Углибині країни, серце кров’ю ллється,
Тече невгамовна сльоза, як ріка.
Ворог вбиває, спіткає нас лихо,
Сусідню землю обертає в пекло.

Сумно в серці, що Україна страждає,
Що дім та рідні простягнули руки.
Війна кривава, вражає, як клин,
Віддати захисників ми не маємо сил.

Та встаємо ми, як громада єдина,
Сила в нашій єдності та вірі.
Встаємо, щоб відстояти своє право,
Щоб ворога зламати в нерівності бою.

І кожен син, що віддавав свій розум,
На передову біжить, як вірний герой.
Смерть не страшна, коли земля мирна,
Наших дітей вона не приймає в себе.

А надія, як ясний промінь світанку,
Спалахує в наших серцях, як зірка.
Ми віримо, що переможе український народ,
Що мир і радість повернуться в дім.
Павелко Михайло

У країні, де зорі грають в небі,
Де вітер несе спів поколінь своїх,
Ми мріємо про дивовижний світ,
Мир без війни, де любов є керівництво.

На горизонті розцвітає сонце миру,
Відблиски його освітлюють кожен шлях.
Там, де діти грають в саду без турбот,
І серце країни б’ється в ритмі любові.

Відчиніть вікно в душу світу нового,
Де варта мудрість, де долоні об’єднують.
Приголубити землю, як найкращий дім,
Мир без війни, де небеса без хмар.

Людство витирає слізний дощ конфліктів,
Бо серце кожного тепер говорить "мир".
Нехай слово "війна" зникне з усіх мов,
Величезний альянс добра, де кожен — брат.

Подолаймо розбіжності, як високі гори,
Бо в долині є місце для кожної душі.
Ми тикаємо килим з єднання ниток,
Мир без війни — наша мрія, наша надія.

І нехай символ миру розцвітає в серцях,
Мов квітка, що росте у саду без сумнівів.
Спростить шлях до щасливого завтра,
Бо світ без війни — наша спільна мрія.

Павелко Михайло

Тече річка синя, мов перлиста стрічка,
В серці природи таємниці відкриває.
Обіймає вода зелені береги,
Пестить та годує живою силою.

Її вода чиста, як сльоза небесна,
Споконвіку в ній мудрість природи живе.
Ллється, мов мелодія, ласкава й тиха,
В серцях людських проміння надії дарує.

Тече річка синя, як жива істота,
Розмовляє зі мною мовою водяною.
Її хвилі лагідні, мов ніжний поцілунок,
Запрошують у світ загадковий і дивовижний.

На дні її таємних кришталевих глибин
Сховані скарби й перлини безцінні.
Серце річки б’ється, співає свою пісню,
І з нею співають усі дерева й кущі.

Синій колір річки, як небесний покрив,
Мов символ вічності та глибини води.
Вона, як мати, годує та оберігає,
Дарує життя і надію, щоб цвіла природа.

Тече річка синя, мов вічний оберіг,
Де мрії здійснюються і серце знаходить свій спокій.
Нехай завжди з нею пливуть мрії й надії,
І доля кожна знає: річка – це життя, як крило віри!
Павелко Михайло

У серці материнському, найтепліше місце,
Де любов безмежна, як небесна просторія.
В очах матері віддзеркалюється світ,
Там схована таємниця вічної доброти.

Кожен стук серця – мелодія ніжна,
Якою звільна мати співає для свого дитяти.
Її руки – крила, що обіймають ніжно,
Безмежна турбота, що долає всі тяжкості.

Материнське серце – книга життя відкрита,
Записана кожна радість, підтримка, тепло.
Любов матері – як світло в темряві безмежній,
І в її долонях знаходиться безпечно кожне колисько.

Нехай зігріває вас материнське серце,
Як весняне сонце, щедро та тепло.
Любов матері – найвища сила на світі,
І в ній відбивається велич безмежна весни.

Павелко Михайло

В днях давніх, де струмочок сонця встає,
Київська Русь, як легенда, розквітає.
На долині Дніпра, де часу великий вітерець,
Починається епоха великої Київської держави.

Із золотого орла розпинається час,
Де князі мудрі вправляють свої уздовжені клани.
Горить Київська лавра, наче свіча в нічнім тумані,
Світиться духом віри в просторі і вічних степах.

