У сивому світлі ранку, коли зорі весняні,
Звучить ніжна пісня про матір, в серці безмежнім таємні.
Мамині руки – пристань для безтурботних снів,
Її посмішка – світло, що зігріває, як світанковий лів.

В очах її тепло, наче сонця весняного промінь,
Материнське серце – фортеця, де любові великий запас.
Пісня про маму – як мелодія найніжніша,
Що лине у серці, вдягаючи душу в кохання вічне.

Важкість дня вона переносить легко, як вітерець,
Мамин голос – найпрекрасніший, найтепліший вірець.
В ній любов безмежна, ніжність і розуміння,
Пісня про маму – музика, ллється з життєвого джерела.

Нехай лине ця пісня, ніби дзвін кришталевий,
Про материнську любов, що в серці вічно незмінна.
Співаймо разом, мов квіти весняні в полі,
Пісню про маму, найпрекрасніший скарб усіх часів.

Павелко Михайло

У серці людини, як світанковий промінь,
Любов розцвітає, як квітка на весні.
Велика сила, що в серцях заглиблена,
Любов — вогник, що в нас вічно запалений.
Іде вона через час, як ріка в долину,
Любов надійна, як високе гориноння.
Сплітає ниті долі, мов дивний роман,
Любов — відданість, наче світанковий вранці.
Летить, як птах в небесах, в невідомий світ,
Любов невгамовна, як вітер в степу широкий.
Обіймає серця вперше і завжди,
Любов — найкраща доля, надія, що в серці.
На шляху життя як зірка провідна,
Любов світить, ніжно, як місячна світлина.
Співає пісню кохання, мов соловей,
Любов — мелодія, що несе щастя в світ.
Заплуталась в нитці долі, мов казка,
Любов — чарівна історія, що триває.
Шепоче вночі на вулицях міста,
Любов — таємниця, що зігріває, як свічка.
Не знає кордонів, не знає меж,
Любов — мости, що сполучають країни душевні.
Вогник, який горить в найглибшій печері,
Любов — велика сила, що здатна перемогти.
Спинити її не можна, як весняний потік,
Любов — невпинна, мов весняний рік.
У світі непевностей і змін,
Любов — впевненість, що залишається навіки.
Так нехай лунає ця пісня про любов,
Про велику силу, що в серцях населяє.
Бо, де є любов, там світло й тепло,
І велика сила, що називається любовʼю.

Павелко Михайло

В тумані часу, крізь віки й століття,
До минулого путь, веде дивна світлиця.
Де літа сплелись, мов кольорові нити,
Вертаємось додому, крізь вічність відновим сиття.
В очах спогади, наче зірки на небесах,
Відкривають дорогу у казкові пастельно вечори.
Минаємо літа, неначе старовинні листи,
На шляху до минулого, знову знаходимо себе в історії.
Верблюд часу несе нас долею мандрівника,
Співає вітер пісню про минуле, немов дзеркало чарівне.
І там, в минулому, як у сакральному храмі,
Доторкнемося до того,те що було, але завжди буде в нас.
Так, повертаємось, назад, крізь простір і час,
На крилах спогадів, як кольоровий фейерверк.
Серце бʼється в такт великому ритмі,
Де оминаємо минуле, і лишаємося завжди справжніми.

Павелко Михайло

В лісі тихому, де тіні грають у хоровод,
Лунає казка, ніжно шепоче лісовий вітродвір.
Дерева тут розмовляють мовою таємничих слів,
І вся природа — велика казка, де живе веселе диво гір.

Розцвітає літа пелюстка на струнах лісових,
Де лелеки танцюють в небесній висоті,
А соловейко співає в мові ніжної музики,
І весняні квіти шепочуть про веселощі життя.

Під сонцем золотистим, що світить весняним теплом,
Лісова казка розквітає, наче казковий сад.
Ведмеді грають у прихованки серед вишневих гілок,
А квітучі поля танцюють, мов весняний вальс.

У кущах малини сміються ягідки червоні,
А дерева шепочуть таємниці століть віків.
Лісова казка — це пісня, що звучить без крайньо,
Де кожна стежка веде до чарівних джерел.

Так летять дні у світі, де лісова казка триває,
Де природа пише велику поему життя.
І серце чуттєво відгукується на її вічний лад,
В цій чарівній казці, що лісовими стежками веде.

