Зарожевіла цвітом конюшина,
Ромашки забіліли у лугах...
Веде-біжить протоптана
стежина...
Стрічає вітер, верби в берегах...
Небо в ріці...
немов картина маслом...
В обіймах хвиль
і зілля, й осока...
Ніщо не стерлось
в пам'яті, не згасло
З тих берегів, де Снивода-ріка.
По них зростає туга,
серце плаче,
Там і дитинство,
й молодість моя,
У довгу косу
все сплелось, неначе,
І береги, і річка, і поля.
19.02.2024.
Наче поле душа опустіла,
Вітер зник, а холодить, знобить,
Спокій втратила свій, загубила,
Тепер в сумі поникла, мовчить.
В такім стані її не полишу,
Заспіваю щось тихо, шепну,
Намалюю, про ніжність напишу,
Знову спокій у душу верну.
Посміхнеться моїми очима,
А чи, може, тихенько сплакне,
Не почує ніхто за дверима,
Не загляне ніхто, не ввійде.
18.02.2024.
Живи ,наша Україна,
Прекрасна і сильна.
Живи, наша ненька,
Мужня й неймовірна.
І ось , з тобою мирний народ,
Вільні українці козацького роду.
Пісні співають, як соловей щебече,
Звучить мелодійно, як ріка тече.
Не віддамо нашу землю нікому,
Як козаки, захищаємо країну по-чоловічому.
Як кров тече , через бій,
Але все ще є великі надії.
Україно, памʼятай, наша рідненька,
Ти, немов скарб, щастя несеш, як перлина.
Своєю дивовижною природою красивою,
І горами і лісами, з неймовірною красою.
З полями пшениці, з символом чорнобривців,
З великими ріками, з берегами морів.
З найвідоміших чорноземів,
Та й з чарівних садів.
Та й ми , всі українці, як одна родина,
Усі ми найгарніші , як чудова перлина.
Бо нас не здолати,
Нас не перемогти.
Бо , Україна- це ми всі разом,
З сильним і вільним українським народом.
У дитинстві, де гра розквітає,
Серце моє танцює в ритмі сміху.
Перші кроки, перші слова,
Любов матері, як світанковий промінь.
На подвір'ї, де пісок білесенький,
Малюнки роблю під сонцем палючим.
Летючі зайчата у весняних хмарах,
Гойдаючись на гойдалці, як у малятах.
В шкільні роки, де книги і зошити,
Відкриваю світ, навчаюсь вчити.
Друзі, як скарб, розваги на подвір'ї,
Секрети, гра у хованки, життя у дорослій дитині.
Підліткові роки, коли серце вогняне,
Перші кохання, як весняний дощик лагідний.
У мріях під зірками танець молодості,
Веселі вечори, зустрічі з друзями, без нудьги.
Юність, де світ моїм тріумфом стає,
По дорозі пригод та серцевих іграшок.
Сміх, як феєричний феєрверк в небесах,
Веселий настрій, мов пташка, яка весною співає.
Отак лине пісня дитинства весела,
В ритмі сміху, в сонячних променях світла.
Дитина, як казка, у своєму світі,
Де щастя, як призма, розквітає у веселому місті .
В полі золота хвиля летить,
Шепочуть вітри, серпанок, лунають пісні.
Життя в кущах інтригу плете,
Врожай дарує свої секрети.
На чорноземі геть світ оживає,
Зерна як дітлахи сміються в рості.
Жайворонки в небо весняно летять,
Сонце в косах світить у вечорі.
Ріки зрідка гомонять сумісно,
У ланці зливаються їх води.
Поля, наче килими розквітають,
До сонця простягаються долі.
Врожай, ти скарб, подарований землі,
Дарує життя, повне багатство.
Спільно з природою, в танці творчості,
Веселою радістю вітаємо врожай!
Влітку шумить прапор лісу,
Весняний вітерець грає вільно.
Долина мрій лежить в зеленому світі,
Де кожен колір розповідає казку.
А серед квітучих обіймів літа,
Пурпурний летючий таємний квітник,
Бджола, яка одягла золоте крило,
Летюча чарівниця долі арфу грає.
Її очі, як крапельки роси,
Обливають квіти солодким світлом.
