Скажи..
Навіщо так вчинила?
Показувала те
Потипу що любила..

Хоча насправді почуттів не було
Погралася та вбила
І за що, за що ти так..?
Сказала б – “не любила! ”

Сказала що не любиш зразу
І краще б так зробила
Но ні, треба надії!
Я все ще не добила)

Хоча скажу відверто
Я давно вже вбитий
Але доповню ще одне
Я тепер добитий.

Чому я хочу так обнять її
Можливо досі ще скучаю
Чому я плачу знов тоді
Коли мене – вже не чекають

І знову скажуть..
Та забий!- Та скоро буде друга!
Окей, я трошки вас і зрозумів
Але хочу вже, і тута!

Но дайте ви мені ось ту!
Яка справді буде дбати!
А не тоді – коли я буду у тільті
Їй буде на це чхати!

Ну принесіть! – ну ту що так кохає!
Ну принесіть! – яка так сильно обіймає!
Ну принесіть! – яка буде любити!
Та на могилу – принесе ті квіти!

Вже ночі проридав я всі
Я плакав, плакав, я терпів!
Але в руки – лезо..
Це слабенько.. – я не хтів!

Я намагався вийти з стану
Хоча ніхто не розумів
Як допомгти, чи як підтримать
Ніхто ще досі не зумів..

Якщо не сам, не вийду з стану
Наврядчи в силах – це комусь
Я візьму в руки – обіцяю
Але ще ночі поридаю…

Я буду плакати, а в день сміятись
І казати – все гаразд!
Але лиш одиниці скажуть
Знімай цю маску, поплач ще рáз!

Вже ночі проридав я всі
Я плакав, плакав, я терпів!
Але в руки – лезо..
Це слабенько.. – я не хтів!

Я намагався вийти з стану
Хоча ніхто не розумів
Як допомгти, чи як підтримать
Ніхто ще досі не зумів..

Якщо не сам, не вийду з стану
Наврядчи в силах – це комусь
Я візьму в руки – обіцяю
Але ще ночі поридаю…

Я буду плакати, а в день сміятись
І казати – все гаразд!
Але лиш одиниці скажуть
Знімай цю маску, поплач ще рáз!

Залишатись друзями не хтів
Тому що ще люблю її
Я мріяв завжди разом бути
Навіть у пеклі, у паскуди

Я був би з нею в гóрі та в печалі
Лише разом, та хоч в причалі
Поплисти вдалечінь туди
Куди навіть, врядчи зможемо пройти

Але разом, ми подолаєм все
Велику відстань, сильні зливи
Люби, люби мене!
Я серце збережу твоє!

Тримать я буду у теплі
Де холод не поступить!
Але скажи – “люблю тебе!”
І тепло разом буде!

Любив тебе я справді міцно!
Забуть тебе не вийде – дійсно!
Хотів би побудувати драму!
Але зробила лиш дораму!

Обнімати я б хотів
Але в очах, ще досі біль!
Хоча ти можеш підійти
Але будемо ми вже на – ви!

Я обніму мабуть вже міцно!
Можливо це – останній раз!
А пам’ятаєш як тримались тісно!
Прекрасний був на тоді час!

І я люблю тебе ще досі!
Віриш, чи не віриш ти мені!
Можливо вже кохання і немає!
Но ще симпатію – тримаю у собі!

Я знову по ночах страждаю
І вроді час вже той минув
Але ж кохали, чи лиш грались..
А пам’ятаєш на качелях тих гойдались!!!

Стоп.. чи це був сон!
Ну там де був щасливий!
Де за руку тебе тримав!
І вірив в цей наш ритуал!

А може й справді не кохала..
Чи все таки мені брехала!
Що любити буде міцно!
Кинути наврядчи..! – дійсно..

Обіцяла всю підтримку, дати лиш мені!
Дала лиш урок хороший, дякую за це тобі!
Ти обіцяла не зламати, але дала знову тільт!
В котрий раз, лише я скажу – Дякую за це тобі!

Я повернуся – правду кажу!
Мам – я честно вам кажу!
Але якщо я там десь в полі ляжу
Я бився сильно за свою!

Я бився за свою державу!
Боровся за всіх діточок
Які в підвалі, яким страшно
Плачуть, й плачуть не всерйоз!

Які хотіли той світанок
Бачити лиш новий день
Але ранок починається не з кави
А із ракет, які летять щодень

Вона щоразу плакала – чекавши батька з Харкова
Вона щоразу говорила
Віддам я все..
Але вже там стоїть могила.

Дивилась на могилу й плакала
Кричала.. Кричала та лиш дякувала!
Спасибі, Спасибі що забрали батька..
А я тепер самотня та безхатька!

Він віддав життя за нас!
Вони віддали це життя за всіх!
Радій, радій, лише радій!
Що дали нам хочаб надій!

Надію на ось те майбутнє
В якому будем разом жить
В якому будем розквітати
Та всіх героїв шанувати!

А поки нам прийдеться виживати
Але ми будем пам’ятати!
Кожного та кожну хто віддав життя!
Я буду чесний, я плачу знов щодня!

Я плачу хто лишився сам!
Без батьків, лишаючи мадам…
Які віддали й віддають нам це
Щоб знали – що Українці зможуть все!

Чийсь батько в окопі ще досі ночує
Поки твій братик у Польщі, знову танцює
Радійте, Радійте – нічо не жалійте!
Я вам не бороню – але згадайте хлопчагу в окопі з броньою!

Якому б поїсти свіжого хліба
Якому переодітись
Але ні, він на стражі!
Йому нікуди дітись!

Йому б маякнуть до матусі своєї
Спитати чи не скучає..
Але цей молодчага в окопі
Його відправили в 0, до повної жопи!

У нього всі боти в болоті
Вся форма вже засихає
Але герой, цей хлопчина!
На дальше русню відбиває!

Відбиває кордони, які ті забрали
А хто це забрали?
Хіба не вандали?
Хіба мирні люди!? – Та ні! Це ті ще паскуди!

Яким би лише всіх вбивати
Щось нове забрати
Та типу “гордо сказати”
Ми прийшли захищати!

Я посміхався, коли хотілось плакати
Я жив життя, не під гранатами
У мене в світі – все гаразд!
Однак ударили лиш раз!

Вона зробила біль в хребет!
Але боляче лиш трішки стало..
Коли прокинувшись я ранком
Мою цю біль – немов рукою зняло.

Мене вже майже не боліло!
Зі мною було все гаразд!
Але згадав, згадав, її
І знову боляче ще раз!

Та й почало боляче боліти
Скажу одне.. прошу тебе
Якщо помру, не полінись..
Та положи ті квіти!