Павелко Михайло

У світі так багато сварок та непорозумінь,
Люди спіряться, мов два стихійних потоки.
Але давайте замість цього вже дружити,
Щоб миром і злагодою наш світ заповнити.

Конфлікти народжуються з незгоди й образ,
Коли не вміємо слухати і зрозуміти.
Але дружба росте з любові й добра,
Зі здатності відпустити образу і гніву пора.

Нехай урок перший: вміння почути,
Поглянути на світ очима іншими.
А другий урок: здатність вибачати,
Не накопичувати образи і лякати.

Третій урок – це вміння допомагати,
Бути підтримкою в скрутний момент.
І четвертий урок: вміння компромісу,
Знайти рішення, що дозволяє всім жити в гармонії.

Давайте замість сварок обійматись і сміятись,
Серцям своїм дати волю ,відчувати любов.
Бо дружба і злагода – це справжнє багатство,
І в них ми знаходимо справжнє щастя і врятоване життя.
Павелко Михайло

У татових очах світиться мудрість,
Спокій і тепло в кожній їх лінії.
Там відбивається життєва пригода,
І сила, що ллється з глибини.

Татові очі — це книга без слів,
Де життєві уроки та мудрості світять.
В них віддзеркаленні дні роботи та відпочинку,
І кожен момент, що в душі запам’ятав.

В них веселий сміх та серйозний погляд,
Що вчить мене завжди йти вперед.
Татові очі — це як світло в темряві,
Надія, віра, найкращий порадник.

І коли життя веде мене в далекі дали,
Татові очі завжди будуть моїми зірками.
Сповнені любові і розуміння,
Вони — найкращий в світі дарунок від долі.

Павелко Михайло

Під синім небом вільних просторів,
Де вітер носить пісню давню,
Там, де герої з різних віків,
Живуть в спогадах, в країні своїй.

Козаки, сини незалежних полів,
Мов стріли, сяють в сонце рідне.
В їхніх душах свобода і волі велич,
Пісня козаків, як орлиний клич.

На чолі великим, вільним стоять,
Де славетне козацтво рідне лунає.
В грудях їхніх вогнями горять,
Поклик свободи в серцях заплітає.

Поезія козацька, як стальний клинок,
Шепіт в простір декілька сторіч.
Пам’ять про них, як струна музична,
Грає пісню велику і величну.

Козацький спритник, рицарський дух,
Що змагається з вітром степовим.
В пісні про козаків – вічний герой,
Співучасник історії, в небі зірковім.

Їхні походи — ніби епоха стара,
Все переплетено з героїчних подвигів.
Пісня про козаків — як відома казка,
В серцях вікових, мов прадавній обрій.

Павелко Михайло

Україно, земле моя, серце моє,
Ти, що вічно вірна своїм долі,
З тобою ми, як вічний союз,
Мріємо, боремося, будуємо долю.

Від Київа до Карпат, від Чорного моря до Дніпра,
Твоя краса і сила – це наша гордість і міць.
Ти, наша мати, щедра й могутня,
Велика в історії, мудра і прекрасна.

Твої степи широкі, поля і ліси,
Твої гори високі, річки і озера.
У твоїх очах сяє відвага й надія,
Ти, Україно, завжди будеш в серці нашому.

Ти пройшла через війни і злидні,
Ти відстояла свою волю й гідність.
Ти, наша батьківщина, символ сил і мрій,
Ми, українці, завжди з тобою, наша рідна земле.

Твої діти – це твоя гордість і слава,
Ми, їхні нащадки, прагнемо до перемоги й добробуту.
Україно, ми з тобою, завжди й назавжди,
Твої сини й дочки, твоя вічна любов і вірність.
Павелко Михайло

Прийде весна, і на душі
стане краще.
Розійдуться хмари,
розквітнуть трави.
Поля, степи, лани скинуть
білосніжну ковдру.
Сонце почне світити яскравіше,
Птахи повернуться у рідний край.
Дерева, трава стануть ще прекраснішими.
SONATA

Сонце тоді сяяло набагато яскравіше,
Небо тоді було синє і безмежне.
Але в один день усе змінилося.
Сонце перестало світити,
Небо вже не таке й синє і безмежне,
А все тому, що хтось не може насититись,
Комусь не вистачає того, що вже у нього є."
SONATA