Раша боїться моїх віршів
Там б’ється правда проти зла
Та хочеться сказати більше
Але цензура не дала
Нічого, я звернусь до зливи
Яка в природі є борцем
Вона прол’є вірші сміливі
Залиті вров’ю і свінцем
В них є слова такі єршисті
Нехай читають всім кремлем
"Геть з України всі рашисти
Ідіть у слід за кораблем !!!"
Tana

Не хоче сонечко сідати
Не хоче бачити богів
Які покинули всі хати
І не карають ворогів
Війна іде така потужна
На Україні кожен день
Колись росія була дружня
Тепер руйнує її вщен
Не хоче сонечко сідати
Не хоче бачить як війна
Іде від хати і до хати
Іде до кожного вікна
Грабує все, що бачать очі
Людей вбиває,як той звір
Хати горять,бо вона хоче
" Установить тут русский мир"
Не хоче сонечко сідати
Не хоче спати ні на мить
Надумало іти в солдати
І Україну боронить
І вітер воно зве з собою
І громовицю,зливів шквал
Щоб розібратися з війною
І відігнати за урал
І так воно потужно б’ється
Та перемоги близить час
Нехай росія облизнеться
Їй України знову "зась!!!"
Tana

Заспівала вранці пташка
Хоч війна і дуже страшно
Про кохання заспівала
Щоб воно війну злякало
Відібрала в неї силу
І вогонь, і вбивчу хвилю
Щоб прийшов війні кінець
Бо любов – ще той борець
Мудра пташка добре знає
Що любов усе здолає
Темні сили віджене
Щоб зійшло життя нове
У маленькому гніздечку
Будуть битись два сердечка
Їх спокійні будуть сни
У любові без війни.
Tana

У світі зірок, де небо безмежне,
Жив маленький принц, в дивних країнах вічних.
Його серце було мов зірка величезна,
Та в очах його світ казковий, без меж.

Маленький принц плив від планети до планети,
Де зустрічав дивовижних істот і друзів.
Він несе у своєму серці мудрість безсмертну,
Що розкривала таємниці, невідомі всім.

На планетах він вивчав любов і добро,
Розумів, що справжнє багатство в душах.
Маленький принц навчався крізь сльози та сміх,
Його пісня лунала, як дзвінкий ліхтар.

Очі його були, як вікна у світ,
Де світло душі світило, невичерпне.
Маленький принц, несучи в своєму серці поклик,
Залишав сліди на кожній зірці, що мерехтіла.

Так пливе його пісня, як вітер весняний,
Доторкаючись до сердець, як квітка до світла.
Маленький принц — мрія, вогник найсвітліший,
Його пісня лунає, ваблячи у світ таємничий.

Павелко Михайло

На землі України, в серці степового полум’я,
Де вільний вітер гомонить, мов відьма стародавня,
Почалась боротьба, вогонь нескорений,
За волю, за право на кращі завтрашні дні.

Співають Дніпро весняний і Карпатські висоти,
Про козацькі долі, як тканини з синьої плити.
І в кривавих туманах минулого часу,
Боролася Україна, та йде світлому спасу .

Запалені серця, наче свічі на вітру,
І героїчні походи на край світанкових шляхів.
Та кайдани темряви, наче змії отруйні,
Були схрещені мечами, козацькими руками мужніми .

Від Хмельниччини до Запоріжжя козацького,
Від Гетьманщини до Криму в кріпосницькому боргу,
Спільно, як брати, крізь кров і вогонь,
Шлях боротьби виливався, мов велике полотно.

Від Катерини до Мазепи, від Петра до Тараса,
Лелеки летіли високо, звідкись із вічності.
Боротьба за волю, мов течія річкова,
Не вщухала, та долі митарства відштовхувала.

На Полтавських степах гриміли труби,
А Хмельницький крокував вперед, мов левина грива.
Запахло кавалерією, полум’ям свободи,
Та вітер свободи розніс мелодії польові.

Та найкращі пісні ще співатимуть в кожному селі,
Про Кобзаря та Шевченка, як героїв нескорених.
Та Крут, мов перлина в вінку святому,
Нехай гріє в серці, немов свічка світанкова.

І Чорнобильський трунок, мов поетична трагедія,
Нехай нагадує, що воля – найцінніший скарб.
Боротьба за волю, як буря на морі,
Нехай зветься на віки іменем України справжньої.

Сплітається вічний коловорот боротьби,
Де герої встануть, якщо знов настане час.
Бо в серці України вогонь волі палатиме,
Боротьба триває, в ній її велич вічна.

