Один вмирав, один родивсь,
Вмирали сотні по дорозі.
В кручинному земному колі,
У кожного є певні ролі.

Як білий сніг вкриває поле,
Так кров вкриває людські долі.
Що то за кров? Питаєш ти,
Кров падших від руки війни.

У рук війни нема очей,
Не бачать тих, кого вбивають.
Усіх підряд з землі змітають,
З корінням долі виривають.

Один вмирав, один родивсь,
Тривав крихкий порядок діл.
І набирали нових сил. Ті руки,
"Ще один сюди до мене йди".

Вони немов Ґулдан у орків,
З життя для смерті силу взяли.
І хліб один для них пожива,
Це кров що лє і лє мов злива.

Благаю, руки, зупиніться,
Ви крові випили. За граню,
Як іній, що лежить пораню,
Покрили кров’ю все кругом.

Один вмирав, один родивсь,
Стандартно все йшло чередою.
І ріки крові над землею,
Повисли мовчки у тиші.

Запам’ятайте, добрі люди,
Ті гидкі вбивці, типу "люди".
Цю кров змивати довго будуть,
Із своїх вбивчих грязних рук.

Один вмирав, один родивсь,
Роки проходили повз обрій.
Ті, хто вбивав, пожали вдосталь,
Кого вбивали, зажили.
Сашко Яцина

Україна рідний край!
Синє небо жовтий гай
Рідне місце рідна хата українка я і мати!
Наш стяг пшениця у степах під голубим склепінням неба
А герб це слава воля сила!
Гімн неначе пісня солов’їна!
Живе! І буде жити Україна!!!
Анна Любунь

Кохана Маріночка назавжди кохана
Ти сама прекрасна ти сама бажана
Ти сама найкраща людина мені
Ти янгол на небі і в серці й в душі
Ти місяць у темряві ти сонце в пітьмі
Твій дотик до мене – серце у вогні
Ти зорі у небі ти шлях мій в житті
Без тебе кохана не бути мені
Чому ми не разом ? А тільки в душі
Місяць у небі думки всі мої
І сонце встає, а ти все в мені
Не бачу я світла в цей день все в пітьмі
Лиш мрії про тебе дають надію мені
Не бути самому у цьому житті
Проходять хвилини години і дні
А я все блукаю в своєму житті
Я бачу постійно тебе уві сні
Шукаю очима і вдень і вночі
Чому ж ти не поруч не знати мені
А в серці болить кров закипає
А я все не можу тебе обійнять
Так міцно і ніколи тебе не втрачати
Дозволь кохати до скону в житті
08.01.2024 Яценко Ю.А.

Юрій Яценко

У одному селі народився хлопчина,
Кволий був із дитинства,все хворів
кожен час.
І не знали батьки що з ним далі робити,
Та боялись що смерть прийде його забрать.

Але Смерть ,того хлопчика також любила,
І не думала навіть життя обривать.
Бо за того дитя його предки просили.
Щоб від зла і біди боронила маля.

Йшли роки і хлопчина окріп із роками,
Став як всі юнаки,пить,курити,гулять.
Не беріг ні здоров’я свого,а ні тіла.
Думав що Смерть не може його наздогнать.

Він не знав що для предків він дуже
важливий.
Що не просто в цей світ прийшла юнна душа.
Має він за весь Рід всі гріхи понулити
Щоб прокляття пройшло і Рід міг сил
набрать.

Та коли Рід побачив втрачають надію
Що хлопчина не тою дорогою йде.
Зустріч з внуком у Смерті вони попросили,
Щоб хлопчина збагнув в нього місія є.

Той хлопчина на час попадає у кому,
Смерть приводить його до усіх поколінь.
І хлопчина почав розуміть головою,
Що не правильно жив,ганьбив предків
своїх.

І коли повернувся знов у своє тіло,
То одразу покинув всі звички дурні.
Став по іншому своє життя він сприймати.
Розмовляти із Родом,не соромити їх.

