Твоєю красою напоєне небо,
і я разом з ним дивувався тобою.
Такої краси людям більше не треба,
бо лиш ти одна все наповнила нею.
Якби можна було тебе описати,
то, напевно, зрівняв би тебе із зорею,
така ж ти прекрасна і ніжна собою,
і ох загадково, так маниш казково.
А ще з ароматом квітучої липи,
прекрасної мальви, пахучого тмину,
з водою, яка надає прохолоду,
що спеку і спрагу тамує собою.
Із вітром, що ніжно так пестить долоні,
тоді як стою і милуюсь тобою.
Із всім найпрекраснішим, що є у світі,
не всітиться все у безкрайній безодні.
Але знаєш, справа у тому одначе,
що скільки б про тебе слів не написати,
то навіть і крихти, навіть краплини,
твоєї вроди не вдалось передати.
О, як сильно хочу я бачити очі твої,
щохвилини, частіше, постійно.
І як я б хотів бути поряд з тобою
у кожну хвилину важку і не дуже.
Як сильно бажаю тобі це сказати,
але не стачає сміливості й духу.
Тому прочитай ти цей вірш і подумай.
Все сказане тут, це не просто є рима,
а почуття, що наповнюють душу.
Сашко Яцина
