Свята Україна моя розквіта
Тут зерна посіяні щиро
І мати Земля
І вогонь і вода
Все в грудях вирує постійно

У захисті Духу стою докінця
Це наша з тобою дорога
І сокіл високо у небо зліта
Нищить усякого ворога
Sens

Не торкайся моєї душі
Якщо не кохаєш

Моє серде б’ється у такті зі світом
Ти знаєш

Май повагу до мого єдиного шансу у парі

Бути вільною
Жити в любові, немов у хмарі
Sens

Колоситься нива
України-нени
Пророста колосся,
Підніма до неба
Кожн є зернятко
Дух святий держави
Усвідомлюй хто ти
Бо жнива настали
Sens

Дивний учора був схід
Кольори над небом палали
Зоря немов, як ясин звисає
Триколор від сонця темним сіяє.

Паперове життя, обіцяний дім
Не радісно й весело жити у нім
Розруха, розвали не так, обіцяли
Нам місце життя, ось тут показали.

Янголом світлим піду по долу
У скроні немов в небуття
Богом дане з собою
Ікона направить в життя..

Дивлюсь я з подихом в небо
Важко стримати сліз
Важкий щоподих сумління
Хвилина напруги зростає
В моменти такі, нам Бог дозволяє
Прогорнути сторінку такого життя.

Білим Янголом у молитві до Бога
Серце зтисткає, не можу ні слова
І Свічки у церкві занадто сумні
Промені сяйва по тиху стихає
І Матері плач під стінами болю
Від горя життя, на години згорає.

Ненависть, біль, страх і сумління
Як мені далі прожити життя?
Навісний в душі, клятий в проміні
В трикольора ганчірка проклята
Згорнути Бажає, в своє прокляте життя.
Вінцковський Андрій

Грізні обличчя з рання,
Що кажи не кажи.
Сумний ти йдеш куди?
Сонце встало ясно, як зоря.
Все для тебе воно.
Дивись на сонце, бачиш хмари?
Не сумуй зрання,
Щастя не вийшло – та й хай.
Це всього ранок,
Новий день, нова тривога.
Все що, та чому?
Справжні квіти ростуть не в саду,
Не на проблемах.
Не сумуй, вікай!
Вони мають фіолетовий цвіт.
Не сумуй, краще випий чаю.

Дьоміч Володимир

Хмарний день,
Якийсь туман,
Не бачу навіть рук.
Він окутав хати, річки,
Навіть гору зумів взяти.
З’явився справжній володар земель.
В перше за багато років
Не бачив заходу сонця.
Це було в перше за цей рік.
Але мені не сумно,
Дивившись на туман.
Мою каву смачну
Він мені ніжно промовляє щось.
Не розумію,
Він гарний та стрімкий.
Справжній правитель лісів.
Дьоміч Володимир

Так буде з кожним,
Хто прийде на нашу землю!
Вони загинуть в перші ж хвилини,
Коли ступлять перші кроки,
На нашу територію країни.
ЇМ ТУТ НЕ МІСЦЕ!
Вони не мають права на життя!
А наші воїни безстрашні,
вони сміливі та хоробрі!
Але не всі витримують те пекло,
яке відбувається там
з ними кожен день!
Особливо коли поранений боєць,
говорить: "Та добийте вже мене,
я вже не хочу жити!
Добийте хлопці я прошу."
вони ж у відповідь:
"та ну ти будеш жити,
тільки НЕ СПИ! ЧУЄШ МЕНЕ?
НЕ СПИ! бо потім буде пізно!"
Ідуть на штурм позицій ворога а далі…
хтось виживає а хтось…
А є такі які,
не вберегли себе після тяжких боїв,
та численних поранень,
не сумісних з життям…
ВОНИ ХОТІЛИ ЖИТИ,
АЛЕ НЕ ДАНО…
ДОЛЯ ТАКА СКЛАДНА І ЖОРСТОКА РІЧ…
чому і як мені тепер тебе зустріти!
де ти живеш?
на небі з ангелами волі?
чи може в світі повного життя?
Там є наснага?
Там є стимул?
Для того щоб продовжити життя!
Як мені тебе знайти?
Де ти можеш бути!
Чи на небі,
на землі де мені шукати?!
У мене нема сили жити!
Я вже не розумію як існувати?
Як? розкажіть хтось мені?!
Як можна так вчинити,
Зникнути а потім полюбити!
Як з цим боротися тепер?
Що саме мені робити?
І як з цими думками жити?

06.02.2024
Фіясо

Хоча довго я вже в морі,
Знай одне, любов моя:
Так, як місяць любить зорі,
Так тебе кохаю я.

Я люблю тебе, як хвилі
Люблять рідний океан,
Я люблю тебе, як магма
Свій розпечний вулкан.

Я – дракон, що у печері
Стереже свій скарб – тебе,
Я – мов Сонце, що Венері,
Віддає всього себе.

Я, як мушля – ти перлинка,
Я, як дощ, а ти – сліди.
Я, як небо, ти – хмаринка.
Разом всюди. Назавжди!
Гопкало Андрій

я погана, а ти мабуть хороший
думки стрімко голос кричать,
я не така, а ти
можливо ти і є хорошим,
але вуста твої не можуть це сказать.

сумніви, бентежать голову
крокую та не обережно,
заглядуюсь на пагорби,
неначе ті на небесах,
милують очі,
забуваю, що говорив мені,
що я десь не така.

у чомусь може й не права,
але ти був тут явно гіршим,
не треба забувати,
що саме я була тією,
якій щоночі ти писав.

писав про сум,
про ті, безсонні ночі,
що без мене все тобі не так,
а може просто треба було
знайти собі розраду в небесах?

можливо це були б не хмари,
а інші очі, не блакить,
можливо це були й кошмари,
але мене це не обходить,
а не обходить лиш чому?
тому що я була й турбота.

якщо і щось було не так,
одразу треба все міняти,
а не чекати грішного кінця,
не тягнути, ту нитку буревію,
не допоможе вже вона.

блаженства можна було попросити,
якщо не в мене, то на небесах,
якщо і там тобі не допоможуть,
один лиш спосіб,
і це – твоя душа.
Коновальчук Софія

Ми – Українці !

Ой не туди , прийшли ви воювати.
Не в тих , забрати землю вирішили ви.
Ми чубимося навіть із братами,
А з ворогами і напоготів.

І подолати нас не варто сподіватись.
В нас є ХРЕБЕТ і вам нас не зламати.
Ми як один прокинулись від сну
Ми нищим ворога, винищуєм орду

Ми вільні , ми єдині , ми багаті .
Хтось молиться, хтось пише , хтось донатить.
І наші воїни , як янголи небесні ,
Боронять землю , вірою і в честі .

Нема вам місця на землі святій .
Ви погань , "мєрзость", ви застійний гній.
Ви все , що є поганого на світі ,
Й не тільки ви , але і ваші діти.

Ми прийдемо до вас , як сірка та із неба.
Вам не залякувать , боятися вам треба.
Ви неспроможні мислити критично,
На віру все сприймать , доволі смішно.

Ваші "пророки"-то суцільне дно ,
Відходи від життя – лайно.
І ваша доля , те лайно вживати –
Жувать , присмоктуавть , ковтати,

Робити вигляд , що їсте зефір
І що вам солодко у роті , як від меду,
А правда в тім , що ви їсте лайно ,
Із присмаками путінської рвоти.

Нам все одно , хто із мечем прийшов.
Кого вбивати , нам нема різниці.
Нема різниці хто приніс ярмо.
Ми – вільна нація ! Ми – Українці !
28.01.2024 р.

Лях Сергій