Не дивися на мене, Freundin,
густими гірськими туманами.
У туманах твоїх, сьогодні,
як учора, губитись не стану.
Обійми, якщо тільки зможеш,
гірким полином, ковилою.
Хоча б на хвилю стань схожою
на тихий ставок під вербою.
Хай любитимуся з примарою.
Але серцем таки полину
від гірських туманів Баварії
у розлогі степи України.
Тож кохай мене, мила Freundin,
тільки так
саме сьогодні.
На землі святій, де Дніпро співає,
Київська Русь, як легенда живе.
Тут ріка хвилями в вічнім танці пливе,
Славетна і велика, де князі царюють.
У серці України, де сонце сяє,
Любов до землі вічно живе в нас.
Тут культура та мистецтво процвітають,
І душі людські вічно співають.
На кам'яних стінах княжих укріплень,
Про славу минулих днів згадують стіни.
Тут кожен камінь, кожен куток міста,
Має свою історію, свою долю.
У серці Київської Русі вічна пам'ять,
Про тих, хто віддав життя за наш край.
Нехай згадка про них вічно живе в нас,
І нехай ми завжди пишаємося нашим минулим.
Київська Русь, місце, де народи злилися,
Де різноманіття велике багатство.
Любов до рідної землі, як вогонь у серці,
Нехай вічно триває, Київська Русь наша!
Українці, народ вільний і смілий,
Хто в боротьбі з лихом завжди стоїть,
Серцем гордий, мов високий дуб,
Та йому з роками не хитне клуб.
Українці, мов хвилі великі,
Що обминають камені й греблі,
Не зламати їхнього духу,
Бо в серцях мають вони вогонь святий.
Земля туга, але родюча,
Дарує щедро всім, хто пахарює,
І кожен клаптик землі люблять,
Бо цей народ , як наша ненька, мати-земля.
Життя українця трудом сповнене,
Та його доля - це боротьба й мрії,
Пройде він через вогні й води,
Щоб зберегти свою вічну свободу.
І хай він завжди буде смілим,
І хай не тремтять йому руки.
Бо в серцях українців тече кров,
Славетних предків, мужніх синів.
У місячну ніч, коли зорі танцюють,
Тече річенька малесенька в долину,
Де вишні цвітуть та солов'ї співають,
І краплі роси виграють у калині .
Пливе вона серед гаїв зелених,
Мов діва молода в білому одязі,
Зваблива, чарівна, в ніжній нічній тіні,
Вона тече, наче ріка в пошуках моря.
Звучить ліс дзвінкою свіжістю,
І вітерець шепоче таємні слова,
Річенька пливе, мов у небесній чистоті,
Лине, мов музика, дивовижна розмова.
І чарівність ця, немов казка давня,
Розквітне в серці кожного мандрівника,
Бо річенька малесенька веде за собою
У світ прекрасний, у країну мрій і дива.
У серцях гідних, незламних людей,
Де воля несе світлий прапор свій.
У сучасній країні , ми сильні, коли стали в бій,
Україна вистоїть, немов дуб гіркий.
На майдані Незалежності , де серця бились в такт,
Лунали гасла, мов могутній дзвін часу.
Незламність народу, наче стальний оберіг,
Пройняла в душі, як вітрильник кораблю.
З кров'ю і сльозами, та пам'яттю страждань ,
Вкривались дороги відваги й надії.
Із Криму в схід, де загорівся світанок,
Тривалою піснею співає героям , як щебече соловейко .
Але , на сьогодні , для країни важкі дні,
Знову на порозі випробувань і складнощі.
Але серця незламні, як сталеві обрії ,
В них палає віра, як світанкова зоря.
Ідуть вперед, несучи свою мрію,
Спільно, рука об руку, на майбуття зірвати цвіт.
Незламність – в цьому слові мудрість і сила,
Україна, ти невгамовна, непокірна, крізь час велика.
ЛИНЕ ІЗ СЕРЦЯ І МОВЛЯТЬ ВУСТА
Шануймо, плекаймо – за неї вмирають,
За неї ідуть з ворогами на прю,
За неї героїв ординці вбивають,
За неї рідненьку ми з вами в строю́.
Борімось за неї, не даймо убити,
Не даймо її ворогам придушить,
Бо мова вкраїнська завжди́ має жити,
Й не сміймо ворожим сміттям засмітить.
Її солов’їну у серці леліймо,
Неначе святиню її бережім,
Душевним теплом калино́ву зігріймо,
Як маму і тата, у серці носім.
Не даймо над нею потворам знущатись,
Це – нації код, це – любов і життя,
Не сміймо її ми ніза́що цуратись,
Це – роду коріння й душі вишиття.
Її калинову, як скарб зберігаймо,
Скарбницю замкнім на надійні замки́,
У спадок нащадкам її передаймо,
Немов вишиванку свою́ й рушники.
