Нема страху

Нема страху, все повертається ,
Все що було і нині є .
Немає смутку , радість підіймається ,
Як сонце зігріва мене.

Нема страху, народжені в любові,
Ми радість несемо на цілий світ.
Ми стоїмо за волю власного народу,
Незламна міць тримає нас усіх .

Нема страху, цвіт осипається ,
Цвіт тих , хто думав їм мине .
Та є Закон- все повертається .
Нема страху, а радість є.
І слава Божа , над Вкраїною ,
Тече , переливається , блищить !
Ісусова любов ,в очах відображається ,
Надія й віра на спасіння всіх.

Нема страху, все повертається ,
Повернеться і Той , хто заповів -" Любіть !"
Я хочу бути тут , коли це станеться .
Терпляче жду, хоча мені й болить .

Болить за горе і страждання ,
За катування, смерть від ворогів ,
Потоптаную честь, зруйноване життя дитини,
За прагнення помститися і вбить.

Нема страху, є сподівання.
Є віра в світле майбуття.
Де Бог-Любов ! Де радість, втіха ,
Прощення є і каяття.

Лях Сергій

Стільки відтінків тебе в моїй пам’яті
Стільки спогадів, спільного, усмішок
Я так боюся, що минуле наше колись стане помʼяте
Як старі, не потрібні нікому, фотографії

Ти дійсно важлива, ти дійсно цікава, ти дійсно частина
Ти справді, важко повірити, справді частина всіх моїх життів
Найбільша, найдовша, най-най травина

Ти така мила, хочу, аби голос твій довго ще в спогадах тлів
Ох, Любаська, повір, ти — Людина
Я так вдячна тому, хто нас колись-десь-якось сплів

Мені без тебе не бути,
Не можу, не знаю
Мені тебе вже ніяк не забути
Я ліпше тебе колись почекаю
Ніж світи накажуть дружбу цю розірвати

Просто… знаєш, я без тебе сконаю
Немає мене, згинула, лишилися ми, вірніше лишилася лише ти
Бо тільки з тобою я так літаю-вмираю-співаю і знову чай свій пʼю й позіхаю
Тільки ти мені треба, тільки тобі я завдячую

Ти — моє серце, любов, пристрасть і горе
Зараз, Любасько, вірша тобі цього присвячую
Я навіть не думаю, наді мною з думок море зовсім прозоре
Чисте й прозоре, як щастя твоє неозоре

Як усмішка приємна, тепла, надійна, єдина
Шкода мені лише, що Сонце до нас трошки суворе
Але я знаю і вірю, оця маленька негода то це тільки година
Серед років, десятиліть, століть і поколінь-поколінь, коли нас уже ніхто не роздере

07.09.2023
Стася Стерпна

І знову чути плач дітей,
І чути уже постріли зі Сходу,
Та зупиніть ви уже тих людей,
Що роблять зло нашому народу.
Не хочу чути слів "війна",
Не хочу слухати, як плачуть люди,
Не хочу бачить тонни крові на землі,
Не хочу бачити,як помирають люди.
Не хочемо ми відчувати страх,
Не хочемо тікати ми із дому.
Ми хочем бути вільними від всіх
Й не покидати рідного народу.
Дар’я

У світлі зірок, в нічному танці,
Луна цілує мить, коханням.
Серце б’ється в ритмі вогнику.
Твої очі – як пелюсток троянди літом.
Твої слова – це як мелодія весняна,
Цілунок твій – це ніжність в кожній ноті. Кохання, це веселка після дощу.
Кожен момент з тобою це не передáне кохання.
Погоріла Анна

Наше село
З батьком я зібрався на війну
Як же довго мати не пускала.
Де я стільки всього вам візьму?
Й на дорогу лиш шматочок сала…
Як ми теє сало берегли,
І не їли – тільки лиш дивились.
Ми його по черзі стерегли,
І ховали, як з рашистом бились.
Сало те нагадувало нам
Україну й теплі руки мами.
Як вони без нас, без рідних там
І якими зайняті ділами?
Мать, вони чекають з фронту нас,
У вікна вечорами виглядають.
Чи ми живі у цей вечірній час,
Вони про те, мабуть, іще не знають…
Тут війна лютує і кипить,
І реве від вибухів місцями.
Ми б’ємо рашистів у цю мить
За спокій Україноньки і мами.
Скільки вже тут полягло людей,
Гинуть від рашистської навали.
А те сало ми здамо в музей,
Щоб про це і діти пам’ятали…

Стас

города тёплых воспоминаний
улицы , по которым я гулял с тобой
ты в моем сердце , ты в моей крови
и если умру , то встречусь с тобой
на небе ясном , возможно темном
ярком , плоском или бездонном
лишь важно мне , чтоб встретил я тебя.
любимая , любовь моя.
sonnayaluna

Моя Україна

Тече вогонь землею вільних.
Холодний попіл на чолі.
В очах застигли біль і смуток,
А в серці , віра у найкращі дні.

