намалював мені баранця
Та ящик, домівку, в якій він би жив.
Знаєш, я у відповіді за того сорванця
Та за всіх тих, кого колись приручив.

Скоро додому вертатися час,
Ти не журись, адже я ще з’явлюсь.
У ясному небі вночі кожен раз
Чутиме, як я дзвінко сміюсь.

Ти подивишся вгору на зорі строкаті,
Теж посміхнешся і згадаєш мене.
А друзі твої все будуть гадати,
Чому ти так дивно поводиш себе.

На мене вдома Троянда чекає моя.
Вона така славна і така простодушна.
У неї тільки і є, що 4 жалюгідних шипа,
Тому захищати буду її, відчайдушну.
Елла Уінд

Ми всі актори власного життя,
І світ для нас – великий театр.
Вигадуємо дії й репліки буття
І робимо все це ми акт за актом.

Ми граємо одразу декілька ролей,
І маски – то для нас звичайна річ.
Та чи ми справжніх бачимо людей,
Коли стикаємося з ними віч-на-віч?

Ми при незручностях тікаєм за куліси,
Так ніби помирає черговий герой.
Нам легше скорчити дурні грімаси,
Аніж попри біду залишитись собой.

Хоч сцена це для нас звичайне місце,
А ми на ній – актори власного буття.
Бійцями треба бути з чистим серцем,
І гідними творцями справжнього життя.
Елла Уінд

І знову темрява, холодні стіни,
Лиш чути шепіт снігу за вікном.
Від ліхтарей понуро скачуть тіні,
Дахи будівель оповиті темним сном.

Ми сидимо такі безмовні і пониклі,
Під ковдру змерзлі руки захова.
Та щось всередині нас наче гріє,
Іскриться звідкись залишок тепла.

Це, може, наші цілі і надії,
Таємні спогади й золоті думки.
Запалюють вогні щасливі наші мрії
Та забуті колись мамині казки.

Одразу пропадає сум безслідно,
В душі народжується почуття нове.
Тоді і темрява стає нам непомітна,
Бо світло в нас самих живе…

Елла Уінд

Дім – це не ліжко з комодом в куточку,
Це не чотири стіни та дерев‘яні двері.
Він не завжди є матеріальною точкою
І не обов’язково прописаний у папері.

Справжній дім – про відчуття спокою,
Де непомітно пролітають сірі будні.
Дім – це завжди яскраві спогади,
Часом тяжкі й сумні, проте незабутні.

Взагалі то дім – не про певні межі,
Певний вигляд чи позначене місце.
Дім – це своєрідна всеосяжна вежа,
Що рятує душу і захищає серце.

Він – затишок, обійми в родинному колі,
Теплі усмішки й щасливі хвилини.
В ньому – почуття безмежної волі.
А все інше – лише сива чужина.

Елла Уінд

Невідомі герої тимчасових п‘єс.
Десь лунають ваші зірвані голоси.
Кожна ваша дія втілювала б сенс,
Та ваші не настали зірковí часи.

Ви солодко спите на білих папірцях,
Що їх не існувало, мабуть, взагалі.
І в ваших не згасало б полум’я серцях,
Якби колись вони забились уві млі.

І вже ми не побачим сяяння очей
І не почуєм ваших повістей струмки.
Ви жити будете лиш в тишині ночей,
Що лагідно гортають мертві сторінки.

Елла Уінд