Коли опаде останній листок
На спину повз промайнулим літам,
Місцем зустрічі буде старий місток.
Приходь, я на тебе чекатиму там.

Як скінчиться час хвилинних турбот,
Що з головою оповили ночі та дні,
Вкотре відкриється вицвілий блокнот,
На сторінках якого ми не одні.

Коли знову прокинуться сили на спів,
І душа зажадає забутих розмов,
Один одного поклик почуєм без слів,
Разом зі звуком заржавілих заков.

За межею уявлень правильних дій,
Аби зрозуміти, що кожен існує не сам,
Є нескінченне поле згадок і мрій.
Приходь, я на тебе чекатиму там.

Елла Уінд

Всі ми мандрівники в каравані життя,
Блукаючі тіні непізнаних світів.
Відкриті для нас шляхи в майбуття,
Але зачинені двері чужих почуттів.

Ми прагнемо сенсу одразу і тут,
Звикли по колу ходити, не жаліючи ніг.
Зазвичай обережно будуєм маршрут,
Щоб нас на дорозі від шипів застеріг.

Ми робим поспішно 10 кроків вперед,
Проте озираємось дуже рідко назад.
Вважаємо, ніби добре знаєм сюжет,
Хоч насправді не там шукаємо клад.

Важливе ховається в очевидних речах
Загублених в русі невпинних подій.
Бо справжні скарби живуть у очах
Та в душах повз проходящих світів.

В пошуках щастя марно губимо час,
Боїмося стукати до незнаних дверей.
Просто щастя і сила заховані в нас,
В почуттях і думках перехожих людей.

Розуміння не завжди приходить у раз,
Необхідно довіритись щирим чуттям.
Бо в пошуках сенсу така доля для нас:
Мандрувати у вічнім каравані життя.
Елла Уінд

Наш час пішов.
Ось і кінець, останній акт.
Ти на душі залишив шов,
Коли зіграв фінальний такт.

Все промайнуло в одну мить,
Ніби нічого й не було.
Лише ота незрима нить
Нагадує прожите зло.

Тепер нам байдуже на те,
Що душу ранило колись.
І скоро біль вже відцвіте,
Дарма усе, в чому клялись.

Невже такий сумний кінець
У колообігу життя?
Скоріш початку корінець,
Щоб прорости у майбуття.
Елла Уінд

Усе життя ти жив у злі,
Ростили тебе в вакуумі,
Продався ти ненависті й брехні
І кажеш ми однакові!!!???

Ти повен гнилі й гіркоти,
Насиллям, до розливу гною,
Маєш розвагу смерть нести
І кажеш ми брати з тобою!!!???

Ні! Ми не брати! Я не такий як ти!
Любов в мені плекали батько й мати,
Добро і милосердя в світ нести,
Моральних цінностей в житті триматись.
Дольний Віктор

Хто ти у світі суцільной брехні?
Яка твоя слабкість згорає в вогні?
Чия кров застигла на твоїх руках?
Що пробуджує в тобі злобу і страх?

Кожний твій друг в думках конкурент,
Що шукає для нападу вдалий момент.
Сам прагнеш на рану насипати сіль,
Тільки б не відчувати у відповідь біль.

У світі зловісному ми звіри немов.
Чужі часом поняття довіра, любов.
Змагаємось вічно за ковдри шматок,
Щоб для себе знайти безпечний куток.

Проте у кожній медалі є дві сторони.
Можна обрати ким буду я, а ким ти.
В жорстокому світі суцільной брехні
Запалити добра та підтримки вогні.

Елла Уінд

Забуті обличчя приходять у снах,
З ними й слова на їхніх вустах,
Такі нереальні, але дуже значні,
Такі, що їх неможливо почути в житті.

Забуті емоції спалахують знов,
Будь то ненависть, страх чи любов.
Все повертається, яскравіше в рази,
Ніби минулого повстають образú.

Те, що забулося, прийде у снах,
Навіть вогонь у спорожнілих очах.
Але ніч забере на своїх темних руках,
Все, що відпустити не вдавалось ніяк.

Елла Уінд

Не хвилюйся, скоро я стану спогадом,
Промайнулою тінню твого минулого.
Навіть не залишусь творчім безладом.
Лише миттю почуття заснулого.

Не хвилюйся, проходить все, я теж.
Більше не торкнусь душі твоєї струн.
Колись між нами не існувало меж,
Тепер стоїть там величезний мур.

Не хвилюйся, я щезну, вже скоро,
Заберу усмішку, слова й погляди.
Та лише зрідка, як та потвора,
З’явлюся лиш у снах, лиш у спогадах.
Елла Уінд

Я буду співати, як в останній раз,
Нехай в’яне голос моєї душі.
Пісня живе в неосяжний час
І звучання свого набуває в юрбі.

Я буду сміятися, немов це кінець,
Остання вистава й закриття куліс.
Вдягнути судилося мені бісів вінець
Та завити жалібно без маски на біс.

Я буду плисти, як в останній рейс
У величезному замерзлому морі
Криків, чуттів та гидких лиходійств
І потонути мені велено в ньому.

Я буду йти напролом і до мрії,
Пʼятами збиваючи допитливі голови.
Інакше як дістати зірки золотії,
Коли сумнівів маєш залізні окови?

Я буду жити за власним велінням
Та кричати голосно у кожні кути,
Що страшна не відсутність схваління,
А за все жахливіше – себе не знайти.
Елла Уінд

Забуті суворої пустелі піски.
В них спочиває самотній літак.
На уламки його світять зірки
Та на дві хвилини ввімкнений ліхтар.

***

Та аварія всього лиш вуаль,
Ширма, що сховує істинний сенс.
Варто змінити маленьку деталь,
Як зміниться раптом цілісінький рейс.

***

Переможців немає в цій грі,
І переможених так само нема.
В ній кожен існує сам по собі,
Але тільки разом виходять дива.

***

Неможливо залишатись незмінним
В безперервно мінливому світі.
Саме тоді стає непомітне безцінним,
Як тій неминучій підкоришся миті.

***

Під шматочком плаща, ніби в оселі,
безмовно зібрались всі ті,
Хто відчуває холод нічної пустелі.
Елла Уінд

Хочеш побачити моє справжнє я?
Підійди ближче, в мої очі поглянь.
Вже не та мила дівчинка, якою була,
Обізветься на голос твоїх закликань.

Замість леді воїн в обладунках стоїть,
Замість теплих рук кігті зі сталі.
Зранена й померла душа в тую мить
Не здригнеться за блиском вуалі.

Я можу лякати та жах наганяти,
Можу битися до останньої краплі.
Бути жорсткою навчили одвічні втрати
А не здаватися – безкінечні травми.

Хочеш приборкати мене до себе?
Але злодії не піддаються нікому.
Стати ласкавою немає потреби,
Якщо шлях накреслено тільки одному.

Я здавалася ніжною аби бути з тобою,
Бо знала, що ти жахливих не любиш.
Та все-таки краще залишитись собою
Навіть якщо всі сподівання погубиш.

Все ще хочеш побачити справжнє я?
Так ось, дивись, лицар в обладунках
Захищається від страждання та зла,
Що вбивали його у клятих стосунках.
Елла Уінд