За Кожен день творця
День і ніч б’ються
Між ними двома є закон
Не розбити чужих вікон

Коли чути їх виття
Відчуваєш своє серцебиття
В моменті гасиш місця страждань
Щоб відкрити ворота своїх бажань

Для перемир’я не має причин
Кожен хоче досягти своїх величин
Над переможеним підняти звитягу
Скласти для себе присягу

Встаючи під свій вінець
Кличуть вже свій кінець
Вони знають відродження час
Щоб станцювати знову вальс
Олександр

Скільки наша земля має часу страждати?
Чому з давніх часів, і в теперішній час
Наші землі родючі, та народ працьовитий,
Від набігів ворожих мають весь час
страждать.

У князівські часи,то Татари й Монголи,
А іще Печеніги топтали степи.
І тоді зброю брали прості хлібороби,
Щоб дітей захистити від цієї орди.

Йшли роки і прийшло до нас лихо заморське,
Захотіли і Турки у нас панувать.
Грабували,вбивали,
Забирали в неволю,
Тут прийшлось козакам за ці землі стоять

Та минали часи і тепер уже Німці,
На залізних машинах почали нас бомбить.
Знов народу прийшлось в руки брати гвинтівки,
Відбивать героїчно кожен метр землі.

Ось настало на дворі двадцять перше століття,
Всі спокійно жили й не могли уявить.
Що в сусіда проснуться загарбника гени.
Знову нашій землі потопати в крові.

Ну коли уже прийде мир у наші оселі,
Від боїв і розривів відпочине земля.
Покоління майбутні не побачать насилля.
Більш ніде не почнеться проклята війна.

Верещако Сергій

Розведу я багаття у лісі густому,
Під дерево смачні дари покладу.
До Велеса мудрого хочу звернутись,
І мудру пораду від нього почуть.

Нехай він підкаже що треба робити,
Щоб горя не знали славетні Роди.
Як треба з природою в злагоді жити,
І кожну тварину я міг розуміть.

Своєму онуку дарує він силу,
Тому хто про нього весь час пам’ятав.
Розкаже окремо про кожну стихію,
Магічним секретам,почне научать.

О Велесе Боже даруй мені мудрість,
Як правильним шляхом іти по життю.
Щоб бачить я міг лицемірство й брехливість,
В тих людях що заздрістю тільки живуть.

Верещако Сергій

Дитинство моє ,як бабусина казка,
В той світ повертатися хочу завжди.
Так шкода що він тільки в снах і уяві,
Ці дні безтурботні не знали нудьги.

У літку босоніж із самого ранку,
Біжиш по траві, ноги миє роса.
В обід із дрючком наче лицар безстрашний.
В садку ведеш бій із кущем бур’яна.

А двір з господарством завжди небезпечний,
Корова рогата, і гуси шиплять,
Без захисту діда його не перейдеш,
Бо дід вміє з ними всіма розмовлять.

Узимку коли все завалене снігом,
То ліпиш із дідом сніговика.
А ввечері грієшся на теплій печі,
Бабусин пиріг з молоком упліта.

Тепер тільки згадую справжнє дитинство,
Ночами боявся в пітьмі Бабая.
Під ковдрою тихо собі ворушився,
І мріяв що скоро вже виросту я.

Верещако Сергій

Висока гора, зелені моря,
ласа земля, – себе роздава.
Не вічно горіти, а тліти тим більш,
вітер західний і східний живуть уві сні.
Ілюзією вмиється незріле дитя,
без батька, без матери, життя не життя.
Буревій вітрів топить жагу до буття.
Прокинешся від шуму жалігідного кінця.
Згадаєш і мову, і звичаї, і руки, які підніма,
Забьється серце, якого нема.
Ірина Ващук

Птаха літає, бо крила має.
Країна-калина, людей зазиває.
Горить небокраї, храми палають,
життя-іскра догорає.
Дівонька гірки сльози проливає
та небо вмиває, ріка тече вверх,
світотворця зазиває.
Сіро, затхло, жарко – птах подихає.
Родюча земля собі заберає
попіл тих крил, що в небі літають.
Жовтий паросток на
синьому небі проростає.
Ірина Ващук

Хати не має, життя догора,
моє котеня має котенят, а в храмі діра.
Вітер зимовий все зазива,
через дірку у стіні – зруйнований світ.
Земна куля розмазня
червоними фарбами все залива.
Напали, відняли, все розтерза,
і смішно і грішно – життя.
Котеня до котянят не підпускає,
червоні сліди лап сніг білий застеляє,
Хату мою не залишає,
котенят своїх захищає.
Ірина Ващук

Боже Стрибоже ти вітру володар,
Ти нищиш довкола всі наміри злі.
По рікам і морю накручуєш хвилі,
Вітрила наповнюють твої вітри.

Прошу допомоги у Бога Стрибога,
Хай вітри твої допоможуть в бою.
Всі кулі,ракети і гучні снаряди,
Нехай повертають назад ворогу.

Із наших земель жени військо вороже,
Потужні вітри в допомогу нам дай.
Хай здує усіх хто нам лиха бажає,
Всі хижі думку з голови видувай.

Нехай буде мир і спокійно довкола,
Щоб знову засіяні стали поля.
Де діти б гуляли,сміялися гучно,
І більше не знали ,що значить війна.

Верещако Сергій

Лагідні промені вечірнього сонця
Гладять обличчя так дороге,
Кожну веснянку на рівному носі
Порахував я давно для себе.

Сонячний відблиск блукає волоссям,
Локони хвилею по тілу пливуть,
Він, як і я вже ,теж,буде не взмозі,
Вихід знайти,через твою красу.

Зайчик від сонця сідає на вії ,
Ніби лоскоче твоє лице,
Щоб посміхнулась ти моїм надіям,
Я ж – зрозумів ,що намріяв тебе…
-А.Куницька (Чернявська)-

Анна Куницька

Почуйте ви слова мої,
Я хочу житти зараз.
Я хочу бути ще людиною
Вкушати з радістю життя
І не боятися від часу,
Що з неба прилетіть ракета.
І стало тихо на подвір’ї
Ніхто вже не почує сміх
Усе затихло як в пітьмі.
А в чому вині люди, діти?
Невже дішли ми аж до того
Що лячно навіть відпочити?
Але я хочу, хочу жити
Не завтра і не через рік
А зараз, коштувати мить життя
І мріяти про світле майбутя.
Коли матусі бачиш світлі очі
І тато ще живий сміється.

Наталя Поріж