Ми живемо лиш раз на світі.
Все що ми сіємо в ці дні ,
Дає нам змогу жити далі,
А їм лиш сором – пекла тінь.

Тінь що нависла над народом ,
Який підступно уночі,
Забрати вирішив в нас волю,
Та помилилися вони.

Тут міць , відвага, сила й слава.
Тут честь козацька і для ворогів ,
Немає місця на землі героїв,
Нема прощення й милості до них.

Згуртуймось браття і до бою !
Ми впевнені в досягненні мети.
Ми здобуваєм Перемогу
Для наших доньок і синів.

Лях Сергій

Я знаю, ти підеш всеодно
Та то через рік, через рік зникнуть усі,
Не побачимось ми безперешкодно…
Не побачить ніхто, як невдасі мені
Хочеться біжать за тобой, неблагородно

Але ж чому зараз, скажи?
Чому не через місяць, не два, і не три?
За ким тепер слідувать мені покажи!
Сліз моїх ти не шкодуєш, та кров із душі таки втри!

Ох, той переїзд, твоє то майбутнє
Я рада, ти не подумай, не сумна — ажніяк
Лишень, життя тепер моє самотнє
А характер твій? Та ти мій маніяк!

І жити без тебе недобре,
А жити з тобою не краще!
Серденько моє нехоробре,
Твоє також, непутяще…

Чи люблю тебе?
Не знаю, не люблю…
Та насадив ти в мені море квіткових стебел,
Але для твого щастя я відступлю.

Кохаю тебе, та може й неправда. Бувай, твоя ненависна, набридлива співрозмовниця.

29.04.2023
Стася Стерпна

и чем ты отличаешься от всей этой массы,
что пропитанная запахом гнили,водки,сигарет и пластмассы?
чем ты отличен от них,от тех,кому привычно осуждать внешний вид,
людей прохожих, что и пальцем не тронули их самих.
никто не позволит отобрать у нас уникальность,твоя личная разница от других,
и как какая то маниакальность в вас же,этим ядом как в кобре кишит.
быть тем,кем ты хочешь сложно,ведь так? и причиной тому вы сами,
вы готовы отобрать жизнь просто так, у тех,кто не любит как вы.
вы готовы закрыть глаза на страшные вещи,что в мире творятся,
и пока не коснётся самих вас,вы будете лишь улыбаться.
винить жертву ведь проще,чем подумать мозгами,
виноват всегда тот,кого в преступлении обвиняют.
но имеет ли смысл иметь желание менять этот мир?
всё будет неизменно,пока вы не начнёте с себя самих.
sonnayaluna

Минуле, але не забуте
Їх «рашисти» народ називає
Гірше звірів, скажу вам, вони
Що творили тут мало хто знає,
Вояки – наче справжні пани.
Як відчинені двері, так лячно
Мабуть смерть тут невдовзі була.
Ти минай ті будівлі обачно,
Пахнуть смертю такі ось дома.
Мертвяків вже тягають собаки,
Не один день вони тут лежать.
Та росія забила всім баки,
Бо й своїх вже не хочуть ховать.
Війни, кажуть, нема в Україні,
Операція тільки і все
Допомога лишень цій країні…
Що брехня нам ця всім принесе?
Вони нас за людей не вважали,
Жінок крали – утіху робить.
А повернуть чи ні – ми не знали,
Скоріш всього, мабуть, їм не жить.
Нас із дому надвір не пускали
Враз застрелять, як висунем ніс,
Поховати, і те не давали
Ними правив, мабуть, лише біс.
І напевно, це нелюди руські,
Що із пекла приперлись сюди
Ви заробите лиш тільки дзуськи
Й кулю в лоба у нас тут знайти.

Стас