Знов обіймаю
подумки дитинство,
Бабусі посмішку,
милішу від усіх,
Веселки кольорове
коромисло,
Небесний спалах —
блискавки батіг.

Вінком сплітаю
верби, квіти, трави,
До безкінечності,
у хлюпанні ріки…
Роки у час
віднесли краще, вкрали
Моє дитинство,
всі його стежки.

Закарбували
пам’ять, серце, очі
І ніжність вітру
з-поміж чебреців,
В коротких снах
ті квітнуть серед ночі,
Уже без вітру,
жаль, не долетів.

Стежки усюди —
на пісках, у росах,
І на землі,
вздовж по горі крутій,
Ходила-бігала
дитиною де боса,
Часу б сказати:
“Поверни… Постій…”

23.03.2024.

Знову фото в інстаграм, чи
в фейсбуці чи в тік тоці.
Живем ми з вами
віртуальним життям.
Так тяжко стало жити
реальним життям.
А, можливо не тяжко,
просто лінивими стали ми.

Війна… Кулі… Вибухи гранат…
Крики болю… Море сліз…
Шепіт сердець.
І молитви з уст летять
до святих небес.
Боже, я тебе молю :
,, Захисти. Збережи. Мир.
В кожну оселю поверни!”
Поверни мамі – сина,
Поверни дружині – чоловіка,
Снстрі – брата,
донькі і синові -тата….

Не жени

А сонце сходитиме і заходитиме, як завжди,
обпікатиме землю й таких, як ми,
і кожен ставитиме на планеті свої вперті сліди,
і всі, як завжди, тремтітимуть від появи зими.

І серце ритм змінюватиме від блиску очей,
і кров цебенітиме в жилах, немов жива,
і ти так само чекатимеш доторку до своїх плечей,
і так само сходитиме навесні трава.

І пісня звучатиме доти, допоки є слух,
і нерви зриватися будуть (зазвичай восени),
і все буде жити, звичайно, допоки є рух…
от тільки тримайся дистанції і, дивись, не жени!

Поговори зі мною чи то тихо, чи то неспокійно,
просто, відкривши рота, звуки видавай,
хочу живу розмову, не через мобільний,
поговори зі мною, щось розповідай.

Поговори про те, що десь тривожить душу,
про те, що болем розриває на шматки –
я вислухаю все, я хочу й мушу
тебе почути, бо пройшли віки.

Кажи усе, що можна говорити,
давай, погнали, виливай слова,
твій голос просто неможливо не любити,
він «Спазмалгон», якого потребує голова.

Поговори про що завгодно, навіть про погоду,
хоча я знаю, що дощі ідуть,
ти підібрала всі мої паролі й коди,
твої слова завжди мене знайдуть.

Подивись на це з усіх боків,
Обери найгостріший кут.
Чи ти саме цього хотів?
Чи такий малював маршрут?

Зачиняй за собою, та не для всіх,
Говори, коли маєш – кажи.
Хтось таки зупинитися зміг,
Хтось і досі кудись біжить.