Символ — це той, що в серці звучить,
Мов мелодія, що вічно лине.
Він — світло думок, іскра надії,
Що крокує вперед, як сонце у весняній зорі.

Символ — це образ, що наділений силою,
Що вдихає життя в безмежні простори.
Він — могутній стовп, що твердо стоїть,
Як віра в серцях, що не втомиться вірити.

Символ — це віддзеркалення мрій,
Що мандрують у думках, мов птахи в небесах.
Він — яскравий вогонь, що світить у темряві,
Надія на щасливий край, де ми всі знайдемо себе.

Символ — це мить, коли слова мовчать,
А душа говорить мовою кохання.
Він — невичерпне джерело іншого світу,
Де кожен може знайти своє щастя і мрію.

Нехай символи живуть у наших серцях,
І несуть у світло далеких доріг.
Бо символ — це той, що зберігає наші мрії,
І надихає нас іти вперед, навіть коли все важко.

У сутінках таємниця криється,
Де мрії й думки вільно блукають.
Серед ночі, коли зірки співають,
Там серце відчувається живо.

Таємниця — це ключ до вічного світу,
Де слова мовчать, а душа співає.
Вона — як та мелодія, що лине у серці,
Та не може звучати на мові земній.

У кожному дотику, у кожному дзвінку,
Таємниця душі відкривається тихо.
Вона — як вітер, що шепоче вухам,
Та ніжно зберігає свої таємниці.

Нехай вона ховається у серці,
І ніколи не розкриється повністю.
Бо таємниця — це частка нашої душі,
Що залишається невідомою вічно.

На чужині, ворожій, в полоні тяжкім,
Українські сини страждають від злих чар.
Далеко від рідної землі, серцем болючим,
Вони згадують свій край, свій дім, свій жар.

Там, у кайданах, темних і холодних,
Вони змагаються з ворогом, з лицем смерті.
Та в серцях їх віра горить як свіча ясна,
Що Україна знову вільною стане, тверда й міцна.

Час тягне з далека свої сірі нитки,
Але українські серця не слухають його.
Вони мріють про день, коли відновиться мир,
Коли вони повернуться додому, повернуться живими.

Нехай вороги гнів свій відпускають,
Українські сини міцно тримаються за віру.
І небо над їх головами світліше зроблять,
Бо доля українських воїнів — це перемога, воля, мир.