Я молю тебе, Боже, не дай зійти з дороги,
Якою ж сам велів мені піти.
Віднайди людей, з якими поряд,
Я не згублю мрії і продовжу йти.
Забери тих, з ким загину я,
І мрія моя, і сенс життя.
Я готова лишитися сама,
Наодинці зі своєю думкою,
Тільки я і вона.
Ти бачиш все з неба.
Слідкуєш за мотивами
Моїми; моїх друзів і ворогів,
Ти бачиш єдиний хто з них,
Насправді бажав мені:
Щастя, удачі, сил.
Збережи мою душу,
Чистий розум і серце.
Дай здоров’я рідні,
Близькому до серця.
Збережи тих, хто далеко від дому,
Дай надію тим, хто ніяк не втрачає тривогу.
Миру та спокою тим, хто втомився від війни.
Господи, я вірю, що всі слова чуєш ти!
Я прошу тебе, Боже, дай віру людині,
Яка втомилась бути сама й замальовувати червоним сірі днини.
Будь поряд зі мною, з тими, що далеко від нас,
Запали в душі вогник у тих, у кого згас.
Я прошу за себе і прошу за них,
Зроби, Господи, так, щоб у нас вистачило сил.
Аредель

Свіже людське м’ясо вищого ґатунку.
Йому на цьому світі нема порятунку.
Заживе, побаче й вік не буде милим.
Своє тіло постелить немов перський килим.

Буде колись мати гроші, тай любов і славу.
А от в старості заплаче і сяде на лаву.
Стане думати як жити, як з бідами бути.
З часом може якось легше про гроші забуде.

Не в ескорт і не в повії, а любому в руки.
Прирекла своє майбутнє на лютії муки.
Ти ж красива не до скону, а час то минає.
Станеш жити одною й ніхто не згадає.

Ляжеш спати під гранітом чи бронзовим блиском.
Будеш з миром спочивати й з совісті тріском.
Свої мрії поховаєш й закинеш землею.
Домовина буде тобі амбіцій межею.

Котовасія Василенко

Зачаровуй мене, пиши листи,
і поцілунок надішли палкий.
Всі загадково-таємничі сни
заберуться під ранок гіркий.

Я знову прокинусь рано,
промені сонця дражнитимуть мене.
І буду чекати твого слова, хоч і все ясно,
воно повільними хвилями у моїй пам’яті пливе.

Промов хоч слово коротке, вразливе,
так, щоб серце почуло й загуло.
Я люблю у тобі геть усе,
і це ранить ще глибше – руйнує.

Я благаю тебе, хоч погляд кинь,
я впіймаю й ще глибше зазирну.
Але не дивись в очі мені,
бо до нестями тебе люблю.

Всі ночі сповнені мрій й думок,
вони полонили усю мене.
Чому так тяжко без віршів твоїх,
згадай, як ти на папері висловлював себе.

Я ж пам’ятаю кожне слово,
ти змальовував наше кохання.
Мабуть, то було якесь диво,
бо тепер я читаю суцільне мовчання.

Не мовчи, будь ласка, пиши!
Хоч щось, хоч слово, два.
Дай мені лише почути, ти кажи,
нехай так виллється гірка правда.

Пиши кого полюбив після мене,
чи очі її так само сяють тим чаром?
Я буду уважно читати усього тебе,
бо знаю тебе уже яким часом.

Викрию твій біль невпинний,
що ти ховаєш за блиском в очах.
А пам‘ятаєш наш останній вечір літній?
Саме тоді вогонь наш погас…

Кохання вічним бути не може,
воно закінчилось, зникло враз.
А серденько моє крихітне гине,
не пам’ятає усіх твоїх образ.

Лише радість і щастя лишилось,
закарбувала у свідомості глибину.
Шкода, що все так скінчилось,
ми гідно програли цю гру.

