Чи справді зараз я живу?
Чи справді відчуваю?
Чи просто каменем тону
В тобі — безодні безкраїй?

Шукав я сенсу у житті
Зустрів тебе і в серці щось заметушилось
Такі чудові були миті
Але недовгі — крахом все скінчилось

Тепер тону крихким й пустим
Колись здавався не дурним
Тепер же блазень з-понад блазнів
Один, посеред інших в'язнів

Для чого це? Здається знаю
Допоки щось я відчуваю
Допоки втратив не всю душу
Маю жити, і страждати мушу

Знаєш, я втомився вибачатись,
Бо поганого нічого не зробив
І немає сенсу ображатись,
Бо я, усього лиш, полюбив

Хоч і не сприймеш цього
І не спробуєш ти зрозуміти
Я не бажав нічого злого
Ніхто не заборонить мріяти

Можливо помилився, може й ні
У житті достатньо я робив дурні
Але про цю не буду шкодувати
І ти не змусиш, скільки не волати

Мить прекрасна і жахлива
У ній злітаю і втрачаю крила
У ній палають нові мрії
Вона ж руйнує всі надії

Мить щастя й радості
Мить сподівань
А потім вічність жалості
Та марних намагань

У миті цій ти дихаєш на повні груди
І робиш речі, через які звичайні люди
Одразу скажуть "він сказивсь"

Але усяка мить минає, як годиться
І скільки не благай її ти зупиниться
Вона навік від тебе утікає

За що мене ти мучиш?
Здійми меча та закінчи страждання
Боїшся, що не влучиш?
Чекаєш на благання?

То їх не буде, досить
Багато я благав
Достатньо довго я волав
Нехай тепер хтось інший просить

Я зморений, я втомлений, розбитий
Презирством вже достатньо вкритий
Досить вже впиратись долі
Рубай вже й приведи мене до волі

Дурні нарікання, даремні бажання
Легенько усе це веде до страждання
Заховані думки, приховані рядки
Зшивають душу, як нитки

Мовчати завше легше, ніж сказати
Усяке слово легше мовчки вимовляти
Усяка дія призведе до втрати
Усяка втрата, неминуче, до відплати

Спалення розуму і втрата контролю
Забувши про все, одержимі лиш роллю
У танці дурному намарне плисти,
Виходу з пастки ніяк не знайти

Відчуття, коли повітря втікає з легень
Коли завмирає усе довкола
Час відкриттів, час одкровень
Час, коли душа захолола

Ніби тонеш у безодні крижаній
Піддаєшся темряві холодній, бажаній
Відчуваєш на шиї тиск ярма
Намагаєшся вдихнути дарма

Вічно можна споглядати очі твої
Легко можуть зарубати і без зброї
Сталь у них та іскри люті
Найхолодніші моря у них закуті

Куди не йду — усюди ти
Вже й кроку в світі не пройти,
Щоб не наткнутися на тебе

Я вже біжу, я утікаю,
Та все ж тебе не забуваю,
Ти вічно в моїй голові

Благаю, тільки не всміхайся
Мовчи, до мене не звертайся,
Бо знову стану я рабом

На мене тільки не дивися
Та годі, прошу, відвернися,
Твій погляд сильно обпікає

Благаю, зникни, утечи
І в моїм серці не печи
Тобі там вже немає місця

Я хочу вже тебе забути
Я хочу розірвать ці пути
Як нагло я собі брешу

Життя без тебе — це лиш мука,
Лише страждання і розпука
Не йди, залишся тут, прошу