Мені ще боляче було
Згадувать ті всі обійми
Вона мене тримала сильно
І кричила що не кинить – вільно!

Але виявилось так
Що я лиш запасний чудак
Я був лиш резервістом для чудахи
Я вирвав б квіти – не ромахи!

Подарував би ті піони!
Яких так не любила
Но подарую, все віддам!
Та вип’ємо ми пива!

Ми вип’ємо та буде класно!
Схочеш – прочитаю казку!
Схочеш – заспіваю пісню!
Люби мене – щоб було тісно!

Мені ще боляче було
Згадувать ті всі обійми
Вона мене тримала сильно
І кричила що не кинить – вільно!

Але виявилось так
Що я лиш запасний чудак
Я був лиш резервістом для чудахи
Я вирвав б квіти – не ромахи!

Подарував би ті піони!
Яких так не любила
Но подарую, все віддам!
Та вип’ємо ми пива!

Ми вип’ємо та буде класно!
Схочеш – прочитаю казку!
Схочеш – заспіваю пісню!
Люби мене – щоб було тісно!

Боявся темряви однако
У дитинстві на яву
Інколи страшенно стало
Побачить темну дівчину

Ту дівчину, котру я бачив в снах
Ту дівчину, про яку в віршах писав
Я вірив в наше те майбутнє
Але я знав – що це лиш страх

Я боявся довірять людині
А вдруг ті порізи іще болять
Але довірився, відкрився їм
На ранок вже поклявся їй

Що буду завтра ще кохати
І в снах не буду проклинати
Я буду вірити в любов
Візьми за руку – випий кров!

Боявся темряви однако
У дитинстві на яву
Інколи страшенно стало
Побачить темну дівчину

Ту дівчину, котру я бачив в снах
Ту дівчину, про яку в віршах писав
Я вірив в наше те майбутнє
Але я знав – що це лиш страх

Я боявся довірять людині
А вдруг ті порізи іще болять
Але довірився, відкрився їм
На ранок вже поклявся їй

Що буду завтра ще кохати
І в снах не буду проклинати
Я буду вірити в любов
Візьми за руку – випий кров!

Справді я її кохав..
Я мріяв – щоб разом – туди!
Я мріяв – щоби разом всюди!
На говерлу, на край світу, та й на море, люди!

Я мріяв побувать в Одесі!
Так.. бував вже там!
Но не з нею, а з сім’єю
Так.. це теж крутяк!

Хотілось разом люди!
Щоби знали всі.. – Що я зможу з нею всюди!
Що ми зможемо разом!
Попри вітер, попри зливу, попри сильний шторм!

Я думав, що рванем в Херсон
Візьмем гарбузів поза сто
Але візьму я лиш таблетку
Щоб забуть – цю малолетку!

Людей залякали що й дихати страшно
Сказати ” я вільний”, то тоже є гріх.
Усе життя маєш тягнути кайдани,
Тому що дитям тебе піп охрестив.

Примушують змалку учити молитви,
До церкви ходити і гроші носить.
Попів у маєтках вважати святими,
Бо будеш покараний Богом чужим.

Не хочу я в церкві коліна стирати,
Я хочу на капищі вільно стоять.
Не вчити слова щоб до Бога звернутись.
Простими словами Богів прославлять.

Я хочу щоб з мене знялись все печаті
Які закривають від Рідних Богів.
Щоб символи сонця назад повертали,
І зняли нарешті всі мертві хрести.

Щоб руни вивчали і значення їхні
Та Віди читали, там мудрість Богів.
З навколишнім світом шукали єднання.
Світогляд із Рабства на Волю змінить.

У світі, де квіти розцвітають у полі,
Де ріки течуть чисті та гіркі солі,
Там краса чиста, як ранкова роса,
Що блищить на сонці, ніжна й неповторна.

Краса чиста, як усмішка дитинства,
Що зігріває серце, мов найтепліша свіча.
Вона відбивається у краплинах дощу,
І відчувається в теплі весняного проміння.

Це краса горілких барв казкового лісу,
Де кожна стежка веде до нової мрії.
Це краса вільної пташини в небесах,
Що кружляє над полями, вільна, мов вітер.

Краса чиста, як слізка радості на вустах,
Що розквітає усюди, де звучить музика.
Вона піднімає душу, мов крила на вітер,
І вчить нас бачити красу у кожному кроці.

Нехай ця краса чиста сяє завжди в нас,
І нехай ми бачимо її у всьому навколо.
Бо краса чиста — це найвища нагорода,
Яку дарує нам життя, як подарунок від Бога.

Вітер дує, сонце світить, весна приходить в трави густі,
Де квіти розцвітають, а дерева співають в лузі.
Вітер ніжний гладить трави, приносячи запахи весни,
Сонце світить яскраво, ніби палає в останнім сні.

Тече річка повільно, мов в’язень в своїх уявах,
Де відбиваються проміння, що на нього зливаються згори.
Вітер дує, сонце світить, і душа відчуває радість,
Бо природа пробуджується, ніби дітям вона народжується.

Ліс шумить та співає, мов дивний оркестр природи,
Де кожен гілочка, кожна травинка, кожен листочок,
Додає свій голос у цю велику симфонію,
Де вітер дує, сонце світить, і життя народжується вновь.

Нехай ця весна буде даром для кожного серця,
І нехай вітер завжди дме у спину, несучи нас вперед,
Бо коли вітер дує, сонце світить, то світло перемоги,
І ми відчуваємо, що життя — це вічний вогонь кохання.

Стоїть тополя висока на пагорбі,
Її крона гойдається вітром лагідним.
Вона, мов сторожа, вірна й велична,
Спостерігає за долею нашою вічно.

В коріннях її вкоренилася мудрість,
Що береже наші душі від злих долень.
Її гілки, мов руки, простягнуті до неба,
Бажають нам миру, любові й добра.

Стоїть тополя висока, мов страж,
Вона своїм зростом нагадує про силу.
Її листя шелестить, мов мудрі слова,
Що сповнені надією та вічною вірою.

Нехай вона завжди залишається з нами,
Символом мудрості та вічної вірності.
Стоїть тополя висока, ніжна й красива,
І нам завжди бути поруч з нею прекрасно.