Я бачив тебе сьогодні,
Ти була далеко, але я тебе побачив,
Знову всі думки мої про тебе,
Радий цьому я,
Була б можливість, я б за тобою побіг.
Хочу бачити тебе!
Кожен день!
Кожну мить!
Взнаю тебе з сотень мільйонів людей!
І все одно попри все хочу бачити тебе!
Покажись мені знову!
Чи скажи, де ти є?
Відчуття вже просто на максимумі!
Хочу я пробігти разом із тобою!
За ліси й гори!
Забути про планети!
Перетнути безлічі світів,
Аби лишились хоч на мить,
Разом тільки я і ти!
Алексєєв Віктор

Люблю я запахи трави та свіжого асфальту
Кохаю я величні барви й лани
А ще обожнюю я безлічі незлічених доріг
Та тишу й спокій у лісах величних
Коли лиш чутно голос лісу
Та власнії думки . . .
Алексєєв Віктор

Ти пахнеш зеленими яблуками,
а я посміхаюся сонцю і кажу що воно схоже на тебе.

Наш тандем не розділено на злого та доброго або спокійного та буйного,
бо ми доповнюємо одне одного не у цьому.
Ти завжди питаєш мене як мої справи і як мені спалося, а я думаю що ти найкраще що зі мною сталося.

Оглядаючись назад, я думаю що усе через що довелося пройти вартувало однієї тільки зустрічі із тобою.
Я завжди пам‘ятаю і буду пам‘ятати твої чарівні уста, твою посмішку і твій голос, що так і манить піти за тобою.

Чи це та любов що пишуть в казках?
Чи це та любов що співають в піснях?
Це є та любов що вирує в людях.
Леді К

Моє кохання звуть так,
як нікого у цілому світі більше не звали.
Її очі завжди спрямовані на мене,
та якщо ми потрапимо у картинну галерею,
вона скаже що головна картина в ній це Я.

Вона завжди посміхається мені, навіть якщо я цього не бачу, та каже що у нас є час усього Світу.
Вона привітна і вміє привертати до себе увагу, коли б ви її зустріли то втратили б розум.

Від неї пахне зеленими яблуками і кульбабками, а ще нічними розмовами і непомірним щастям.
Якби хтось запитав мене як виглядає ідеальна людина – я би показала їм її фото.
Леді К

Вона з‘явилась несподівано,
як з‘являються у небі зірки,
як спалахує вогонь,
як трапляється щось неймовірне.

Як усьому нереальному, їй була присутня казковість.
Чи то у ту казковість я закохалась,
чи то у її неземні очі та солодкі промови, та одне мені було зрозуміло:

Вона – та людина яку я шукала.
Вона – та зоря що увечері перша палала.
Вона, саме вона, ніхто більше в цілому світі.

Тільки вона, дарувала той спокій і приємну посмішку.
Вона змусила квіти розквітнути у полі.
У полі моєї душі, що так жадала любові.

Я б ладна була цілий світ згорнути, аби
чути цей сміх, чудовий сміх пташки, що
довірила мені свої крила.

А я все не вірила і кожного разу питала пташку чи є вона справжньою.
Леді К

Серед глибин і поверхонь
Будеш проявом справжності
Десь по під хмарами, у світлі місяця
Будеш спонтанністю
У масштабах, на своїх територіях
Будеш голосом, бажанням, потребою
Будеш іменем в пам’яті, словом, фразою
Будеш ніжністю, тримаючи мужність за руку
Будеш силою у стихії вразливості
Солодом будеш серед дюжини відчаю
Кольором будеш там, де не знають відтінків
У натовпі, серед людей
Будеш проявом справжності….

Таня

пустими вулицями
поміж ліхтарями
вразливими серцями
мені здалось…
так дихає весна
А ти?
думками про когось, без когось
датами, змінами, звичками
мені здалось…
так дихає весна
А ти?
пошуком, вірою, зціленням
мені здалось…
так дихає весна
А ти?
А ти сьогодні будеш прозою
без лірики і римування
залишиш біле полотно
і лиш пройдешся олівцем
по контуру
мені здалось…
сьогодні будеш прозою…

Таня

у чекання очі твої
Глибокі
у віри очі твої
Спокійні
у ніжності очі твої
Як спросоння
у мовчання очі твої
Пробирають
у правди очі твої
Сумні
у вибору очі твої
Безжальні
в ілюзії очі твої
Мінливі
у страху очі твої
Холодні
я бачила їх
я бачила себе в них…

Таня

Загублені в містах
Забуті часом
Відкинуті епохою
Незгадувані долею
Смішні, відверті, "білі "серед натовпу
На світлі видимі зсередини
Не спіймані буденністю
Несмілі. Обережні.
Заплутані. Думки як атоми
Сховали почуття у тінь
Далекі і близькі
Залишилися не почуті
Не пробачені. Чужі
Зостались як ілюзія
Залишились примарністю

Таня

Вона з‘явилась несподівано,
як з‘являються у небі зірки,
як спалахує вогонь,
як трапляється щось неймовірне.

Як усьому нереальному, їй була присутня казковість.
Чи то у ту казковість я закохалась,
чи то у її неземні очі та солодкі промови, та одне мені було зрозуміло:

Вона – та людина яку я шукала.
Вона – та зоря що увечері перша палала.
Вона, саме вона, ніхто більше в цілому світі.

Тільки вона, дарувала той спокій і приємну посмішку.
Вона змусила квіти розквітнути у полі.
У полі моєї душі, що так жадала любові.

Я б ладна була цілий світ згорнути, аби
чути цей сміх, чудовий сміх пташки, що
довірила мені свої крила.

А я все не вірила і кожного разу питала пташку чи є вона справжньою.
Леді К