Сидів я у вечері на ганку,
Сидів і думав, лиш про тебе, про твої вуста, зелені очі, чорні брови та волосся. Сидів і думав, чомже ти не моя, можливо тому що я бідняк, а можливо що вродою не вдався.
А бог його знає чому ти не моя
Дмитро

Я слухав спів русалки біля моря
Всі квіти там сповнені тугою
І ось вона скривилась в здивувані
Невинна і завжди чужа любові.

«Не бентежне світлих снів моїх
Любов мій дух гнітить
Розіб’юсь об скелі завтра
Я бліда – постійна нестяма.

Приречена здалеку за вами споглядати
В цьому світі я спокій та радість уникаю».
Калина

Чому ти прийшов на нашу землю? Тобі своєї мало?
Чи мало тобі неба над головою? Мало? І ти чуже береш? Тобі свого замало?
Можливо ти своєї землі не маєш?
Чи можливо неба свого?
Все ти маєш, але ти чужого хочеш!
Тобі заздрісно що в сусіда краще, чим у тебе
Тай тому ти хочеш все зруйнувати, не побудувавши нічого!
Все зруйнуєш і що далі?
На цьому все, бо тобі заздрісно!? Ніколи нам не зрозуміти москаля
Дмитро

Не стримуюсь,
похвалюсь новиною —
Переступила
радість мій поріг,
Була сумнівною,
якоюсь не такою,
Погляд, як вірний
пес, стеріг.

Стояла мовчки,
очі у підлогу…
Зрадівши гості,
плуталась в словах…
А та сказала,
що пора в дорогу…
Погляд застиг
в прочинених дверях.

Невже то радість?
Досі сумніваюсь,
З’явилась іскра
й згасла, тільки дим…
І знову з сумом
вкотре я вітаюсь,
З його холодним
поглядом скляним.

17.10.2023.

Зубко Ганна

Загублена я прийшла
Самотня я лишусь
В туманності, в хмарах
Природа мене не залише.

Вона знає чому я кричу роками
В беземоційні людські обличчя
І вона розділяє мої страждання
Обіймає вільностю любові і піклування.

Так, незгладимі шрами вони залишали
Сині синці як її небо без краю
Сховай ж мене в своїх снах блакитних
І я лишусь назавжди в її хмарах усамітнених.

Світлі очі твої наповнені смутком були
Як і життя, від якого вдалося втекти
Тепер я завжди буду в дикому вітрі,
Тепер я завжди буду в ніжності повітря.
Калина

З вітром зустрітись,
щоб думки розвіяв,
Спіймати сонця
посмішку на мить,
І щоби дощ лив,
а чи дрібно сіяв,
Хай, навіть, в небі
блисне, загримить.

Погляд стрибає
у осіннім листі,
Пробіг травою,
вліз в горобину,
Вже на кущі,
в калиновім намисті,
Як прикипів,
ніяк не відірву.

Осінь заповнює
опустошілу душу,
Не чути щебету —
поменшало птахів,
Сум не зітру,
не викину, не струшу,
Нехай би пташкою
у вирій полетів.

20.10.2023.
Зубко Ганна

Забута, колишня любов…
У які ти краї відлітаєш?
Не згадаєш вже більше про зов
І як серце твоє розривало…

Минулі, космічні чуття…
Заховалися десь в піднебессі…
Не торкають вже більше єства,
Пустота…вже любов не воскресне!?

Відлетіла, десь світом парить…
З почуттями з’єдналась людськими.
Пройде час і настане та мить,
Знов трояндами зійде мирськими…

Хай очиститься, хай не спішить,
Хай гойдають вітри в лоні світла…
Повернеться, щоб знов закружить
У танку неземного дійства…
ND💗
Надія Холод (ND)

Ходить кругами
день біля будинку,
Геть мовчазний,
як в рот води набрав,
Рятує вітер,
кида соломинку ,
Усі хмари
отарою погнав.

День звеселів,
розправив зразу спину,
Миліший став
і погляд заяснів,
Пізніш рюкзак
за плечі перекинув,
По вікнах зиркнув
і кудись побрів.

Напевно зміну
вечору здавати,
Той незабаром
прийде під вікно,
Вернувся дощ
і буде зустрічати,
Хмурному вечору,
гадаю, всеодно.

25.10.2023.
Зубко Ганна

Святий, Святий Миколаю,
Ти про мене не забудь!
У мішку цей рік чекаю
Подарунків і для всіх!
Татові – новеньку куртку,
мамі – щастя оберіг,
а мені – цукерок купу
і новенький вертоліт!

Ти приходь до нас із ранку,
Маму тільки не буди –
Я чекатиму на тебе,
Ось і стільчик вже стоїть.
Святий, Святий Миколаю,
Ти про мене не забудь!
Цілий рік я був сумлінним
Ось щоденник поряд тут!

По морозу йди сміливо,
Наша хата – край села.
Як побачиш сині двері,
Там є ми, тебе чека
Хлопчик років 5, не більше,
І Іванком мене звуть.
Ти приходь і не барися,
Бо й сусіди тебе ждуть…

Святий, Святий Миколаю,
гарне свято ти згадав!
Я тебе весь рік чекаю –
Гарно їв і гарно спав!
Гарно вчився, гарно грався, букви знаю вже усі,
І читаю вже потроху
І Абетку, і вірші!

Софія Святодухова

Нова радість стала,
Яка не бувала:
Над вертепом в Україні
Зірка засіяла!

Зірка ясна, Різдвяна,
Хай всі люди бачать,
Що Софія народилась
В українській хаті. (2)

Слухайте, народи,
Племена і села,
Діва Ясна воплотилась
Діва народилась! (2)

Хай всі люди знають,
Пісні хай складають,
Матір Божа і святії
Діву прославляють! (2)

Довго і не довго,
Швидко чи не швидко,
Вся Планета засіяла
Райдужним намистом! (2)

Племена і села,
радуйтесь-радійте,
Сам Христос, Ісус, Спаситель –
Діви Просвітитель! (2)

Калина у лузі,
На городі рясно
Уродила кукурудза,
А в хаті закваска. (2)

Буде хліб печений,
З маком паляниця.
Будуть-будуть дітям малим
груші й печериці. (2)

Нова радість стала,
Яка не бувала:
Над вертепом в Україні
Зірка засіяла!
Софія Святодухова