ЖІНКА – ВЕСНА!
Про мене це звичайно!
Розквітла квітка і я буду жить.
Цвісти, творити, вірити й любити,
Таку мене не зможе світ зломить.

Вкраїнська жінка, автентична, наша.
І неповторна, як весняний цвіт.
Душа моя, то наче повна чаша
Любові, мудрості, які линуть у світ.

Мій голос, наче пісня солов’їна,
рікою ллється, наче водограй.
А врода моя і краса уклінна,
Оспівана у віршах та піснях.

Летить метелик, десь щебече птаха,
І павучок намисто допліта.
Ось так і я , тендітна, сильна, спрагла
до нових знань, вершин і до життя.

Коли проходжу, ожива природа,
Несу у світ я пригорщі добра.
Весна і Жінка завжди поруч ходять,
Вони приносять нам нове Життя!
Ірина

Ти знаєш, я сьогодні не спала
Мені боліло Тіло
Не від удару, опіку і не від подряпини
Мені боліло…від тривоги, неспокою, страху
За своє, за близьке…і навіть за щось невідоме
Мені боліло …а я почула
Не гамувала їжею, ліками, гучністю музики
Мені боліло ….а я слухала
Ти знаєш, я сьогодні не спала
Я рахувала рани на тілі
Тільки не ті, що клеють пластирем
Ті, що лишають шрами, о ті невидимі
В мене не вистачило аркушів ….
Ти знаєш, я сьогодні не спала
Я писала слова вдячності
Я їх раніше не знала…

Тетяна

Будеш собі вірною
Коли запах зради відчуваєш в повітрі
Будеш собі вірною
Коли інші тихо підуть, залишать чи раптом забудуть
Будеш собі світлом
Як пітьма день поглине, у морок, у час руйнувань
Будеш собі тишею
Коли кричатиме світ на повну
Будеш собі захистом
Щоб вберегтись від ударів і гострих стріл
Будеш собі прихистком
Як сильно болітиме
Будеш собі вірою
Коли земля під ногами суцільні тріщини
Будеш собі тихою гаванню
Де вміють любити
Будеш собі …
Будеш комусь більше
Ніж близькою людиною…

Тетяна

Вигадала себе із слів чужих, переданих історій.
Небажана. Придумала собі. Давно.
Так мало спогадів, слідів занадто.
Віддалася ілюзіям. Так захотілося, чи,може, так було простіше.
Чужа у ніжності.
Повірила, так ніби не пасує, не до лиця.
Заплуталась у схованках минулого. Надовго.
Хтось нею марив, а вона на відстані.
Безпечніше.
Насмілилась. Історія своя писалася.
І знов забулася.
А ким був ти, коли зустрів її?
Чи вийшов з тіні досвіду із дозволом майбутнього?
Що прочитати встиг ти між рядками?
Що зір схопив, коли хотілось тілу правду приховати?
У що тоді ти вірив? Про що і думати не смів?
Де були справжні ми ?
Що ми собі тоді придумали?
Тетяна

Лікуємо Іншими рани
Латаємо щось там всередині…трохи обірване
Іншими
В порожнечу, ту, що не бачать
Вкидаємо справи, зайнятість, славу
Тримаєм чужих біля себе
Аби не пізнати смак самоти
Тримаємось…як ми тримаємось
За крихти любові, без діл
Ненавчені бути без Інших
Міряємо не тими мірками
Чекаємо, хай зроблять Інші
Миримось там, де повстати повинні
Реальність замінюєм вимеслом
В ілюзіях жити солодше
Ніж правду гірку ковтати
До Інших приходимо, від Інших ідемо
По колу. Циклічно
З Іншими в помислах, в серці, присвятах
З Іншими поруч. З Іншими живемо життя

Тетяна

Місто твоїх людей, твоїх почувань
Дихає вільно
До ранку ще кілька годин твого сну
Трамвайні лінії вистукують ритми
Твій дім, захований в затінку
Дихає близькістю
Крізь прочинені вікна, пахне свіжістю
У відблиску променів сонця стрічаєш обличчя
Лишаєшся в теплих обіймах
До втіхи. І так, щоб набутися.

Тетяна

На залитій світлом вулиці
По весні, у шумних маршрутах
Серед чужинців і серед своїх
Перестанеш шукати образ своїх ілюзій
Вдивлятись в обличчя, у спини
Шукати прихильність, шукати чиєїсь руки
Вести діалоги, торги у своїй голові
Закривати обличчя руками
Підбирати слова, губитись в реальності
Залишеш нотатник з героями власних історій
У місцях, куди повертатись немає снаги
На залитій світлом вулиці
Серед буднів і простоти
В дзеркалі своїх і чужих ілюзій
Роздивишся, хто насправді є ти.
Тетяна

Він знав її тихим вітром в обіймах
Він знав її трепетом у чеканні
Він знав її морем у миті мовчання
Він знав її бурею, тривожною хвилею
Він знав її світанком, як сонце в руках тримала
Він знав її ніжністю, що неба сягала
Він знав її відчаєм, коли не трималась
Він знав її дивною, смішною, наївною
Він знав її без броні
Він знав її іншою.

Тетяна

ми лише намір
така собі спроба
ми тільки дозвіл
ми лише трохи сміливості
ми суміш бажання, наївності
і добра пригорща сумніву
ми в міліметрах
у кроках
на відстанях
в поглядах
запахах
десь так під шкірою
ти тільки ймовірність
ми лише досвід.

Тетяна

він чекав її у своїх снах
щоночі
після фіналу
а вона не прийшла
він шукав її у місцях
у містах
де була колись
а вона ховалась
поміж людей
аби забути
аби не загубитись
він її малювати хотів
та пам’ять риси стирала
він шукав себе
у її віршах
а вона
не писала.

Тетяна