На Руських землях, де пшениця гойдається в вітрі,
Родиться славетна Київська Русь велика.
І в стінах Софії, як казкова палітра,
Мистецтво і віра сплітаються у великій вітражі.

Князі та княгині, владарі в тернових коронах,
Укладають сагу, листя їхнього діяння.
Розцвітає Київ, як розмаїття квітів,
У мозаїці тисячі відтінків його життєвого візерунка.

А великі бояри і князівські рати,
Мов грозові хмари, крокують по степовій гладі.
На військових шляхах, де зорі ясні світять,
Київська Русь в степах своїх шліхетно владарює.

У Володимирській церкві, серце країни,
Дзвіни веселих сіл гомонять в щедрім обіймі.
Та у золотому Ярославовому князівстві,
Славетна держава росте, як вічна зоря в темряві.

А дзвіни церковні, наче пташині гоміні,
Розповідають про велич великої Русі.
З княжих замків до лавр і городів красивих,
Таємниця Київської Русі в обіймах часу тліє.

З Дніпра широкого десь княжі човни пливуть,
Несучи у собі віру і славу.
І великий герб – як символ кожної душі,
Увіковічує імена тих, що віддано служили.

Тут княгині мудрі, владарі праведні,
Ростуть на землі, вкладаючи долю в камінь.
Змінюються часи, а Русь не вмирає,
Бо в її серці вічне живе слово і віра.

У камінні київськім, як у твоєму піднесенні,
Магія минулого, героїчної історії.
Золота Пектораль із святою мудрістю,
Люди, як рушники, сплітають духовну тканину.

В храмі святому, де лаври благословляють,
Клітини монашці, як палітра кольорів.
На горі Липці, де стародавні святилища таїть,
У весняних садах розцвітає життя в щедрості.

І на горі Перемишль, де вітри гомонять,
Вічна пам’ять героїв, вільних як козацькі коні.
А Дніпро, велика кров країни неньки,
Співає пісню про честь і святославний путь.

На землі Київській, де кожна стежина – святиня,
Розцвітає квітка, кожна душа руська.
Та небо голубе, як вічна фреска,
Мов соловей, співає пісню про давню Русь.

Серце Київської Русі – мудрість і любов,
В каменях храмів і в словах козацьких пісень.
Велика Русь, невмируща, як вічний край,
Крокує в історію, мов невмирущий твій спів.

Павелко Михайло

На лісовій галявині, серед квітів весняних,
Дитинство веселим сміхом, радістю наповнене.
Грає в серці світлом, як сонячні промені,
Летючи, наче пташка, в небеса невинні.

Заховані в літнім теплі, мрії дитинства кришаться,
В казкових світах пригод, де фантазії розцвітають.
Замріяні в казці зорі, в дитячих очах тремтять,
Щасливі миті, що в серці назавжди запам’ятовують.

Світ дитинства, наче казковий ліс весняний,
Де пригоди розцвітають, як чарівні квіти.
Летять мрії в небо, неначе кольорові пташки,
Дитинство – скарб, що в серці назавжди ніжно ллється.

Павелко Михайло

На святій землі, де серця б’ються в ритмі єдності,
Співаємо пісню, світлом перемоги освітлену.
В серпантині долі, де відгомін кроків – це виклик,
Свята перемога, як вічний феєричний світанок.

Зорі вишивають небеса казковим візерунком,
Світять, як свічки, у святковому танці ночі.
Переможний лад, що зводить мости між серцями,
І веселка збирає всі барви в єдине святкове вбрання.

На святій землі, де любов – це свята магія,
Відзначаємо перемогу, як тріумф людської волі.
Квіти розквітають в садах, як символ нового початку,
І серця б’ються в ритмі, як святковий барабан.

Світ вишуканий, як симфонія великої перемоги,
Де кожен акорд – це витвір мистецтва взаєморозуміння.
Поема радості плететься в галасливому весіллі світу,
І в кожному слові, ніби краплина роси, відбивається диво.

Свята перемога – то світлий вогник в серці кожного,
Вічний факел надії, що світить в найтемніших годинах.
Нехай цей вірш лунає як гімн святкового торжества,
Славимо перемогу , в невмирущій радості веселимося.

Павелко Михайло