Летюча бджола знає, де квіти гарніші ,
Плете віночок із весняних мрій.
Вона - летючий месник роси і тепла,
Сплетені на вустах солодкі оповіді.
Тихесенько, щедро, летюча бджола
Розкидає весняні перлини медові.
Так летюча бджола в лісі кружляє ,
Щедро роздає нектар пелюсткам.
В її долонях літа веселка розквітає,
Співає вітерець в таємницях лісових.
Тож нехай летять легко бджолині крила,
В небесну височінь, в долину весняну.
Бджола веде нас в лісові стихії,
Де весняний світ, як казковий острів.
На полі честі, де вітри воєнні віяли,
Встали українські воїни, сини свого краю.
Серцям мужнім б’ються в ритмі вітчизняних пісень,
Вони – стражі волі, носії святого вогню.
Залізні море важких випробувань,
Але в їхніх очах світиться відданість і сила.
На грудях понесені тисячі військових медалей,
Вони – герої, покликані захищати землю свою.
Вогненні дні, коли гукав грім війни,
Українські воїни стояли непохитні.
Слово "відступ" для них – невідоме слово,
Вони йшли вперед, як велика сила великого слова.
Не кайдани, а обійми волі їх обгортають,
Серцям несуть вони крила вільності.
В кожному кроці, як в руслі весняних рік,
Українські воїни несуть світло високе.
На сході сонце знову витягло вогненні промені,
І воїни українські, ніби сталевий меч.
Боронять свою землю, ніжну матінку,
Вони – лицарі в своїй великій епопеї.
О, українські воїни, в грудях вас серце б’є,
Як сокіл вгору, як вода весняна тече.
Нехай вас оберігає мудрість предків,
Слава вам, героям великого рідного краю!
Я огненный дух Феанора
Белое пламя Анора
Нет в руках моих больше власти
И это ключи от счастья!
Я пламень,я жар,я стужа
Всю жизнь я болью окружен
За род,семью и богатство –
Возродиться вновь моё царство!
Как холодно в этой темнице
Где "море" таких как я
Ждут когда уже суд свершится
И разверзнется земля.
О сын мой рыжее солнце
Тебе нелегко как и мне
К небу огненной плетью стремится
Но висеть на холодной скале!
Там пропитан ядом сам воздух
Низко падает черный дым
Но пробьёт час, герой вернётся
И обрушиться Тангородрим.
За грехи и за гордыню
Будет проклят весь славный род
Не умрёт мастера имя
Все же любит его свой народ.
Но там на отрогах мира
Будет свет и отступит тьма
Обгоревшая длань остынет –
В Альквалондэ придет весна.
Росомаха
Я бачив ці очі в ті ночі
Серед смутку диких боліт
Мене переслідує досі
Дика туга втрачених літ.
В них іскра життя палає
Часом проклята поміж віків
А серце знову чекає
Щоб голос той шепотів.
Вона виринає з пучини
Первозданна і дика краса
Не розгледівши павутини
Знову вабить дівоча краса
-"Не мовчи, а співай,мій милий
Тої пісні якої співав
Голубе мій сизокрилий
Як колись ти мені вигравав.
Від заходу аж до світанку
Палко гріло тепло твоїх рук
А життя вилите в склянку
Доторкалось гарячих губ.
Ніжно випила змучену душу
Тільки сива твоя голова
Обійняти тебе я мушу
Щоб зімкнулися болота".
І знову палають ті очі
В бездонному морі боліт
Пілігрима ваблять крізь ночі
Обіцяючи птаха політ!
Росомаха
В кожній нації є страва,
Дуже смачна та цікава…
У вірменів є долма,
У казахів чучвара.
Їдять німці маляшен,
А француз подасть гратен.
В Україні так хорош
Найвідоміший всім борщ!
Візьмемо до борщу сало,
Багато сала не бувало,
Та відкусимо часник,
Так, щоб аж палав язик!
Додамо ми в борщ сметанки,
Ех, хоч їж його вже зранку!
Смачний буде в нас обід,
Запах вже почув сусід…
Посмакуємо цю страву
Й підемо собі по справах!
Крістіне Мурадян-Рибалко
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
