твої слова останні – про кохання
співають про любов плейлісту треки
не знайдуть почуття такі визнання
які ховаєш між рядків куплетів

почуй в моїй душі палкеє фадо
наскрізь заглянь: чи в серці твої очі
ти маєш наді мной шалену владу
в твоїх руках зігріюсь опівночі

ти огорни мою вразливість світлом
дозволь у віру в щирість зануритись
те непохитне встоїть дужим вітром
що дасть в тобі мені всій розчинитись

так божеволію з очей твоїх зелених
твій тембр марить, заспокоює, лікує
ти погляд мій наївний, порожненний
наповнив сенсом – муки днів тамує

бракує сотен діб в твоїх обіймах
не вистачить буття для насолоди
не квапся, прочитай у моїх римах:
"для нас в житті не стане перешкоди"
Уляна Шемонаєва

абонент недоступний – дзвонив ти сьогодні вночі
вчора ввечері слухавку взяв незнайомий нам голос
"всі слова, що змінився, ти краще візьми промовчи
ніж знецінити мить оживання, зщасливлення хронос"

зрозуміли вони, як різняться кохання їх мови
коли схоче злетіти – він крила старанно зламає
її з розуму зводить сей запах сліпої любові –
бачить як почуття ефемерно від нього минають

як ти довго боролась, щодня безсумнівно палала
стільки раз закриваючи очі від мутного диму
віддалився і здався: ніколи не вірив в старання
вся згоріла – він вмить втратив рідну людину

новий аркуш, перо, новий почерк на чистій сторінці
в неї вільна душа, але серце давно вже здубіле
щосекунди для неї життя сяють теплі промінці
повератють за роки страждання все світле змертвіле

візьме слухавку голос критично чужий його вухам
теплоти не помітив: "можливо, то перша хвилина"
він не чує в нім ніжності, м’якості близького духу
все не так, як було в нього щиро, глибинно
Уляна Шемонаєва

в твої очі без посмішки важко дивитись
складно слів підібрати мільйон для розмови
маю звичку в думках біля тебе губитись
засинаю вночі, щоб побачитись знову

погляд твій такий теплий, закоханий, ніжний
кожен дотик транслює чуттєвість моменту
навіть в бридкий холодний січневий день сніжний
переграєш в кон фуоко душевне доленте

все те сказане вище – надумане мною
фантазійно змальоване – справді не дійсне
фраза кожна – гіпербола, почуття – алегорія
з твоїм холодом справжнім ніяк не сумісне

мені складно змиритись, тебе відпустити
в моїх снах ти щоночі шепочеш "сумую"
без тремтіння в руках важко се говорити
як з любов’ю своєю до тебе воюю
Уляна Шемонаєва

ти снів, ти мрій, ти сподівань моїх творіння
я бачила тебе крізь гіркі сльози болю
в кінці дороги темної виднілось те світіння
що серце крізь тортур нам виллє кров’ю

душа стражда, весь усміх мій – тромплей
я звикла до тортурів вже роками
лікуй мене, врятуй мою погибель
зніми з петель забиту крем’яхами

я не крокую світлим шляхом до спасіння
волоче силою минуле за собою
як відпущу, побачиш в небі мерехтіння
твоєю зіркою палатиму німою
Уляна Шемонаєва

любить не кожне серце стане
твій лід не розтопив мій жар
в шаленім полум’ї згорає
мій лист кохання – в вічність дар

я висвітлю вчорашній смуток
в рядках ліричних сих безмежних
той щирий зимній поцілунок…
від нього палко ми залежні

сьогодні твій наснився образ
тепло обіймів на прощання
і вуст твоїх шовкову м’якість
відчула уві сні востаннє

так хочу вірити, що завтра
що через довгий час порізно
зв’язок душ наших ми не втратим
думками з’єднані наміцно
Уляна Шемонаєва

зникаєш з миттю кожною все далі
в словах твоїх – надія, в діях – безлад
сама гублюсь в очікувань завалі
коли ж розтане серце твоє змерзле

невже ніяк не здатен ти відчути
як вільним вітром лину я до тебе
не можу погляд твій палкий забути
який вдихнув життя в мене тим серпнем

мені бракує сил поставить крапку –
залиш між нами кому сподівання
заклав в мовчанні плутану загадку
призупинив вогню чуттів згасання

так боляче ніщо не ріже душу
як відповідь пуста словам кохання
буття порожнє жить без тебе мушу
вмирає кволо віра в нас остання
Уляна Шемонаєва

мовчання гірко за слова зобразить більше
шепочуть пусті звуки: "кинь вагання"
сон відберуть нічний даремні сподівання
на наш світ з мрій, де зорі яскравіші

в житті вони – прості знайомі знову –
їх душі міцно сплетені по долі
без нього їй нестерпно в цій неволі –
остання в думках тьохкає розмова

їй сил не стане вкотре довіряти
впустити в серце бракувало міці
на жаль, вона осягне в свому віці
"людське кохання годі й уявляти"
Уляна Шемонаєва

На тлі неонового неба перед глухим світанком

Темніє розгалужена застигла вічність

Немов сплетіння всіх нейронів.

Весна приносить їй оману з країв Ирейських,

Багато сонця, кисню, вітру, головного болю.

Аптекар тут не допоможе.

А те що здатне врятувати

В кріслах облюблених кінотеатрів,

Де істини зерно підсмажене на маслі її наситить,

Спрагу буття втамує вдале поєднання

СО2, цукру й барви кошенілі.

01-04-2010
Оксана Кіч

У неба подивлюся височінь,
а там Всевишній знак свій посилає:
промінням Сонця мене обдає,
і лагідно до мене промовляє:
– "Людино, мила, ти моє дитя,
тобі завжди й у всьому помагаю.
Мене шануєш все своє Життя,
і ось про що тебе я запитаю.
Скажи мені будь ласка, що не так
з цим світом, і з Творіннями моїми?
Усі вони чекають Божий знак,
проте живуть законами своїми.
Законами, які далекі від моїх,
У них Добра я зовсім не знаходжу.
Для них творити Зло, то вже не Гріх
й спинити їх чомусь я вже не можу."
Гадали, міркували з Богом ми,
і відповідь на те не відшукали.
А й правда, що то стало із людьми?
Все їм не так і усього їм мало!

Ірина

"МИЛОСЕРДЯ ОНОВЛЮЄТЬСЯ ЩОРАНКУ" –
Читайте вдумливо ось ці слова.
Так само як і день зачин бере з світанку,
Так й для людини новий день – нова глава.

Щодня ми починаєм аркуш чистий,
У нашій книзі з назвою "Життя".
Спрямовуємо погляд променистий
І творимо щоденно майбуття.

Наші діла, слова, поступки, справи,
Розмови, зустрічі, формують нас щодня.
Ми самі ковалі своєї є оправи,
Тільки від нас залежить наше убрання.

Тільки від нас залежить книги палітурка,
Її оформлення, змістовність, колір теж.
Й до того часу поки серце в грудях стука,
Море можливостей ми маємо, без меж.

Життя та милосердя ми можем оновити
Для цього часу маємо, хоча він і мина…
Та тільки їх, як телефон не можна зарядити.
І жить потрібно зараз і сповна!

Ірина