Українська мова, ніжна і звучна,
Мова, що лине, як пісня весняна.
Її слова, мов роса на траві,
Розкривають душу, неначе квіти в саду.

В ній є мелодія, як звуки скрипки,
Що линуть від серця до серця, ніжно й легко.
Українська мова — це вітрила мрій,
Що піднімають душу, наче птаха в небі.

Слова її, мов річки вперед,
Несуть нас у світ чудес і таємниць.
Вона — мова, що співає про любов,
Про відвагу, про красу та свободу слова.

Українська мова — це мелодія душі,
Що відбивається в кожному звуці.
Нехай вона лине, як музика нічна,
Українська мова — наша найбільша скарбниця!

У серці моїм, як зірка на небі,
Ти, моя кохана, завжди зі мною тут.
Світло твоєї душі, ніжне і ясне,
Заповнює життя, мов чарівний ласощі.

Я завжди вірю в тебе, моя мила,
Ти — моя опора, моя найбільша сила.
У важкі часи та в радісні дні,
Ти — моя порада, мій вірний співник.

Твої очі, мов вікна в безмежність,
Відкривають для мене нові горизонти.
Твій голос, як музика небесна,
Розноситься в серці моїм, як мелодія весняна.

Тому я завжди вірю в тебе, моя кохана,
У твої долоні вкладено моє щастя.
Ти — моя надія, моя вірна зоря,
Я завжди буду кохати тебе, моя дорога.

На козацькім степі, де вітер вільний віє,
Битви великі козаки ведуть.
Мужність і честь, як свічка, їх світить,
Українські козаки в боротьбі відьміть.

За свободу, за правду, за рідну землю,
Вони встають на бій, як сталеві стовпи.
Борці за волю, вони йдуть уперед,
Відчуваючи в собі сили невперед.

На полі бою війська зіштовхуються,
Мечі і кулі світяться в годину бою.
Кров теке, крики, полум’я й дим,
Але козаки лишаються міцними, як грім.

Завжди вони в боротьбі були перші,
Борці за правду, мужність і волю.
Славетні битви українських козаків,
Залишають свій слід в історії на віки.

Нехай героїчні подвиги їх будуть вічними,
І слава про них не згасне ніколи.
Бо вони воювали за свій народ,
Українські козаки — вічний символ волі!

На дні ріки, де степові вітри грають,
Запоріжжя встане, немов дух боротьби.
Січ – майданчик вольний, де сонце сходить,
Де козацька душа сильна, як стихії.

Серце козацьке в грудях героїв б’ється,
На землі Дніпра, де вільна ріка тече.
Тут воля плекається, як квітка розцвітає,
Серед степового вітру, щедро гойдає.

Запорожці схиляють свої голови в ніч,
В огні вогню священного горять свічі.
Майданчик Січі – святиня на землі,
Де кожен козак воїнський свій шлях вибирає.

В боях за свободу, в співах про любов,
Запоріжжя гартується, як меч у вогні.
Серця б’ють в ритмі, мов козацькі колесниці,
Велика Січ – це той світанковий промінь.

Стоять хоругви вітром порвані, ненав’язані,
Січ – місто козацьке, в душах їх виткане.
Тут волі вчаться, як хвилі на ріці грають,
І доля кожного – на Січі обрана, закам’яніла в скелі.

Нехай вогню козацького в очах не згасає,
На майданчику Січі, де воля завжди жива.
Тут кожен стрілець – як сонце на небі сяє,
Запорозька Січ – велика, непереможна слава.

У серці людини, як світанковий промінь,
Любов розцвітає, як квітка на весні.
Велика сила, що в серцях заглиблена,
Любов — вогник, що в нас вічно запалений.
Іде вона через час, як ріка в долину,
Любов надійна, як високе гориноння.
Сплітає ниті долі, мов дивний роман,
Любов — відданість, наче світанковий вранці.
Летить, як птах в небесах, в невідомий світ,
Любов невгамовна, як вітер в степу широкий.
Обіймає серця вперше і завжди,
Любов — найкраща доля, надія, що в серці.
На шляху життя як зірка провідна,
Любов світить, ніжно, як місячна світлина.
Співає пісню кохання, мов соловей,
Любов — мелодія, що несе щастя в світ.
Заплуталась в нитці долі, мов казка,
Любов — чарівна історія, що триває.
Шепоче вночі на вулицях міста,
Любов — таємниця, що зігріває, як свічка.
Не знає кордонів, не знає меж,
Любов — мости, що сполучають країни душевні.
Вогник, який горить в найглибшій печері,
Любов — велика сила, що здатна перемогти.
Спинити її не можна, як весняний потік,
Любов — невпинна, мов весняний рік.
У світі непевностей і змін,
Любов — впевненість, що залишається навіки.
Так нехай лунає ця пісня про любов,
Про велику силу, що в серцях населяє.
Бо, де є любов, там світло й тепло,
І велика сила, що називається любовʼю

У ранковім сяйві, коли зорі благають,
День прекрасний настає, світло радість несе.
Пташині співи, мов ноти музики,
Линуть над полями, мов ріка тиха й чиста.

Усмішки на обличчях, вітри долоні ласують,
І серця тремтять в ритмі життєвих мрій.
Кожен момент — диво, кожен мить — казка,
День прекрасний, дарує нам щастя та світло.

Поєднання кольорів, веселі рухи дітей,
Цілий світ під небом, що синім покривається.
День прекрасний — це той мить, коли починається все,
І кожен з нас може знайти у ньому свою мрію.

Нехай кожен день, незалежно від погоди,
Буде для нас прекрасним, як диво весни.
Любіть життя, радійте кожній миті,
Бо кожен день прекрасний, як світло небес.

У світі, де доля ткачів візерунків,
Де кожен крок — це крапля величі,
Вірте у любов, мов світла зоря,
Вона — джерело життєвої долі.

Любов — це мова, що мовить серцям,
Її тепло відчуваємо в кожнім дзвоні.
Вона — як ріка, що в собі несе тепло,
І в кожній хвилі нас приголомшує своєю силою.

Вірте у любов, як вірять в пісню пташок,
Що над полями співають весною.
Вона — той маяк у морі життя,
Що керує нашими думками й мріями.

Любов — це сонце, що зігріває душу,
Вона — відгук дзвоника у серці кожної людини.
Без неї ні день, ні ніч не має сенсу,
Бо вона — джерело нашої життєвої гармонії.

Тож вірте у любов, як вірять в магію,
Вона — той дарунок, що ллється з висоти.
Вона — наша сила, наша найвища мета,
Тож вірте у неї, бо вона варта того.