Невже я справді егоїст?
Невже приношу одні страждання тілесних тіл
Ті, що проходять життя та я вкладаю туди лиш сміття
Не дотримуючись слів,
Я кидаю на вітер їх,
Я кидаю на вітер тих, хто не торкнувся рук чужих
Хто не відчув відчайдушний крик
Скрізь стіни тонкі
Та стелі пухкі
Я кидаю на вітер всіх
Невже я справді егоїст?
Анастасія Гунтік

Ми українці єдина сім*я
І ми за неньку поборимося
наші традиції найкращі у світі
сонце світить нам у зеніті
Данило

Невже я справді егоїст?
Невже приношу одні страждання тілесних тіл
Ті, що проходять життя та я вкладаю туди лиш сміття
Не дотримуючись слів,
Я кидаю на вітер їх,
Я кидаю на вітер тих, хто не торкнувся рук чужих
Хто не відчув відчайдушний крик
Скрізь стіни тонкі
Та стелі пухкі
Я кидаю на вітер всіх
Невже я справді егоїст?
Анастасія Гунтік

Один вмирав, один родивсь,
Вмирали сотні по дорозі.
В кручинному земному колі,
У кожного є певні ролі.

Як білий сніг вкриває поле,
Так кров вкриває людські долі.
Що то за кров? Питаєш ти,
Кров падших від руки війни.

У рук війни нема очей,
Не бачать тих, кого вбивають.
Усіх підряд з землі змітають,
З корінням долі виривають.

Один вмирав, один родивсь,
Тривав крихкий порядок діл.
І набирали нових сил. Ті руки,
"Ще один сюди до мене йди".

Вони немов Ґулдан у орків,
З життя для смерті силу взяли.
І хліб один для них пожива,
Це кров що лє і лє мов злива.

Благаю, руки, зупиніться,
Ви крові випили. За граню,
Як іній, що лежить пораню,
Покрили кров’ю все кругом.

Один вмирав, один родивсь,
Стандартно все йшло чередою.
І ріки крові над землею,
Повисли мовчки у тиші.

Запам’ятайте, добрі люди,
Ті гидкі вбивці, типу "люди".
Цю кров змивати довго будуть,
Із своїх вбивчих грязних рук.

Один вмирав, один родивсь,
Роки проходили повз обрій.
Ті, хто вбивав, пожали вдосталь,
Кого вбивали, зажили.
Сашко Яцина

Крокую впевнено освітніми стежками
15 років як один погожий світлий день
Малюю мудрість із дитячими очима
Веду за руку я держави майбуття.
Люблю те що роблю
Пишаюсь усіма кого зростила
Живу й купаю я дітей у променистій мові
Даю води напитись спраглому в знаннях.
Безмежно я пишаюсь що освітянську ниву
Мені довірив засівати Бог
I що любов до України й мови
Дарую квіткою я багатьом.
Горю, творю, живу, плекаю вічне
І мрію, щоб закінчилась війна,
Щоб без тривог, печалей, сліз, каліцтва
У щасті Україна розцвіла.
Людмила Горобець

Ми українці єдина сім*я
І ми за неньку поборимося
Наші традиції найкращі у світі
Сонце світить нам у зеніті

Данило і Лія

Високий та безмежний горизонте,
не намилуюсь я тобою, чарівний.
Піднесений до неба, ти такий бездонний
і в тую ж мить такий холодний та сумний

На цю природу, я дивився б вічно
на річечку, струмочок, озерце.
Потік думок летить у вічність,
як споглядаю на прекрасне все.

А між горами яр такий глибокий,
милує око ця величная краса.
Час, зупинись, не будь такий жорстокий,
дай звеселитися, щоб і в душі була краса.
Мар’яна Максішко

А сніг кружляв і падав на повіки,
Так трепетно світилися вогні…
Стікали краплі у зимові ріки,
Майбутньої, чудесної весни.

Шепоче вітер між будинками, у парку.
Ще налипає сніг, але весна –
Уже в дорозі, скоро буде жарко,
Прощається сніжинками зима.

Посипані дерева білим-білим…
Позатихали метушливі горобці…
Природа зрошує весь всесвіт вміло,
Розквітнуть барвами поля, ліси…

Не спиниться ніколи колообіг,
Вирує на Землі життя!
Хай мить зупиниться від серця дробу,
Прекрасного моменту торжества.
ND💗

Надія Холод (ND)

Як вітер подує із самого пагона до села
Вибігаю я на вулицю, дивлячись на небо,
завіває він свої чарами чарівними
Колихає кожне дерево, кожну гілочку,
говорить закляття своїм тихим голоском.
Голубить мене на своїх крилах, неначе маленьку.
Люблю дивитися на вітер, і на його чари
Лулу

Я хочу попасти в те саме дитинство коли я
співала для мами в розчіску,
Коли я ходила в гості до бабці і грала з нею тосі тосі лапці.
А тепер коли для мене зле і ревуче сьогодні небо!
Червоніє кожен вечір і нагадує сьогоднечі як колись в двадцять другім не могла я навіть спати
Ґрухкотіло і гриміло спати нам воно не давало
По сльозині по сльозині так і в плакалась я до нині
І згадаю я колишнє знаю буде лишнє лишнє!!!

Анна Любунь