Це мій лист тобі, мої признання,
пишу і краплі повільно змочують папір.
Я нарешті відпускаю наше кохання
і з нетерпінням чекаю на відповідь.

Милокост Вероніка

Все можна легко пережити
Кохання, біль і тяжкий гріх
Навіть життя легко прожити
Серед вульгарних плотських втіх

Краще жить у цім світі дурнем
Днем за днем проживати вік
Кожен рік як гра на сопілці
Кожен крок як сирени писк

Хай не збулись дитячі мрії
Хай дорослі не збудуться теж
Ми життю обриваєм всі вії
Стерши клятої болі меж

В евтаназіях душ ловлю ритми
Ритми забутих мрій про тепло
Ах, де ж ці забуті кимось рими?
Мабуть їх нагло вкрало якесь НЛО

Всі бажання хай згаснуть навіки
Всі думки хай летять з НЛО
Хоту склеїти болі повіки
Щоб хоч раз в мене щастя було

Котовасія Василенко

Ми всі копії наших очей
Відображення мертвих кумирів
Як полярна зоря ночей
Як полоска на шубі тигрів

Ми лиш калька суспільної праці
Пріоритет, що пнеться як вибір
Нам би хтось на срібній таці
Під ніс припідніс різкий зір

Може з зором ми би прозріли
Може з зором воскресли знов
І на крилах бажань полетіли
На безділля поривний зов

Котовасія Василенко

Готова записать о праздниках – мужском и женском!
Зачем и для кого они важны?
Кто мне ответит и расскажет о дне защитника и женском дне?

Приветствую всех вас, родные Души!
Приветствую своих детей с любовью материнской!
Приветствую! Люблю! Благодарю!
Я, Мать Миров, любовью вашей дорожу!
О праздниках весенних расскажу…

«Весна идёт, весне – дорогу», так ранее вы пели?
Вы радовались. Вы смеялись.
Готовились встречать Весну!?
Вы поздравляли всех: друг друга…
с началом новой жизни и Весны.
Готовили наряды и одежды.
Готовили свой транспорт, инструменты.
Готовили свих детей к теплу.

Отсюда – Радость зарождалась.
От солнышка, от первой зелени, глотка речной воды.
А что сейчас?
Что празднуете вы?
Защиту от кого? Врагов?
Кто враг? Кто друг?
Откуда появился он?
Чем женщина отлична от мужчины?
Чьи планы и чьи тайны в противоречья превратить решили?

Весна для всех – великий Праздник Жизни!
Весна – едина для людей, зверей, растений…
Весна приятна даже для камней, что снегом были скрыты.
Весна дарует солнца луч для всех!
В чём тайна?
В чём разделение на этих, тех?

Весна – единый Праздник Жизни!
Кто отвлекает вас от важных дел?
От первых дней тепла, гулянья на природе?
От подготовки к предстоящей «посевной работе»?
Желание продлить зиму?
Насытиться, испить вина иль крепкого напитка?
В чём суть защиты от врага?
Противоречье – есть дружба.

Что означает дружба?
Желание тепла, добра.
Желание по чести быть достойным другу.
Желанье быть открытым, дружелюбным.
Любить детей своих, чужих – не разделять на глупых, злых.
Учиться сопереживанью.
Вот главный смысл весны – встречать любовь, желать единства!
Любовь к живому существу, растению, к любому человеку…
И к мысли, что всё живое хочет жить!

Живите! Радуйтесь! Любите!
Ищите суть вещей – в себе!
Искореняйте то, что заставляет думать о Добре и Зле.
Ищите лучшее во всём, что может повстречаться в каждом дне!
Ищите лучшие примеры в человеке и животных!
Они – есть показатель ваших ситуаций и событий!

