Маленька пташка б’ється в шибку

Говорять люди, то душа

Тих хто пішов і все покинув

У кращий світ за небуття

Нестерпний біль, пекуча неміч

Несила повернути час на жаль.

У мене більше немає мами

І не загоїть рани час…

Все пусто, холодно і сіро,

Мій світ поглинула пітьма

Тебе немає мамо з нами

Чому забрали небеса?…

В пам’ять про Волошину Н.В.

Людмила Горобець

Маленька квітка, потребує сонця,

Маленька квітка хоче теплоти.

Тендітна жінка не може без любові

Обіймів, ніжності та доброти.

Це так банально і все так просто

Щоб впевнено хтось обійняв

І тихо – тихо так на вушко

Сказав що лиш її чекав.

Бо жінка це і є маленька квітка

В міцних обіймах лиш цвіте вона!

Хай світить тобі подруго прекрасна

Любов коханого, його повага й доброта.

Людмила Горобець

В серці моєму весна теплом грає,
Твої очі – як зірки, що світять вночі.
Любов, мов ріка, безмежною текає,
Обійми твої – де щастя моє родич.

Ти слово, що в моїй душі розцвітає,
Мов сонце, в смутку серце освітляє.
У світі тьмяному ти мій світловодник,
Вірю в нас, бо кохання – вічний музик.

Твої руки, що ніжно мене обіймають,
Спільний шлях ми разом будемо йти.
Любов – мелодія, яку ти завжди граєш,
В тобі знаходжу свій доленосний літній день.
Денис

Велика радість, хоч така мала дитина

На батька схожу, мамина перлина

Сміється, радість вмить переповняє

За тебе кращої не було й немає

Малюю сонце, щоб тобі щодень світило.

Малюю небо, щоб тебе від зла закрило.

Малюю море, щоб тобі в житті завжди щастило.

Маленька доня, ти моя дитина

Дивлюсь на тебе й Богу дякую щомиті

Що дарував тебе нам, любов’ю оповиту.
Людмила Горобець

Всміхнувся день
зорею на світанку,
Дмухнув-дихнув
легеньким вітерцем,
Себе почати
доручив він ранку,
І той поплив,
неначе джерельцем.

Усе прокинулось,
росою зелень вмита,
В промінні сонячнім
кружляють ластівки,
Біліє вишня,
цвітом рясно вкрита,
Летять-спадають
ніжні пелюстки.

21.11.2023.
Зубко Ганна

Не стримуюсь,
похвалюсь новиною —
Переступила
радість мій поріг,
Була сумнівною,
якоюсь не такою,
Погляд, як вірний
пес, стеріг.

Стояла мовчки,
очі у підлогу…
Зрадівши гості,
плуталась в словах…
А та сказала,
що пора в дорогу…
Погляд застиг
в прочинених дверях.

Невже то радість?
Досі сумніваюсь,
З’явилась іскра
й згасла, тільки дим…
І знову з сумом
вкотре я вітаюсь,
З його холодним
поглядом скляним.

17.10.2023.

Зубко Ганна

Щось є цікаве
в березневім ранку —
Світанок інший,
трохи морозець…
Мій погляд біг
від сходів біля ґанку
Городом вздовж,
Ріллею навпростець.

Осіння оранка
увагу привертала,
Волога з ночі
кликала земля,
Удень під сонцем,
вітром підсихала,
Були і руки,
й ноги в мозоля’х.

Багато років
там відпрацювала,
Уже давно
зійшли всі мозолі,
Але,клянусь,
немало б я віддала,
Щоби трудитись
знов на тій землі.

25.10.2023.

Зубко Ганна

Привітне небо,
в прохолоді осінь,
Жовтавий клен
вже трохи порідів,
З давніх-давен
чарує погляд досі,
І по-дитячому
й дорослому радів.

Пірну в осінню
ніжну прохолоду,
Надихаюсь,
чола її торкнусь,
Такої спраги
я не мала зроду,
Ні, не жаліюсь,
а ні не хвалюсь.

Тими стежками
знову поблукаю,
Пройду-мину
ще декілька доріг,
Дрібну росу
з трави пообтрясаю,
Що по-котячи
тулиться до ніг.

18.10.2023.
Зубко Ганна

Прийшов кінець, прийшло прощання
прийшов мій, неминучий кінець.
Прощай мамо, прощайте друзі, рідня.
Ось і закінчилося моє страждання
Я вас усіх любив, але прийшов мій кінець!
І я в розпачі від цього, тому пробачте
на останок, бо я любив тому і прощаюсь…
Дмитро

Зустріла вітер
із дитинства,
З полів пшеничних,
берегів,
Що дарував
вінки, намиста
З квітів, калини із лугів.

Ноги мої мочили роси,
Волосся мокло
під дощем,
Сушив їх вітер,
чесав коси
Подихом, наче гребінцем.

Вітер у вуса посміхнувся,
Гривою-чубом тріпонув,
Розправив крила
й озирнувся,
Наче згадав мене, почув.

І закружляв над головою,
Задивувався сивині,
Своєю ніжністю м’якою
Чесав знов кучері мої.

27.10.23.
Зубко Ганна