Війна, війна-
Це жах, це кровопролиттЯ,-
ЖивЕмо ми у 21- ому столітті
І відчуваємо страхіття від життя!
Чому все відбувається це з нами,
Чому щодня малечі в небесах?!
Можливо,- це тому, що ми забули,
Що щастя-це у кожного в серцях.!…
Але серця у когось "відмирають",
Не розуміючи щоденне майбуття,
Вони руйнують радість та дитинство,
Не маючи ні краплі співчуття…..
Нехай Господь все так управить,
Щоб Мир настав на нашій праведній Землі,
Щоб Україна стала вільна ,🇺🇦
Щоб наш народ і зЕмлі зацвіли!🌿🙏
Валерія Гусаковська

*********
Поезія- пісня у мові,
Поезія- стан у душі….
Від щастя вона, чи від горя
Відтворюється у вірші…

В віршах можна бачити небо,
В віршах зеленіє трава;
І все, що так ,іноді, треба –
Поезія дасть у словах!

Спасибі поетам за радість,
Що в римі нам надають,
За мить насолоди й любові,
За душі, що щастям живуть!

Валерія Гусаковська
Валерія Гусаковська

Розгорнула душу всю й тобі показала,
Що люблю і не люблю також розказала.
Змалювала красками душі візерунки,
Дарувала ранками палкі поцілунки.
Розповіла про журбу,тугу біль і втому
Я сказала,що люблю.
Сказала не тому…
Оманливих слів дурман душу що скуває,
Поруч був але не той що мене кохає.

Любава Волошин

Лілея квітка білая,листячко золоте.
Скажи-розкажи мені,милая, коли мій коханий прийде.
Сижу я на березі втомлена,
туга мою душу з’їда.
Скажи-розкажи мені, рідная, чи дуже холодна вода.
Я ноги у кров свої стоптані
У води холодні вмокну.
Я душу свою болем загублену глубинам її подарую.
Лілея – ти квітка мудрая,
Скажи-розкажи мені ти.
Навіщо війна ця є згубная
І як би від неї втекти.
Нема вже давно мого милого.
А жити без нього ніяк.
У хвилі річні я полинула,немов в небеса білий птах.
Не плач,не журись,біла панночко,
І листя своє підійми.
Одягнену в біле платтячко мене у обійми візьми…

Любава Волошин

Не любила,не кохала…
Ти приходив – я тікала.
Ти в коханні мені клявся,
Щиро завжди посміхався.
А я душу воротила
Не кохала,не любила…
Ти в обіймах гріти хотів
Заховати від невзгодів.
Я по сторонах дивилась,
Та в інших обіймах грілась.
Ти цілунки дарував
Мов синців мені наклав.
Так душа моя боліла
Будь з тобою не хотіла.
Не кохала, не любила…
Так чому ж я це терпіла?
Чом із пекла не втікала?
Не любила…
Не кохала…
Любава Волошин

Цей день настав: ясний, привітний…
Він нервувався непомітно.
Їх перша зустріч – дочекався,
Про почуття свої дізнався.

Не сміє в очі подивитись.
Тріпоче серце, пахнуть квіти…
Наче у сні руки торкання.
Сором’язливе хвилювання…

Такі зіркові в неї очі!
Він уявляв її щоночі…
Але коли зустрівсь наживо –
Вона, як фея, справжнє диво!

Шепоче вечір…зорі світять…
Вселенський вітер шле привіти…
Вони не сміють ворухнутись,
Їхні серця вже можуть чути.

Пульсує ритм, кипіння в жилах…
Злетіли в небо, як на крилах!
Душа крізь фібри прокричала –
Кохання в гості завітало.
ND💗
Надія Холод (ND)

У тіні темряви, де серце сумує,
Тече час ледь відчутним потоком.
Смуток огортає, мов в’язка туману,
І думки блукають у безмежності плану.

Одинокий літав, мов птах без крил,
Серед людських тлінів, але так далекий.
Слова втрачені, мов крики вітру,
І тіні минулого, як хвилі на морі.

Сумні відгуки відлунюють в душі,
Сповідь самотності, що тягне на дно.
Серце зболіло, втративши світло,
І тепер блукає в безодні ночі.

Тінь туги відбивається в очах,
І печаль звучить у кожному слові.
Але хоч душа тремтить від болю й нудьги,
В ній ще лишається промінь надії на долю.
Грішник

Наш дух
Дух вічний українського народу
Коріннями сягає в витоки буття.
Джерел Трипілля світлі води
Дали колись йому земне життя.

А це життя цькували дикі орди,
Що степ слов’янський шли завоювать,
Та предки наші – гречкосії горді,
Уміли дух наш і плекать, і відстоять.

Андрію Первозванному він склав присягу,
І з Володимиром хрестить киян ходив,
Він розвивався на козацьких стягах,
Він Кобзаря Великого пером водив.

З Енеєм він ходив підземними світами,
З сопілкою Сковороди до зорь злітав,
З Каменярем лупав гору кирками,
І пісню двох сердець із Лесею співав.

Кремлівський біс народу виклик кинув,
«Я знищу дух твій та історію твою!»
Це все дарма: лукавий в пеклі скоро згине,
Бо ти і я наш дух тепер гартуємо в бою.

Наш дух нас гуртував в лихі години,
Він – сльози матерів і радість перемог,
Він вища цінність нашої країни –
Ось головний історії кривавої урок!

Святий Отець до Неба кличе Сина –
Наш Дух, що світлом стане новим зорям …
А в лузі вічно журиться калина,
І пісня журавлина плаче вічно у просторі.

Володимир Стрілецький