Онуки Богів я звертаюсь до вас,
Прийшов час уже прокидатись.
Згадати що ми не церковні раби,
І час вже з колін підійматись.

Згадайте про предків про свій славний Рід,
Про совість любов до природи.
А Віру шукайте не в книгах чужих,
Вона у серцях і довкола.

Гріхи пробачають не за молитви,
А за добру, гарно зроблену справу.
Бо зроблене діло цінніше тих слів,
Що в храмі годину читають.

Сходіть до природи, природа це храм
Спілкуйтесь з навколишнім світом.
Купайся у річці, по полю гуляй
Наповнюйся сонячним світлом.

Навчайте дітей по совісті жить,
Вивчати історію Роду.
Бо все що ми маємо в цьому житті,
Це предки нам дали з любов'ю.

І краще ніж ставити в храмах свічки,
Саджайте дерева довкола,
Ми слов'яни, продовження славних Богів,
І матінку наша Природа.

Перебирає вітер
коси клена,
Відшпортався
у того бороді,
Вже шевелюра
рижа, не зелена,
Всі волосинки,
наче, золоті.

А голова давно
у срібла блиску,
Спадають коси
в осені моїй,
Любуюсь тою,
першою у списку,
Усе блукаю
в ній, у золотій.

Обидві осені
і схожі, і не схожі,
Вітер від кіс
ніяк не відтягти,
Одні злітають
золотом в калюжі,
Спадають інші
сріблом з голови.

14.11.2023.

Війна ввійшла у стадію нову,
Нагадує «де бУли 8 років»,
Коли уламками залишилась в тилу
І Обстрілами інтенсивними на фронті.

Ніхто новини майже не читає,
Заклик «війна» не бередить серця.
Навіть сирена вже не заважає
Картини мирні бачити у снах.

Відстань до горя збільшилась в рази,
Хоча воно таке ж і в тому ж місці.
Ця відстань збільшилась в середині души,
Шкіра товстА вже зустрічає вісті.

І навкруги своїх все менше нині.
Всі замикаються у власному житті.
Велика відстань тих, хто головою в мирі,
Із тими, змушений хто жити у війні.

І світ вже не такий, як був раніше, -
Ногу ми чуємо частіше, ніж плече.
Нам плями наші тикають в обличчя,
Тим виправдовуючи власний інтерес.

Втома війни всіх по кутах розкинула.
У цих кутах кожен шукає щось своє.
В них відпочити кожен намагається,
Поки війна з кута не дістає.

За все це дуже совісно перед тими,
Хто «дякує» почути вже не зможе,
Пред тими, завдяки кому кути зʼявились,
Хто племʼя з цих кутів гонить вороже.

15-09-2024

Народ схаменіться,що стало з вами?
Чи більше вам нічим зайнятись?
Глобальні проблеми в країні почались,
Коли ж нам Різдво відмічати?

Забули про хлопців що мерзнуть в окопах,
Що безлад в країні тотальний.
Тепер важливіше який календар,
Точніше показує дати.

Забули історію давню слов'янську,
І що календар був по сонцю.
Не цифри вирішують, що і коли,
А всім володіє природа.

Змінили Чертоги на зодіак,
І значення свят поміняли.
Усе що хотіли прикрити хрестом,
Ніколи в крові не згасало.

Відродяться наші слов'янські свята,
Великдень, Коляда, і Купала.
І Віру продавню згадає народ,
А не ту що колись нав'язали.

Там десь під Бахмутом його душа покинула,
У тім краю із нього була вирвана.
В ньому немає відчуттів й страждання,
Немає вже чому робити покаяння.

У тому ж місці здатність зору загубилась.
В двох кольорах все навкруги вмістилось.
Білого з чорним в нього війна триває.
Він інших кольорів вже не сприймає.

Здорова памʼять, але те забуває,
Що із життя минулого поточне не сприймає -
Друзів, знайомих, рідних і події…
В минулому вмирають навіть мрії.

Вмирає мова в памʼяті, що рІдною була.
Затьмарює ненависть відчуття.
Температура 36 і 6, та кров кипить.
Із мʼясом вирвана душа його болить.

Не визнає він жодних компромісів,
Не терпить вже ніяких він сюрпризів.
Життя і смерть в ньому змішалися в єдине.
Він не живий, не мертвий - він не вбитий.

Війна для нього нескінченний всесвіт,
Все поза неї вже немає сенсу.
Вона всередині, вона і ззовні,
Вона вершина, і вона безодня.

Давно в його очах немає страху,
Війни сліди не викликають жаху.
Здоровий, статний, руки й ноги цілі,
Але навіки інвалід війни він.

12-09-2023

Богиня Морена, дочка Чорнобога,
Могутня володарка темних ночей.
Узимку гуляє вона між хатами,
І кличе до себе наївних людей.

Її володіння за мостом відомим,
Який із давна звали "Калинів міст".
Під ним протікає "Смородина"річка,
Ніхто не бажає той міст перейти.

Володарка смерті,яку поважали,
Серпом своїм різала нитки життя.
Ночами душила,і кров випивала,
Боялись Морену слов'яни здавна.

Тому на весні коли все оживало,
І треба в полях починати робить.
Морени опудало гарному вбранні
Під гучні пісні мали люди спалить.

Отак наші предки прощались з зимою,
Стрічали весну,оживав цілий світ.
Та про Морену мав пам'ятать кажен,
Про одну із славетних слов'янських Богинь.

Батько Перун ти небесний володар,
В давні часи покровитель князів.
Ти їздиш по небу в своїй колісниці,
Полюєш на нечисть та так що чуть грім.

Ім'ям твоїм завжди клялись наші предки,
Ти був охоронцем для внуків своїх.
Та сталося так що могутнім слов'янам
Насильно сказали хрести начепить.

Поставили вільний народ на коліна,
Назвали рабами, загнали в церкви.
В цій паніці люди немов подуріли,
Забули на довго про Рідних Богів.

Але йшли роки і як не старались,
Рідну віру спалити,топтати,втопить.
І ось прийшов час до Богів повертатись ,
Бо код ДНК не можливо згубить.

Ця віра не в книзі ,не в храмі й іконі,
Вона у нас в серці, оточує нас.
У ріках, у лісі, в широкому полі,
Це рідна земля, що є мати для нас.

Звертаюсь до Рода, Перуна, Сварога,
До всіх Богів Праві,я славлю вас всіх.
І хочу сказати від всього народу,
Пробачте будь ласка онуків своїх.