Я памʼятаю як веселилися ми на майдані
майдан, що був без тих людей..
аж раптом!
Крики, сварки,бійки
майдан той став могилами людей..
Анастасія Подільчук

я так тебе ненавиджу за це
коли я плачу, а тебе це зловтішає
коли я мучусь, а тебе немає
коли я просто хочу теплоти
ти йдеш залишаючи вічні холоди
серце, що вже знало стільки болю
все одно з тобою
серце, що не зашити вже ніколи
вірно лиш тобі, нікому
ти підеш, навіть не подивишся на мене
а я буду страждати, бо тут стільки болю
в я вірна лиш тобі одному
та це пусті слова для тебе
ти знаєш тільки холод, не любов
але я буду вірити в надію, що ти полюбиш мене знов
Савчук Дарина

я так тебе ненавиджу за це
коли я плачу, а тебе це зловтішає
коли я мучусь, а тебе немає
коли я просто хочу теплоти
ти йдеш залишаючи вічні холоди
серце, що вже знало стільки болю
все одно з тобою
серце, що не зашити вже ніколи
вірно лиш тобі, нікому
ти підеш, навіть не подивишся на мене
а я буду страждати, бо тут стільки болю
в я вірна лиш тобі одному
та це пусті слова для тебе
ти знаєш тільки холод, не любов
але я буду вірити в надію, що ти полюбиш мене знов
Савчук Дарина

Ой, у лузі червона калина
розростається
не здалася наша Україна
й не збирається
ЗСУ москалям
всипати гарненько
цифра добра
це того, що Армія Залужного
вся хоробра.

Ой, у лузі червона калина
незабутая
та расея без води і газу
необутая
ми за тебе раді аж під хмари
бумеранг-чи-чок
хай замерзне в вас
пустенька бошка
по хвостчичок.

СЛАВА ЗСУ ! ! !
Іван

Кохання- це що взагалі таке?
Нестерпний біль, а може смуток і розлука?
Потужна пристрасть й неймовірна туга?
Почуття, насамперед, емоції величні,
Але бувають трохи іронічні.
Кохання виграє чомусь у всьому…
А взагалі, не зрозуміло, чому за усім світлим прямує темрява квапливо,
І дихає у плечі так повільно.
Неначе скрізь лише самообман,
Який благає нашого рішучого кінця…

Tvorcha

Ті два роки минули так швидко..
А наче нещодавно святкували ми
Новий рік в країні без війни…
Тепер чекаємо лиш того,
Щоб знову сісти за святковий стіл
Зі своїми найріднішими людьми.
І знати: так, ми нарешті перемогли!
Не плакати від суму, а пишатися,
І дякувати тим, завдяки кому
Ми можемо зустріти ще один незабутній рік

Tvorcha

Життя без змін так просто не буває,
І не важливо хочеш ти чи ні,
У змін немає краю і початку,
І спойлер не подивишся на згадку,
Події не повториш ті..
І за минулим не варто сумувати,
А далі треба, далі йти
Життя таке, яким його плекаєш,
Яким собі його ти уявляєш.
Мабуть, вся правда коїться в брехні,
А правду крім як в брехні, ніде, ніколи не знайти.
Живи, а не існуй і будь собою,
І потім зміни вже пройдуть самі собою.
Tvorcha

Розчесана вітром,
вмита дощем,
розбита душею і тілом,
замучена спрагою
несказаних слів,
боліла згасаюча віра.
Не мала чим дихать,
не знала з ким йти,
вже майже ніколи не спала,
хотіла лиш трошки
напитись води,
та більше просити не стала.

Цілована небом,
зігріта теплом,
стояла над прірвою змія,
хотіла стрибнути,
та встала з колін,
похмура, забута надія.
Розправила плечі
сутулі й худі,
такою її не впізнають,
заплуталась тільки,
чи треба ще йти,
туди де її не чекають?

Дарована Богом
із райських небес,
гарячою влита у кров,
зашита у душах
розбитих сердець,
вила, кричала любов.
Так гучно кричала,
здригалась земля,
сльозу витирала руками,
питала у всіх,
не знала сама,
хто ж зробив це з нами?
Юлія Грінькіна

Я заблукала в лабіринті
Думок, надій, переживань.
Не бачу виходу на горизонті,
Тож зустрічаю день без жодних сподівань.

Я знов на фронті із самим собою.
Рефлексія перетворилась в жах,
Стала невиліковною хворобою
І змушує мене прокинутись в сльозах.

Я намагаюся кричати з усіх сил,
Та відчуваю, що німою стала.
Я памʼятала, як колись літала,
Та лиш тепер збагнула, що не маю крил.

Самокопання лиш закопуванням стало
В могилу смутку та поневірянь.
І ніби із середини це пожирало,
Що стало причиною усіх страждань.

Ось знову я блукаю коридором.
Не знаю, чи знайду цей вихід і як скоро.
В думках питання переплітається з журбою:
Чи залишусь я тією, що була до цього?

Анастасія Трощин

Заглянеш в її ти сон
Там знайдеш ти спокій
Ніжну усмішку зустрінеш
І щасливі очі
Та, як тільки зійде сонце
Сни розвіються за вітром
І відкриє вона очі
Так пусті і почорнівші
І не зможеш ти зустріти
Ту красу, що бачив в сні
Бо забута вона вітром
Загубилася на дні
Не знайдеш її ніколи
Навіть не старайся
Це хвороба, що ніяким лікам
не піддасться
Анна Горбова