У сонця промені золоті впадають,
У світанковий час, коли зорі благають.
Твої очі, як морські глибини, зелені,
У них любов безмежна, як вічність без кінця.

По сітці долі ми таємно зв’язані,
Ніжність і тепло твоїх обіймів мріями сплетені.
Ти мій край, моя мрія, моє кохання,
У тобі знаходить світло кожна душа зрання.

Кохання – то вогонь, що серце розпалює,
Воно життя вкрашає та щастям наповнює.
У теплі його обіймів ми відчуваєм щастя,
То дарунок, що з небес спускається вгору.

Кохання – це скарб, що в серці зберігається,
Яскраве намисто, що ніколи не збідняє.
Воно дає нам силу й віру в краще завтра,
Кохання – це життя, що вічно з нами , як віра.

Нехай летять часи, як вітри на крилах,
Кохання – наш компас, що світло нам несе в стіл.
З ним відчуваєм радість і біль, як одне ціле,
Кохання – велика сила, що завжди поруч з нами йде.

Так відверто, гордо, міцно й ніжно кохаймо,
У цьому світі лиш любові довіряймо.
Вона – наш вогник, наш сонця світло в ночі,
Кохання – цінність найбільша, яку ми носимо в серці.

У широких степах, де вітер вільний грає,
Молодий гетьман серце несе,
Ім’я незабутнє, Богдан Хмельницький,
України воля зорі збирає.

Запорожці в полі, дикі коні,
Воїни вірні, за гетьманом йдуть,
Словом своїм родину збирає,
В серці вогонь загоряє.

На коні гетьман полем розлітається,
Воля України в серці співається,
Вороги під сонцем мліють,
З гетьманом йти — перемагають.

Славний гетьмане, в побоїщах великий,
Міцна воля, мов сталь у ножах,
Ім’я — мрія, світла надія,
Ти кличеш на волю України завжди.

Нехай лунає пісня про гетьмана,
Про того, що в серцях українців живе вічно,
Богдан Хмельницький, вічна слава тобі,
За вірність і волю, за воїнів своїх.

У нічному саду, де зорі горять,
В серці кохання вогонь розгоря.
Обіймаю ніжно, мов квітку,
Любов’ю вогонь запалюю в серці.

Та віддаймо час та увагу,
Бо кохання – то велика мудрість.
Нехай любов освітить наші душі,
І світить яскравіше, ніж зорі на небі.

Обіймаю, як вітер гіркий,
Любов’ю солодкою наповнюю душу.
Нехай в серці палає вічний вогонь,
Та не гасне ніколи, аж до кінця днів.

І нехай світиться любов світла,
Щоб завжди бути поруч з тобою.
Бо кохання – це скарб найбільший,
Що вічно зберігається в серці нашому.

Нехай зірки на небі світять у темряві,
Давайте жити в мирі, щасливі й спокійні вдаваймося в плавання.
Рука об руку, у долі спільній ми йдемо,
Сім’я – це опора, у турботах ми не загубимося.

Любов і відданість, що серцем вона вплетена,
В душі мов свічка, вночі яскраво запалена.
Батьки й діти, як крила пташині, сплетені,
У їхній любові сила, що ніколи не згасне.

В родинному колі ми знаходимо тепло й затишок,
У злетах і падіннях, ми завжди поруч в цьому кошику.
Сімейні зв’язки – найвища цінність у житті,
Вони дарують нам силу й віру в майбутнє світле.

Серце, що відкрите до рідних, знаходить спокій,
У невдачах і радостях, ми завжди поруч, як морська хвиля.
Давайте будемо разом, дарувати один одному щастя,
У родинному колі знаходимо справжнє життя блага.

Любов немов, як казка, зірка у небі блакитнім,
Де серця сплітаються, як квіти в обіймах весняних.
У світі казковому, де сонце ласкаво сяє,
Ми зустрічаємо чудеса, як дива, нам творяться.

На полях вишневих, де трави пахнуть медово,
Любов розцвітає, мов зоряна роса вранішня.
У казковому лісі, де казка літає вільно,
Дива творяться, де мрії збуваються чарівно.

Вітрила корабельні, пливуть у світ казковий,
Де кохання вишукане, мов перлини на морському дні.
Там діва чарівна, як принцеса на весіллі,
Співає пісні кохання, віддана своєму принцу навік.

Любов немов, як казка, вічною мудрістю сповнена,
Де кохання над усе, мов крила, наші душі зняли.
У світі казковому, де серця зближені навіки,
Ми живемо у гармонії, коханням вічно осяяні.