Ох, росія,росія (сестриця)!
Скільки зла принесла ти в наш дім…
Нащо треба тобі з нами биться,
Щоб країну віддати своїм?
Нам вже разом ніколи не бути,
Відтепер – ти не наша сестра!
Ваші бомби ніяк не забути,
Лиш відплата, то – наша мета!
Ви Різдво, навіть те, розстріляли…
Нам того не забути на мить.
Так любов ми «сестрички» пізнали,
Довелось нам під бомбами жить.
Скільки ми тут людей поховали,
Майже поряд, он біля воріт.
Скільки мертвих від тої навали
І багато нещасних сиріт.
Є такі, що їх геть завалило
І підвал став могилою їм.
Ми забути страхіття не в силах,
Так ми скажем нащадкам своїм.
Хоч вже ніч, виє знову сирена,
Хочеш жити – ховайся мерщій!
Бо надворі війни знов арена
Це все в пам’яті буде моїй…

Стас

мій рідний крає, шахтарськая долина
що вкритая полями жита та пшениці,
що оспівана піснями про калину,
що омитая водою із криниці.
люблю я тебе,рідний крає,
та ніби в серце хто голками проникає
коли я бачу як страждаєш ти.
як плачуть матері по дітям своїм,
які б віддали все,аби не бачити війни.
як плачуть діти над батьками,
коли померли ті заради них.
коли наша земля рідная помирає під уламками війни.
sonnayaluna

У ванній була рідина кольору трояндових пелюсток.

В квартирі стояли тиша і дивний такий аромат.

Хазяйка квартири, третій день не виходила на зв’язок.

Ніхто нічого не знав, ніхто про неї й не питав..

Всі добре розуміли, що вона в себе вдома, випиває просекко

І прикуює тонкі, як стеблини руж сигарети.

Що вона знову в своїй депресії, або ж творчому відпочинку.

«Скоро мине» -Говорили вони.

Але в ванній була суміш з крові й води..

І тіло – холодне, безкровне..

Тіло молодої, як червневі рози душі.

А зараз, діло якраз йшло до зими.

Дмитрик

Рассказ Пинны про проблемы,
Про проблемы с головой.
Девочка боится цифер.
Но подсчёт ведёт всегда,
Ведь у неё больная голова.
Подходит к зеркалу и видит,
Большого, жирного слона.
Порой подходит к куску стали,
Становиться и плачет.
Цифры испугали её, никак иначе.
Жуёт жвачку, воду пьёт и всё
Ревёт, ревёт, ревёт.
Пинна всё слабее стала
Не ходила, не вставала.
Ночь, лежит, она устала.
Через час приходит врач.
Хрипы. Стоны. Мамин плач…
Пинна

Ви гадаєте, що гинуть
Тільки наші вороги?
Смерті тій нема зупину,
Хоч і зимньої пори.
Наших також вже немало полягло на фронті тім
Краще ну ніяк не стало, все гримить воєнний грім.
Ти піди на кладовище і таке побачиш там…
Сльози потечуть напевне, правду ти пізнаєш сам.
Чи не кожен день ховають там військових у труні
Матері їх добре знають, як погано на війні.
Це лиш тільки в нас побачиш, а країна не мала.
Ти тим людям не пробачиш, що ховають ці діла.
Стільки наших полягло вже, а найбільше ось тепер,
Те, скажу я вам негоже, ти звільнись від цих манер.
Правду нам сказать не хочуть, взнаю я її і сам
Те, що знахарі пророчуть, не годиться слухать вам
Все рішать герої наші, що погонять ворогів
Брехні нам не треба ваші й ваших неправдивих слів.
Хто загинув нам відкрийте
І чому, коли і де?
Ворогів сильніше бийте
І кажіть нам все про те.

Стас

душа твоя – бездонна прірва ,яка не містить зовсім нічого,у якій лише сміття,та немає рідного нікого.

це те життя,яке обрала ти сама, спираючись на інших ,це те життя,якого можна було б не проживати між іншим.

але ти сама змінити віришила долю,бо ти завжди і усюди зазнавала горе

проте, засудження не має сенсу, коли зорі так зійшлись,це як читати п’єсу,де все вирішив не ти.

але життя – не є вистава,а ми в ній не актори,тому зазнавши перемоги ми відплачуємо горем.
sonnayaluna

Всі одне одного вітають –
Щастя радості бажають.
Лунають ті самі вже побиті часом побажання,
Але є у мене тільки одне для вас бажання.

Подумайте трохи, люди,
Не будьте ви як ті колоди!
Візьміть своє життя ви в руки,
І не кажіть ті фрази заготовлені, як уроки в школі.

Ви бажаєте щастя, але ж щастя у кожного своє –
Варто лиш взяти свій молот і своє ковадло,
Створити власне близкуче джерело.
Своїми чорними руками ви побачите красу, якої на всьому світі до цього не було.

Ви бажаєте здоров’я, та ваша доля – ваша зброя.
Нас непомітно і по трохи травлять,
Щоб усім у світі можна було править.
Але тільки ваш вибір чи попадати у нав’язливе стадне ізголов’я.

Всі довкола хочуть гроші.
І правда, вони для нас, як для собаки воші.
Але дивіться, щоб за горою мрійливих банкнот
Її тінь жаждливості не затягнула вас у нещасний рок.

І куди ж обійтися без побажань кохання…
Воно здатне принести не лише радість, а й страждання.
І, можливо, варто трохи почекати,
Щоб твоє серце ще раз звірино на шматки не розтоптали…

Тож я завжди сам пишу свої, унікальні побажання.
Можливо, не всі однакові круті вони
Чи не такі захоплюючі як чужі,
Зате щирі і відображають тільки мої власні відчуття душі.

Тож я прошу вас, люди,
Не бійтеся трохи мізкувати!
Чужі слова то звісно добре і красиво,
Але ваші куди більше здатні повпливати і найголовніше – серця рідних тепло укривати.
Давид Клименко

Треба іти навпростець
Вдень і багато ночей
Бачить, як ставиться хрест
І забирає дітей
І забирає солдат,людей
Що цівільні були
Наче не хрест то,а кат
Ходить по нашій землі
А з ним рашисти- чорти
Села грабують,міста
Пекло тепер на землі
А там, на небі, нема!
Tana

Україна здригалась
Від поранень і жаху
Війна дім зруйнувала
Та залишила шафу
Що війні не скорилась
Не вклонилася низько
На стіні залишилась
Як незламане військо
Жив ще півник у шафі
Захисник войовничий
Він російській навалі
Гордо плюнув у вічі
Потім крилами бився
Бився клювов,кігтями
Від навали відбився
Залишився незламним
І ця шафа і півник
У найтяжчу годину
Залишилися разом
Захищать Україну
Їх поєднані мріїї
В перемозі зустрічні
А незламності дії
Як історія, вічні!

Tana

Ніколи мені більше не побачити твої очі
І не вартий я їх краси та печалі доволі
Краса твоїх очей тільки твоя – нічия більше
А печаль твоїх очей – печаль усіх інших

Пробач мені, що не зміг я зрозуміти нічого
Раз за разом помилявся я в незнанні
Однак не розумів того, що роблю
Бачив тільки те, чого я бачить не повинен
А повинен був я бачить лиш одне-єдине
Чого побачити не був у змозі – біль

Мене не варті були оті години в повечір’ї
Егідою кохання більше не прикритий я
Немає в мені нічого, окрім смутку та печалі
І чи може бути щось окрім цього – лиш скажи і буде

Фанагоріан