У великому чарівному лісі,
Неначе у тваринному світі.
Серце ловить мрії , мов риба в морі світіння,
Пливе, у вірній долі, немов хвиля хотіння .

Білочка стрибає вгору, як квіточка у весняному вітрі,
Серце співає вдосвіта, вогонь кохання не згасне втім.
Але , вона з щасливим життям , в руках,
Зустрічає радість , немов у пелюстках.

Ведмідь блукає в лісі,
Із зіркою в волоссі.
Спинись , ведмедю , не турбуйся,
Може , вже й додому час.

У тихому лісі, де день збігає в ніч,
Де серце чують тільки дерева старі,
Де пташині співи линуть навколо,
Там зустрінемо свою мрію чисту, як сліди.

Усім серцем линуть мрії в цім лісі,
Де душа світиться, наче зірка на висі.
Сплітаються долі, мов витки в плетінні,
І кожен крок - це крок до кохання, до щастя вічного сплетіння.

У лісі, де мрії пливуть як ріка,
Де серце грає мелодією вічної краси.
Там відчуваємо магію кожної миті,
Де зустрінемо кохання в останній зірці на небі.

На високих гілках зелених дерев,
Літають птахи, мов поетичні мрії.
Їх крила – це чудо, легке і ніжне,
Літають вони у синьому небі.

Їх спів чарує, ніжно лине в височину,
Мов мелодія, звучить навколо.
То симфонія природи, найвищий дар,
Де кожен звук – наче вірш, мелодія в душу.

Птахи – як вільні душі, без меж і кордонів,
Літають вони, відчуваючи вітер.
Так легко і високо, мов у мріях,
Співають пісню життя, несучи радість і веселощі.

Їх крила мають силу піднести срібло,
Доторкнутися до небес, відчути вічність.
Птахи – символ свободи, дивовижної волі,
У їхніх крилах заключено диво життя.

У сірих вулицях, де життя тліє,
Блукає безпритульна кішка світом,
Шукає вогонь, щоб серце зігріти,
Світло надії, щоб від зими врятувати.

То вона плавно крокує вперед,
У зіницях її туга і біль.
Така вона, самотня і бідна,
Серце просить тепла і добра.

Закрите вікно, холодний поріг,
Навіть птахи не вітають її,
А вітер грає з лапами вигін,
І ніч сміється над безмежжям.

Але вона не здаватиметься,
Бо серце в кожній кішці мається,
І хоч світ дарма, як камінь холодний,
Любов її вогнем розпалить.

Тож лізь, безталанна, на вікна відчинені,
Де доброта і тепло чекають.
І знайдеш ти в світлі нове життя,
Безпритульна кішка , скоро повернешся у домашнє буття.

На картинці світу, де кольори грають,
Краса природи, як казка, розцвітає.
Ліси, як килими весняні , великі ,
І квіти розквітають, мов весняні сни.

Гори велично стоять, як сторожі небес,
Спостерігаючи за світом внизу, в безмежність.
Ріки течуть, як вірші лагідні і весняні,
Несучи мелодію природи у своїх водах.

Небеса, наче полотно блакитне, безкрайнє,
Де сонце зігріває, мов мати ласкава.
І в кожній зірці та блакитному просторі,
Краса світу вражає, даруючи емоції.

Кожна тварина — перлина у природному вінку,
Звуки лісу — мелодія, що тішить вуха.
Земля весь світ в обіймах своїх тримає,
Краса природи — великий подарунок для нас.

На берегах твого Дніпра, великого,
Де вода могутня пливе, мов вічний спів,
Розцвітає поема, як весняний цвіт,
Про той край, що в душу вривається, немов міст.

Дніпро, як поетична мелодія старовинна,
Що лине крізь час, несучи тисячі долень.
Ти, як вірш, пробуджуєш почуття незнані,
Розказуючи легенди, таємниці твоїх вод.

В дзеркалі твого Дніпра відбиваються хвилі,
Ніби слова, що пливуть у часі, ніколи не зникають.
Могутній потік, мов течія часу великого,
Несе за собою історії, таємниці тисячі морських тварин.

Легенди козацькі, як вітер волошковий,
Летять над твоїми водами, ніби стаєю човен.
Ти — серце України, в душі твоїй відбивається
Весь багатий світ, як промінь сонця в безмежжі.

Твої береги — священний храм природи,
Де кожна рослина та тварина — як молитва.
Дніпро, величезний епос у кожному веслі,
Відкриваєш перед нами вічний потік чарівний.

Джерело життя, твої води як кров тече,
Протікають у серці нації, омиваючи історію.
Співає твоя ріка пісню вічного течії,
Дніпро, в поемі твоїй вічність звучить як генії.

Дніпро, ти — митець, малюєш картину казкову,
Де тепло любові розквітає в серці природи.
Твої води, як мелодія, линуть у небесній далі,
Дніпро, ти — поема, співучасник великий і малий.