Была ли Радость в ЭТОМ дне?
Была ли грусть, отчаянье и слабость?
Итоги подводите каждый день!
Итоги Радости, РАботы над собой – настройка на Удачу.
Они – есть зёрна будущего Счастья!
Они – побеги и дороги в Завтра и на год вперёд.
Дни, годы счастья и удачи высевайте сами!
Ухаживайте за ростками ежедневно, круглый год!
Мужчины, женщины – едины в радости и счастье!
Неразделимы на сезоны и года.
Пребудьте в единении, балансе!
Настройтесь на Гармонию в себе!
Мать Миров
22.02.24г.
Ирина Жвакина

Два роки повної війни,два роки тривоги,
Обстріли, втрати і біль…
Прильоти, ракети, шахеди та дрони,
Отримайте люди, ось руський вам мир!
Розвіяли міф ми про дружбу народів,
Немає у рашці братів та сестер,
Навіки для нас ви загарбники, вбивці,
Розплющили очі ми відтепер!
Захоплені села, розтрощена дамба,
Згоріли ліси та поля…
А скільки загиблих, зниклих без сліду,
Нажаль ось така вона, страшна війна…
Два роки страждань, два роки печалі,
Рвуться від болю українські серця.
І чуємо тільки від руського люду,
Нема України, то руська земля!
Молимо Бога, що будемо жити,
Колись закінчиться жахлива війна…
І ми збережемо свою Україну,
Розквітне родюча рідна земля!
Крістіне Мурадян-Рибалко

Опустилися руки
І сил немає далі йти.
На душі немає муки
Й не хочеться біди.

Немають сенсу ті розмови,
Нема бажання говорить.
Та запитаю все ще знову.
Чи хочеться тобі любить?

Чи перейти ми зможем чорну смугу?
Чи варто пережити ще хоч мить?
Коли разом ідемо у дорогу,
Коли коханню нашому є суть.

Та знаєш, думаю і хочу,
Пліч опліч йти в майбутню путь,
З тобою разом в незабутність.
Це все вже точно, не мабуть.

Березовська Анастасія

Ніч. Зима. Годинник бив на дванадцять.
Таке відчуття дивне, немов мені лише двадцять.
Сніг і лід. Годинник бив першу.
Я взяв вино й пішов взяти решту.
Темрява.Тиша. Годинник бив другу.
Стою на мосту й пригаю сдуру.
І знову ця тиша, лечу в нікуди.
У цей же момент, з’являються думки сумні.
Життя лиш одне, воно вже минуло,
Скільки моментів в житті промайнуло.
Скільки всього я не зробив, скільки всього я просто не встиг,
Скільки всього я й так не сказав,
Боявся, що скажуть мені: " все не так!"
Все вже, лечу я з моста і ось тільки зараз зрозумів я життя.
Воно таке вільне, таке безтурботне,
Ускладнюєм долі ми самі собі
Дивлюся на руки, а вони вже пусті,
У них була пляшка, біле вино.
Розбилось в дорозі, щось типу того.
Воно мене змусило сюди в ніч прийти.
Воно мене змусило з світу піти.
Katrin TIFFY

Демон Лапласа:

Як тінь невидима у космосі,
він тягнеться до всіх зірок.
В його долонях кожний атом,
невпинно робить перший крок.

Його могутність між зірками,
пов’язує усі світи.
Як майстру над галактиками,
йому під власні всі вони.

Від Геркулесової Стіни до Ланіакеї,
від Шаплі, Лагранжа й до Землі.
Йому відомі всі секрети,
що сховані у темноті.

Крізь простір часу, він повсюди,
розплився, як саме єство.
Від нього не сховатись.
Люди!
Він спостерігач, над всім й всього!

Він цар на числовому троні.
З ключима від усіх дверей,
де ховаються закони,
незрозумілих нам ідей.

Йому відомі теореми,
закони фізики й життя,
секрети смерті та поеми,
про глибини небуття.

Його корона – Бореаліс.
Між пальцями, Чумацький шлях.
Природа світу, мат аналіз,
Його єдине майбуття.
Цимбалюк Валерій Олегович