Хай в світі звучить мелодійна усюди,
Хай піснею лине, хай птахом зліта,
Вкраїнська – найкраща і жить вона буде,
Бо лине із серця і мовлять вуста.
21.02.2024 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1006441
ЦІНУЙМО МОВУ
Цінуймо мову, рідну бережім,
Не дозволяймо з неї ми знущатись,
І правнукам про неї розкажім,
Навчімось калиновою пишатись.
Цінуймо мову, незбагненний скарб,
Це скарб, який дарований Всевишнім,
В нім розмаїття всіх відтінків фарб,
Найкраща квітка у букеті пишнім.
Цінуймо мову, мову-оберіг,
Це дуже сильна і потужна зброя,
Із нею в незалежність шлях проліг,
У нас із нею віра й правда сво́я.
Цінуймо мову, зброю з-поміж зброй,
Вона, мов шабля, що свистить в повітрі,
Поліг за неї не один герой,
Вона колюча на своє́му вістрі.
Цінуймо мову, не ганьбім її,
Бо наша мова дійсно солов’їна,
І нею нам співають солов’ї,
Без неї не жила́ би Україна.
Цінуймо мову, нашу складову́ –
Без неї нашій нації не бути,
Цінуймо нашу мовоньку живу,
І їй не даймо вічним сном заснути.
21.02.2024 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1006434
У селі, де димить трудовий вогонь,
Де вітер шепоче стежкою полотна.
Життя пливе, мов весняний потік,
В селі, де серце в кожному домі.
Ранок прокидає село весняним світлом,
Свіжість роси ллється на зелені поля.
Бджоли в саду працюють над квітучими лугами,
В селі прокидається новий день.
Світяться дахи під сонячним промінням,
В теплій обійми село прокидається в танці.
Працьовиті руки творять дива на землі,
В селі життя пливе, немов ріка весняна.
Очі старця оглядаються в поле золоте,
Спогади ллють, мов вітри на відкритому морі.
Молодь росте, ніби тендітна калина,
В селі, де душа має свій власний вірш.
Співає соловей на верхів'ї старовинної церкви,
Кожна нота – як дзвінок в серці землі.
В селі, де кожна оселя – свята сторінка,
Життя пливе, немов ріка весняна.
Спільна паства пасеться на зеленому лугу,
Діти сміються, граючи в старому дворі.
Село, як весняна казка, розцвітає,
Життя тече, наче мудра пісня.
І коли заходить сонце за хмарами,
Село вкривається нічною тишею.
Але в домах запалюється світло,
В селі завжди живе своє власне світло.
Так продовжується весняний вальс,
Село, мов поетичний ритм, б'ється в грудях.
І в кожному серці лунає таємничий гомін,
Село — це життя, неповторна мелодія.
У яскравому світлі ранку, коли зорі весняні,
Звучить ніжна пісня про матір, в серці безмежному, у душі таємній.
Мамині руки – пристань для безтурботних снів,
Її посмішка – світло, що радіє , як веселий пташиний спів.
В очах її тепло, наче сонця весняного промінь,
Материнське серце – фортеця, де любові великий запас.
Пісня про маму – як мелодія найніжніша,
Що лине у серці, вдягаючи душу в кохання вічне.
Важкість дня вона переносить легко, як вітерець,
Мамин голос – найпрекрасніший, найтепліший вінець .
В ній любов безмежна, ніжність і розуміння,
Пісня про маму – музика, ллється з життєвого джерела.
Нехай лине ця пісня, ніби дзвін кришталевий,
Про материнську любов, що в серці вічно незмінна.
Співаємо разом, мов квіти весняні в полі,
Пісню про маму, найпрекрасніший скарб усіх часів.
На полі світанку, де розквітає луг,
Мрія про Україну, як пісня наша, туга.
Серце в бур'яні, ритмічно б'ється вночі,
Віршами виткана, мов вишивана вишивка.
Золоті промені освітлюють поля,
Дніпро тече своїм дивовижним шляхом.
Кобзар в степу, ніжно лине мелодія,
Ритмічна поезія, мов чарівний пташиний спів.
Щедрий колосок, як струни гітари,
В кожнім рядку тайна, як глибина у вогні.
Мрія про Україну, як насичена зоря,
Летюча, як ластівка, в світі кольорових вітрил.
Струнки думки вплітаються в вірші,
Ритмічна симфонія, мов весняний вальс.
Шепоче трава, де пливуть ріки,
Мрія — це мелодія, в її звуках відгукуються гори.
Крокуючи стежками , країною своєю,
Ми тикаємо ритми, як вишиванка барвиста.
У кожному слові дзвенить кобзарська струна,
Мріємо про Україну, в ритмі якої луна.
Велика поема, мов танець племенючих вогнів,
Де кожна строфа — це душа, що летить вгору.
Мрія про Україну, в ритмі якої виграє час,
Сплітаємо слова, мов весняний квітучий вінок.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