Павелко Михайло

Дороге серце, невгамовне як ріка,
Плинеш таємничо в глибині свого роду.
В небесах твоїх справжня астрономія,
Зірки юнацьких мрій у ночі безкрайньої.

Твої береги, як узбережжя надій,
Між скалами життя пливеш у серцевих водах.
І в кожну мить чуєш відгук кохання,
Дороге серце, в тобі таємниця без краю.

В своїх печерах ти приховуєш бажання,
Та вогонь любові в тобі горить вічно.
Дороге серце, в тебе музика крізь вени,
Лунає в часі, наче симфонія весняна.

Ти, наче птах, в політі своїм вольним,
Шукаєш своє небо, свою долю.
Дороге серце, в тебе вогонь вогняний,
Ти – світло в нічному вирійному полум’ї.

І коли серце сльозами вмите,
Ти, як ріка весняна, ллєш свої струмки.
Сплітаєш відданість, любов і віру,
Дороге серце, ти – край, де весна зіркою мерехтить.

І в тобі відображається мандруюча дорога,
Виверт хаотичний, як дні наші.
Дороге серце, ти – компас в пустелі часу,
Ти ведеш нас крізь обрій, де сонце завжди зігріває.

Летиш, наче вітер, в невідому дорогу ,
Дороге серце, у тобі сила несмірна.
І в тобі вбивається віддана ріка,
Щоб вода кохання несла на своїх крилах.

Так нехай в пісні серця, як велика казка,
Розкривається таємниця щедрою твого.
Дороге серце, ти – зеркало світла,
Ти – місто кохання, яке ніколи не засинає вночі.

Павелко Михайло

Не люблю слово бісить,
Але, на жаль, такі зараз часи.
Багато різної інформації доходить
І мало в ній желанної краси.

Не люблю слово бісить,
Бо чутно тут зв’язок з страшним лукавим.
Але як же ще сказати про нанасить в світі,
Коли світ став як ніколи весь кривавий.

Не люблю слово бісить,
Але честь у людях поступово утікає.
На заміну їй приходять лють, ненависть,
Бридкі слова і все це душу обпікає.

Просто прикро бачити це все.
В твоїх дитячих мріях були квіти і милі літачки,
А тут лиш муки розривають нещасне серце
І все це бачать зовсім безтурботні малючки…

Може це світ нас так холодним душем обливає,
Але замість води на нас Бог криваво рясно дзюрить.
Хто зна, може так він на нас злобу свою зливає,
Та все одно не покидає відчуття, що мене це так само люто бісить…

Можна лити сльози, можна рвати на собі волосся,
Можна матюкати та лаяти все навкруги –
Вже зараз люди і самі готові у свої руки брати батоги.
Але чесно – і це мене бісить до глибини душі.

Хтось взагалі на все забив довкола.
Кричить: "Я – реаліст, мені все і так тут зрозуміло",
Але ж у світі все не так то просто.
І до пори до часу ти бездіянний, але колись і до тебе демони постукають в ворота.

Я поважаю всіх, кому ще не байдужий цей огидний світ.
Ладні вони ніколи не лягати,
Усім довкола як можливо помагати.
Я вірю, що саме на них тримається цей мерзенний наш прогнивший вже всесвіт.

Я просто злюсь, душу в тілі розриває.
Не буду я себе кудись тут визначати,
Просто скажу, що мені воно тут зовсім не байдуже.
І хоч я не злий, але мене це люто бісить.

Може я фанатик, може перечитав фантастичних я книжок,
Але якщо не всіх, то хоча б когось
Справедливість ладна покарати
І забрати якраз недостающий той боржок…
Давид Клименко

ким є ми,і чим є воля?
ми – прості люди, що ніби в якійсь системі – нами усіма керує «доля»
ніби нитками смикаючи ,аби все було по темі.

коли ти зможеш нитки обірвати,чи не доволі ти будеш страждати
під впливом тої самої долі,де ти – лялька,що без волі.

сказали смійся – ти й смієшся, сказали плакати – ти вже сльозами залитий, сказали помовчати – ти й рота не розкриєш…
чи то варте цього,бути рабом,без вибору на долю,де нічого й нікого ти не маєш?

чи може взяти тії нитки, ножиці у руки,аби звільнити себе від тої безвольної муки?
ціною буде щось велике, значне і зовсім недалеке..
це – майбутнє,де ти вже вільний, де ти – не щось маленьке.
sonnayaluna