Так багато людей живе в цілому світі
І не знають для чого прийшли у цей світ.
Не розсудливі дії усе життя роблять,
Та не бачать підказок що їм дає Рід.
Верещако Сергій

Всем нужен отдых и покой!? ТОТ. 13.01.24г.

Как осознать себя в потоке будней?
Как отдыхать от дел, людей и мыслей?
Как научиться «заходить в себя»?
Как отдаваться Тишине и Глубине, что подсознанием зовётся?
Как быть в содружестве и слышать самого себя?

Вопросов больше, чем ответов!
Кто нас научит?
Кто подскажет?
Как стать собою, тем кто – Есть?!

Отвечу я, твой друг и брат!
Отвечу я, твой любящий и мудрый ТОТ.
Я – ТОТ, который многое познал…
Я знаю цену чувствам и словам…

Я был мудрейшим мудрецом…
Я тайну знал: как вовремя уйти от важных дел…
В ту, нужную минуту… минуту ярости и гнева…
В минуту грусти, передела… в минуту, что могла бы
разделить тебя на «Быть» – «Не быть».

Как важно отойти от дел…
Когда уже включён сигнал Тревоги.
Сирена. Выход всех наружу…
Сигнализация сработала тогда, когда пришла тревожная минута…

Что значит для меня Тревога?
Момент включения всех Тонких Тел!
Ты накалён до беспредела… Чувствителен.
Ты оголён. Болезненно прикосновение чужое.
Как твой участок тела, что обгорел или ударился об лёд.
Ты ток, готовый к взрыву – ждёшь контакт.

Как я могу остановиться?
Не дать взорваться чувствам своего вулкана?
Не получить диагноз «псих»?

Могу воспользоваться аварийной кнопкой…
и выскочить наружу вперед всех!
Дышать. Смеяться и шутить.
Смеяться над собой и скоростью своей.
Реакцией на ложь, на правду, на успех.
Смеяться, плакать и рыдать до горьких слёз.
Осознавать «То» каждое из чувств…
Что ты способен радоваться жизни…
Ты жив! Ты излучаешь свет…
Ты можешь чувствовать широкий спектр привычных чувств и ощущений.

Ты – человек!
Ты продолжаешь Путь!
Ты совершаешь кувырок, как в цирке акробат.
Ты движешься по кругу, но взлетаешь ввысь.
Ты падаешь на круг и вновь взмываешь вверх.
Ты – в цирке, ты – на сцене, на арене!
Ты – Акробат и ты – Актёр!
Актёр высокого полёта… гений…
Ты не боишься никого и ничего!
Тебе никто не важен и не нужен в данное мгновенье!
Ты на арене – Мастер и Герой.
Ты – в центре. Ты – на световом пятне… один… всегда один!

Все смотрят на тебя, но каждый видит лишь себя…
Он чувствует себя тобой…
Он примеряет твою роль, роль твоего Героя…
Но, вот момент обманный… ты упал?!
Нет, то не «Я» который в зале наблюдаю!
Упал лишь тот, кто в центре зала!
Упал лишь ты, ведь ты актёр и акробат на сцене!

Как сладко чувствовать своё величье!?
Как неразрывен наш союз!
Я чувствую всю боль Актёра.
Я чувствую дыхания задержку каждого из вас…
Я ощущаю шевеление волос на теле…
Каждый взгляд… наверх и вниз…
Качели чувств. Качели состояний.
Качели всех гормонов в нездоровом теле…
Когда очередной прыжок способен оборвать живую нить и связь с привычным миром…

Всем нужен отдых и покой!
На время выключаться…
Плыть на волнах куда-нибудь…
Кому-нибудь отдаться с пылом, с жаром…
Довериться потоку негативных ощущений…
Поплакать, выругаться матом…
Напиться до потери чувств…
Всем предоставлен эксклюзивный выбор отрицательных «услуг»!

Освободиться от преград.
Освободиться от себя и от других…
Освободить себя от гнева… от одиночества и страха…
От мысли надоедливой и болевой, что ты – не нужен НИКОМУ!?

