І я тобі ні слова більше не скажу
І не прийду коли покличеш
Я без тебе , своє життя живу
І знаю , що більше не напишеш

Я б твоє серце в скроні заховала
Щоб ніхто його більше не розбив
І ніколи б тобі слова не сказала
За те , що ти мене так і не любив

Мабуть , я дуже ідеалізувала
Все , що було у нас , да і тебе
Головне , як любити показала
Але забула розказати за себе…

Я ніколи нікому нічого не скажу
Але все ж таки , чекаю коли напишеш
І не скажу , що без тебе я помру
Але і ти більше не покличеш
Sonechko

Скажи , що хочеш ти відчути?
Дотик мій чи мій страх?
Скажи , що хочеш ти почути?
Зізнання мої чи мій жах?

Скажи , скажи , скажи мені
Скільки ще цього мовчання ?
Я ж відкрилася повністю тобі
Я ти все перетворюєш в страждання

Краще все ж таки , іди
І головне іди так , щоб не повертатись
Не шукай мене і не жди
Щоб вкотре не помилятись
Sonechko

І як тепер тебе забути?
Твої очі кольором весни , твій сміх…
Я приречений на нескінченні муки
Бо без тебе світ вже не такий
І якщо любити тебе – це гріх
Я готовий довіку в гріху жити
Аби пальцями торкатись твоїх ключиць
І до души твоєї дай хоть трішки доторкнутись

І як тепер тебе забути?
Ти прийшла , навіть не спитала
Як тепер мені самому бути?
Я завжди згадую , як ти чекала
Чекала , поки з минулим покінчу
Я думав мені чудово одному жити
Але неочікувано в годинну ту нічну
Зʼявилась недоторканна ти
Sonechko

І в час ясний , прозорий й тихий
Я згадаю себе …. Згадаю все до хвилини
Коли було мені тепло , коли був щасливий
Коли разом , разом бути хотіли

Згадаю те , що обіцяли
В кожнім слові , в кожнім подиху душі
Тебе почуття мої злякали
А мене все , що було в тобі

Ні слова більше , навіть ні мовчання
Остання крапка в цій історії була
Це було навіть не кохання
Просто я і ти. І ти в мені жила

В тей час ясний , безхмарний , романтичний
Ти прийшла , сказати «так»
Я був ворог твій заклятий
А ти гріла і давала мені знак

Ти знала все і все приймала
А я кричав тобі іди
Ти пішла , навіть не тримала
А я шукав твої сліди

Sonechko

У прозорому сяйві на окраїні землі
Тебе я бачу , та памʼятаю очі ті ясні
В них дивилася без краю
В них не бачила жалю
Коли мене ти обіймав
Я відчувала силу всю твою

Могли ми бути до кінця
І разом подолати всі незгоди
Але марні наші каяття
Коли вже знаєм що ідуть морози

І їду я в смутку по дорозі
За назвою життя
Можливо , все повинно бути в прозі
Але я знаю це буття
Sonechko

Якби час повернути, я б ніколи не прийшла
Я б не знала , як кохати
І болю я б не знала

Я б повернула все назад
Щоб не зійшлися наші дві дороги
Було б у мене все гаразд
Я би відчувала спокій…….

Sonechko

У місяця є ніч, то ж він не сам,
Разом вони давно вже в парі.
Землю нужно обійма густий туман,
Крапельки дзвенять, як на гітарі.
Сонце лагідне день кожен зустріча,
Віддає тепло землі всі чари,
А глибоке небо поміча,
Що кохають його білі хмари.
Річка припадати ставу дозволя,
Несподівано в них виникли стосунки…
Грім гуркоче, плечі розправля,
З блискавицею палкі там поцілунки.
Угамовує ревниві хвилі океан.
Залицяється все дощ до зливи.
У вітра є повітря, в лави є вулкан,
Лише в парі вони всі щасливі.
Ірина Сонце

У каміні догорає хмиз,
Ти в келихи налив вина.
Я очі опускаю вниз,
Хай буде ніч на двох одна.
Мене до себе ти притис,
І пристрасть знову поглина,
Неначе вперше, як колись,
Хоча в обох вже сивина.
Цілуєш- серце аж тріпоче!
Від любощів-не буде сна.
"Жадаю" – тихо прошепочу.
Бажання хай це не мина.
У шлюбі є багато криз,
Та це обох лише вина
Ти моя доля, не каприз,
Наша любов це таїна.

Ірина Сонце

Ніколи мене Муза не лиша,
Слова тихенько навіває вітер.
Народжує їх серце і душа,
Наснагу надає мені повітря.
Всі разом пишем нового вірша,
Бо щирі між собою і відкриті.
Він світ збагатить, хай вже вируша,
Там є і майбуття і дні прожиті.
Я не візьму за нього ні гроша.
Ніч виставить всі розділові знаки.
Нехай людину радує, втіша,
Від читача я хочу лиш подяки.

Ірина Сонце

Колись давно

Колись давно прийшла до нас війна ,
Страшна , безглузда і сувора .
У двері не постукала вона ,
Прийшла як злодій , наче пошесть .

Ми захворіли , бо не мали сил ,
Бо не чекали , підлого підступу.
І в місяць Лютий , закипіла наша ЛЮТЬ –
Протиотрута від нашестя згуби .

І заспівали дружньо кобзарі ,
Заграли сурми , вдарили цимбали !
І воїни повстали , як один ,
На захист України – рідної Держави .

Вже третій рік , гуляє сатана .
І десять літ , як спокою немає ,
Від людожерів із гнилих боліт ,
Ординської , московської навали.

Летять ракети і "шахедів" рій ,
І натовп неживих зі сходу.
І кожен день , наче останній день.
І кожна мить , наче останній подих.

І не війна зробила з нас людей .
Бути людиною , то є найвища цінність !
І серце чисте , що від Бога є ,
І Воля , що дарує міцність.

І все , що сталося , колись мине .
І в пам’яті залишаться герої .
І до історії долучаться святі ,
Святі , що здобували Перемогу !
25.02.2024

Лях Сергій