Діти б’ють палками землю
І моляться Богу Мочі
І тільки кішка знає чому я сумний у ночі

Сумний я бо знову і знову не можу забути момент
Стою наче вкопаний в землю
герой німих кіно лент
Дідусь у маленькій маршрутці
Взяв мій в долонь інструмент
І в мить він стає як залізо
Великий ,блискучий і грубий – мій пеніс став наче гора

А на вулиці знову осінь
Біжить в різнобічь дітвора
А я наче вірний пес
Чекаю дідуся зрання

І нехай його там не буде
І нехай цього разу поїду я сам
Але вічно любити я буду
Пиво і їздить в маршрутках зрання

І більше дідусів не боюся
Нормальні вони мужики
За словом в кишеню не лізуть
А лізуть одразу в труси

Якби не дідусь у маршрутці
То цнотливий помер в самоті
Ніхто як дідусь у маршрутці
Не був настільки потрібен мені

………..

(19 листопада 2020)
Артур Манукян

Їх гріло вогнище у коминку старому,
Нас гріло тепло наших рук,
Попри денну втому.
У них до ранку палало полум`я вогню,
А між закоханими нами,
Палала лінія вогню.
І хоч вона була малою,
Як і все наше багаття,
Вона приносила нам щастя,
У лісі темнім тому.
І це вже точно було краще,
Ніж тепло у домі,
В якому немає,
Місця вираженню чуття людському.
Алексєєв Віктор

А, що тепер?
На цьому даху,
Пишу розповідь нову!
Споглядаю на твої оголені плечі,
Та чути нам з якогось дому,
Плач якоїсь малечі.
Позаду гори й кручі,
А біля нас птахи ревучі,
Яких раптово забрали дивні вітри,
Як й проблеми тієї сім’ї.
І все стало, як було, знову, по-старому.
Лиш Я і ТИ, колись та комусь,
Переповімо якось побачене знову…
Алексєєв Віктор

Серед ночі я чую шорох миші,
У повній тиші,
Але йду я далі по лісам та хащам,
І чую голос пугача та сонного півня.
У мене в голові складаються враження,
Що життя це ніби гра складного рівня.
Я запам’ятав її обличчя,
І чудово розумію,
Що вона відкриває,
Щоночі портал у потойбіччя.
Купа дзеркал та безліч,
Дивних символів і знаків,
І серед дивної цієї ночі,
Сяйво місяця до ранку закрили,
Хмари дрімучі.
У моїх словах було б більше деталей,
Але вже усім зрозуміло,
Чиї очі мене приворожили,
Та з ким до свого скону,
Моя душа залишилась,
Щоночі ворожити…
Алексєєв Віктор

Я фанат твоїх оголених плечей,
Моє серце палає невтомно,
Як і сяйво твоїх очей.
Мені так подобається твого зросту тінь,
Що будь-кому ось це усе,
Казати було б лінь.
Така висока й струнка,
Впевнена й крута.
А я і далі думаю про тебе,
Згадую коли ти питала,
У когось-щось про мене.
Ночами розглядаю твою фотокартку,
І у роздумах про тебе,
Перебуваю до нового ранку!
Алексєєв Віктор

Я пам’ятаю листопад,
Яскравий день коли під,
Твоїм вікном співав я серенад.
Усе життя своє шукав себе,
Присвячував часи читанню,
Величної літератури,
Та не досипаючи ночей,
Набирав складні тексти на клавіатурі.
Відчай був частим гостем моїх очей,
Згодом, я зрозумів,
Що на слова не скупий.
Настає новий день,
Мені треба писати вірш новий!
Не вірив я у знаки й не ставив собі ціль,
Але подумки я вічно жив у країні мрій.
Я довго йшов до цього часу,
І саме зараз я точно знаю,
Що успіх свій я зараз творю!
Не знаю, скільки так буде?
Але вірю у добро,
І те, що Сонце знову зайде в моє вікно!
Алексєєв Віктор

Я доторкаюсь до її волосся,
Доторкаюсь до її плечей.
Обіймаю та кохаю,
Ось він, простий, важливий та змістовний епізод,
Будь-якої пари у буденності речей.
Алексєєв Віктор