Они, как гнёт и как обуза…
Они сгибают ниже-ниже и прижимают к телу матери Земли.
Ты падаешь на дно…
Вот ты уже вошёл в Неё…

Пора проснуться, пробудиться!
Кто позаботится о том?
То чувство боли – пробудит тебя!
Оно как клин, что вышибают клином…
Как, то-ведро студёной ледяной водою, окатит в головы до ног.
Лишь только боль и страх вас понуждают пробуждаться!
Освобождаться от оков и сна.

Ты вновь готов идти на бой!
Ты будешь с новой силой ждать минуты славы…
Сражаться, ускользать, одолевать…
Быть в ожидании удара…
Жить в ожидании Побед.
Твой ТОТ
13.01.24г.
Ирина Жвакина

Століттями Вкраїна йде до перемоги,
Вона виборює святу свободу,
А вороги не мають змоги
Нас подолати і канони роду.

Ми вистояли татарськії набіги,
Ми билися з ворожим ляхом,
Ми все робили, щоб позбутись іга,
Ми йшли і йдем кривавим шляхом.

Не покорив країну цар Петро,
Не справилась із нами "велика"Катерина,
Не став російським наш Дніпро —
росія кров’ю тут своїх синів умила.

Сьогодні теж воюємо з "братами"..
Такі вже дивні ці кати,
Що хочуть бути поряд з нами,
Але ж росія — це лише тирани…

Плекать надії годі всім…
Уже не бути нам братами
І навіть через сотні літ
Не бути нам разом із вами!

Отож, не подолає ворог нас
І навіть скаже це малесенька дитина.
І неодмінно прийде час,
Коли постане нова Україна!
Богдан Татаренко

Чому ж так солодко тоді,
Коли торкаю подумки вуста її?
Чому ж так радісно стає,
Коли натхнення й сил вона дає?

Можливо, це кохання,
Де світу таємниць пізнання…
Де у її вустах весь мед життя,
Де у її очах весь сенс буття!

Хтось закричить, що то неправда…
А я змовчу й нічого не скажу,
Бо то для мене страшна спрага —
Не бачити її бажественну красу…

Богдан Татаренко

І знову ця дорога
До спогадів в моїй
Уяві повертає,
Що смужкою із "косової"
Уліво завертає.
О, як же б’ється
Серце божевільно,
Коли ти почуваєш
Себе вільним!
"Тут рідний край,
Домівка й родовід",—
Про це казав
Колись мій дід.
Уже і дідусів немає,
Та очі все на ту
Дорогу поглядають…
Там запах хліба
І дитинства,
Там вечори немов
Казкові дійства,
Бабусі усмішка та
Ніжний погляд,
Що каже ним вона:
"Чекаю знову поряд".
Душа та спокій
Там, у Яблунівці…

***

Люблю домівку
І село,
Бо іншої дороги
Не було…

Богдан Татаренко

Іще раз подивлюсь на твоє фото
Така ти лагідна і мила там..
Волосся твоє чисте злото,
А погляд твій — то виклик зоряним ночам..

О, як же божеволію від тебе!
Такої доброти в очах не бачив я..
Тому й питаю часто себе
Про те, де почалась любов моя?

Та я ж неначе дурень той…
А, може, я не знаю долі знак?
Такий дурний вже повісті герой,
Бо не здогадуюсь, що відповідь в її очах…

Я знаю, що настане час
Тієї зустрічі і першого зізнання
І вірю також водночас,
Що розпочнемо повість нашого кохання…

Богдан Татаренко

О, Ніжин! Ти завжди молодий!
Не дивлячись на сотні літ,
Ти всім прекрасний, не нудний,
Тут кожному в серцях ти моноліт!

Тут рідні вулиці і дім,
Тут швидше серця іде бій.
Усім тут затишно, хоч мрій…
Пройдись до Гоголя, не стій!

Тут серце так і завмирає,
Тут народивсь усім відомий "Вій"!
Тут подумки в раю, тут знаю,
Що тільки Ніжин — красень мій!

Можливо, думають усі так,
Коли говорять про свій дім…
Але про Ніжин, то окремий смак,
Бо справді рідний лише він!

Богдан Татаренко