Как красиво,
Это звёзды падают,
Или сигареты с этажей повыше?
Как хорошо,
Что там ещё кто-то дышит,
Такой же смолой,
Никотином кровь насыщает.
Ничего нет сложного бросить,
Оставить позади эмоции, чувства,
Сказать человеку "не нужен".
Но говорят лишь те кто бросил,
Уронил звезду,
Чтобы новую зажечь.
А старую оставил тлеть,
Вдруг кто-то подберёт,
Кому нужнее будет,
Кто вновь зажжёт,
А сам до тла сгорит…
Коткін Віталій

Тарифы на сердцебиение повышены,
За каждый стук,
Заплатишь лишнего.
Круговорот событий,
Незамедлительно превратиться в линию,
Бесконечно длинную,
Для всех людей живших,
Одинаковую.
Мнением других искривлённую,
Но все также твою.
Ты не сможешь забрать её,
Ты ведь один?
А их много.
Ты ведь неправ?
А их словам верить нужно.
Вопросы задавать можно,
Тебе ответят, точно?
Уверен ли ты,
Что доверить им жизнь свою хочешь?
Коткін Віталій

Сигареты не приносят удовольствия,
Жизнь приносит последствия,
Уносят фельдшеры чьи-то надежды,
Главное любовь, деньги, амбиции?
А может жизнь?
Что унесли не вернут,
Оставят себе,
Заберут по пьяни умные мысли,
Сигаретами стлеет время,
А человеку многово не надо,
Того что есть хватит на завтра.
Недостаток слов компенсируется депрессией,
Мрачными мыслями в голове,
Проедает плешь рассудка,
Кто-то скажет,
Депрессия всего лишь утка,
Её выдумали чтобы жалеть было проще,
Причина была страдать,
А чтобы жить причина не нужна,
Умри страдая,
Чтобы воскреснуть где-то под раем…
Коткін Віталій

ти не ламав мене руками
ти ламав мене своїм мовчанням
коли я просила чи то на коліна я вставала
вималювала я тебе хоч слово вимовити за кохання

ти ламав мене словами
коли мої признання визнавали найгірших
поранень й поражень
коли після слів кохання чула про твій розрив почуттів між нами.

ламав мене думками й снами
коли я відчувала, що все не так як ти даєш
це знати
коли щоночі ти являвся в снах й давав мені те чого душа потребувала
Яна

Сон-трава, шумить намисто
Місяць спатоньки кликає,
Все це- тихо, все- прекрасно
Буває в лісі над дніпрастом.

Над дніправською водою,
Місяць образ свій малює,
Накалякав вуха, очі
Художником мріє бути.
Забава Софія

На часті розірване серце від болю,
Його заглушити не здатен ніхто.
Ми разом з тобою падаєм в прірву,
Неначе спустилися в пекло, на дно.
Ти тільки поглянь в мої очі з любов’ю
І знову щось йокне десь в глибині.
Я хвора тобою, ти хворий мною,
Ми разом з тобою залежні і що ж.
Залежні від думки, залежні від слова,
Залежні від тіла, що спокій знайшло.
Невже це погано? Я точно й не знаю,
Можливо, це – щастя, а, може, й ніщо.
Ніщо – це провал, провал, ну і що.
Anastasiia

Почувши твоє " кохаю"
Я затремтіла, з ніг до голови
Голос затремтів в ту саму мить
Боялась все ж я щось сказати
Проте серце шалено било
В такт з тобою в унісон
Ти взяв мою долоню міцно
Стиснувши в себе у руці
Дивився ти у очі голубі
Але нажаль це просто мрія
Не цінувала я, хоча хотіла
Як кохав, як цілував
Гадала це все так повинно
Проте коли тебе втрачала я
Відчула те як я кохала
Твої вуста, твій погляд, голос твій.
Зрозуміла це я пізно
Твій погляд,замість вуст сказав
"Не кохаю,пробач"
Сказав мені
І знову я сиджу і плачу
Відчуваю знову я цю біль
Можливо все ж колись відчую
Як лагідно цілуєш ти вуста мої
Хоча б на мить, хоча б уві сні
Серце щимить,душа тремтить
Все ж кохаю.
Твої слова я пам’ятаю "зрозумієш як кохаєш лиш коли мене ти втратиш"
Проте можливо все ж побачу
Закоханий у мене погляд твій.
Дівчина в червоному

Коли ти серед ночі
Почуєш голос мій
Не бійся, не тікай
Це я в останню мить прийшла
Сказати як кохаю образ твій
Згадаєш силует мій
Волосся, очі, губи
Згадаєш ти це місце
Де вперше ти зустрів мене
Торкнувся губ моїх
Поглянув в мої очі
Промовив ти "люблю"
Можливо ти й збрехав, та це вже не важливо.
Все ж кохала, та й кохати буду
Ще рік, ще два чи три
Можливо все ж до смерті
Зав’яли вже ті квіти які подарував ти
Проте тримаю, їх сухими у книгах
Шепоче серце "Не кохає відпусти"
Проте я все ж не можу
Хоча, мабуть, й не хочу
Відпустити не так легко, як здавалося
Про те кохати буду, на жаль вже не взаємно
Силуету твого не забуду
Навіть в самій тьмяній тьмі
Згадаю як звертався
Та промовляв "Люблю"
Дівчина в червоному

Вмер я
І душа моя вмирає
Була вона, й немає
Серце мліє, тіло прогинає
Гине дух, і гине гордість
І щирість, цвітуча квітнем ще колись
Святий, я гину, я гину мов у пеклі
Долоні простягаю вниз, додолу падає душа моя
Й я, навіки у гріхах закутий
Серед неворіть закритий
Як в книзі, всі листки спалив
Господе, освяти ти душу мою
Охрести, благослови й пам’ятай
Я віддам тобі усе, з чого ти мене й склав
Я гину, господе, я гину
Я млію, господе почуй
Забери мене до себе
Я прагну до небес
Бо тертий вже я, у відчаї ганбивсь
Доброчесність впала, що у полі під горою сапав
Серце покидає кров
Святий, візьми за руку, не покинь в далі..
Ясир

Хоча б раз у житті своєму
Зтісни долоню побратима свого
І вітаючись, тісно розіжми
Хоча б раз, зіжми долоню у кулак
І стоявши над обривом
Заричи у всю силу свою
Хоча б раз, пліч об пліч
Пройди страждання разом з другом
За життя своє борись
Та кулак не розжимай
Тримайся силою за волю
Ні на крок не відступай
Дійди, напийся молока святого
Поринь у Божий світ
Силу чоловічу догори підніми
Кулак, що сповнений терпимості
Крепко зжатий у повітрі
Ти син, ти дар Бога
Ти чоловік, що не гине крізь страждання
Ти мужик, ти сила світу
Ти тримаєш волю у силі своїй
Ти зубами зжимаєш кістку
У силі дикій, борися за свободу
Міцно у руці револьвер зжимай
Тисни на курок, стріляй
Та у холоді, мерзнувши до дубу
Йди кроком, за звуком падаючих гільз
Хоча б раз, відчуй себе героєм
Серед тисячі країн..
Хоча б раз, хоча б один..
Йшовши одиноко по землі
Дивись у очі горизонту
Важко видихни й вдихни
Й руки у кулак зіжми..
Ясир