Вона пахла м’ятою
Цей запах я не забуду
Квіткою щойно зірватою
І хай проходять люди…
Та запах її не забуду.
Не забуду коралові її вуста
І хай швидко минають літа–
Та вона назавжди зі мною
Забере колись із собою.
Вже покрилось сивиною чоло
А іншої нема… й не було
І стою над труною, як квітка зірвата
А вона й досі пахне як м’ята…
Брицун Олександра

Чи могла би
вони ніколи не думають вночі і зранку,
Живучи своє нормальне типу того життя,
Мене захоплюють думки про себе на світанку,
Чи могла б я прожити трішки інше життя?

Чи могла б я жити не знаючи болю втрати?
Втрати себе, своїх надій і шалених мрій?
Чи може крокувала би я як вночі солдати?
Стаючи поряд з ними в рівний стрій?

Чи могла б моя доля скластися інакше?
Я була би донькою якогось жебрака,
Чи виживати було б для мене краще?
Помираючи біля вокзального кабака?

Чи могла б я народитися вільною?
Без обтяжливих кайданів тривоги?
Чи бути людиною менш емоційною?
Йти кудись, не знаючи дороги…

Я б могла бути щасливою мамою,
Дітей, чиї очі були б схожі на мої,
Чи бути зранку запашною кавою,
Зігріваючи всі ранкові дні твої.

Я могла би бути біленьким снігом,
Що лежить на околиці дороги,
Я б могла бути шаленим бігом,
Що забирає у людей тривоги.

Я була би тонкою лялькою,
Що дарує радість дітям на с ля вята,
Або була би вільною чайкою,
Що облітає всі джерела і міста.

Я думаю про це вночі і зранку,
Намагаючись втекти в думках,
Але дивлячись на себе на світанку,
Мене переповнює суцільний страх.
Плаксива Анна

Я в світі бачив стільки квітів.
Але обрав одную я.
Таку червону, ніби моя кров.
Такую милу, мов моя сестра.
Забрав би я її з собою.
Щоб зберігать на всі віка.
Але з’явилась в моїм серці,
Як квітка дівчина одна.
І закохався в неї я без тями.
І в думах лиш вона одна.
Але зізнатися не можу,
Бо мабуть недостойний я.
Тому дарую тобі квітку,
В якої є мої слова.
Що ти і є одна та квітка,
Яку люблю одную я.
Андрій Панченковський

мене вело життя у яму
оркестр грав
і сірих стін не було, там вітражі
красиві наче з храму
храм – опустілої душі
мене кудись тягло життя
чомусь так важко було йти
оркестр грав
у ямі сиро ,сіро ,світло не знайти
Мене життя тягнуло в прірву
Все яскравіше
оркестр грав
Мене затягувало дно
оркестр грав
Мене тягнуло , одна рука шкребла підлогу
в іншій вино
оркестр грав в ритмі шаленім
ніколи і на думку не спало
закінчу , думав на шопені
Та Бах…ну..Ти знаєш це святе

Ривком проснувся
Голова болить
Мінеральна вода – блаженна мить…

Артур Манукян

Вона з‘явилась несподівано,
як з‘являються у небі зірки,
як спалахує вогонь,
як трапляється щось неймовірне.

Як усьому нереальному, їй була присутня казковість.
Чи то у ту казковість я закохалась,
чи то у її неземні очі та солодкі промови, та одне мені було зрозуміло:

Вона – та людина яку я шукала.
Вона – та зоря що увечері перша палала.
Вона, саме вона, ніхто більше в цілому світі.

Тільки вона, дарувала той спокій і приємну посмішку.
Вона змусила квіти розквітнути у полі.
У полі моєї душі, що так жадала любові.

Я б ладна була цілий світ згорнути, аби
чути цей сміх, чудовий сміх пташки, що
довірила мені свої крила.

А я все не вірила і кожного разу питала пташку чи є вона справжньою.
Леді К

А життя не питає нічого!
Ставить тебе перед фактом!
Рубить мечем чи горне
Долю твою азартно.

Будеш ти бігти кролем
Чи візьмеш у руки шпагу,
Станеш відважним героєм
Чи лузером поетапним.

Нічого не подарує !
Мусиш ти відробити !
Славу свою або муку
В якій тобі далі жити…
-А. Куницька –
Анна Куницька (Чернявська)

Мій сум сьогодні прийшов з Сум,
З Одеси прилетів shahid-ом,
Вночі ввірвався він ракетами
В Чернігів , Харків, Київ , Львів…

Мій сум сьогодні в зруйнуваннях
Дитячих мрій , сімей, кохання,
Будинків, парків , сподівання…
У смертях багатьох людей.

Це навіть не стихійне лихо,-
Один раз трапилось і зникло,-
А невідомість безупинна ,
З якою мусим далі жить…

Мій сум сьогодні -це ВІЙНА!
І винна в ньому ,лиш вона!
Не порівняти це ні з чим ,
Це -вирок кожному і всім…
-А.Куницька-
Анна Куницька

мене вело життя у яму
оркестр грав
і сірих стін не було, там вітражі
красиві наче з храму
храм – опустілої душі
мене кудись тягло життя
чомусь так важко було йти
оркестр грав
у ямі сиро ,сіро ,світло не знайти
Мене життя тягнуло в прірву
Все яскравіше
оркестр грав
Мене затягувало дно
оркестр грав
Мене тягнуло , одна рука шкребла підлогу
в іншій вино
оркестр грав в ритмі шаленім
ніколи і на думку не спало
закінчу , думав на шопені
Та Бах…ну..Ти знаєш це святе

Ривком проснувся
Голова болить
Мінеральна вода – блаженна мить…

Артур Манукян

Я приглашаю ТОТа на беседу.
– Приветствую тебя, мудрейший ТОТ!
– Приветствую тебя, Ирина!
Забыла про меня, про мудрость дня?
– Нет, просто не было энергий.
Сегодня я готова слушать и писать.
– Отлично, начинаем.

Что означает мудрым быть?
Что есть такое Мудрость?
То – опыт знаний, что усвоил…
То – твой багаж, что сам ты перебрал: взял лучшее и важное в дорогу.
Всё то, что вовремя сам осознал, обдумал, применил.
Всё что не нужно, то – убрал из чемодана, что не нашло для применения ни времени, ни сил.
Что было чуждо, сложно, неприятно…
Что применял чрез силу или напоказ…
Что не дало тебе ни результата, ни пониманья: то для чего хранил иль собирал?

Бывает, Мудрость, как единое зерно.
Достаточно понять и вспомнить слово и выплывает из сознанья целый пласт, а может арсенал для примененья своих знаний.
Бывает, так что Мудрость заняла так много места…
она не умещается ни в памяти и ни в твоём сознанье…
необходимо целые трактаты записать, чтобы понять, извлечь зерно из плевел или оформить и перевести в понятный разуму сюжет.

Бывает так, что ощущения что в теле напомнят Мудрость лишь понятную тебе.
Всё это – знания твои, пропущенные через ум и тело, а может собранные кем-то до тебя…
Ты их извлёк, вернул себе иль вспомнил, что ты когда-то их уже имел и сам оставил пребывать в Небытие до этого момента.
Здесь осознание и разум дают возможный доступ для ума.
Мгновение – и принят твой пароль.
Мгновение – ты понял, в чём тут твоя роль… твоя или другого человека.
Момент… и Истина доступна.

Кто мудр иль может мудрым стать?
Лишь тот, кто связывает действие иль шаг с возможным результатом.
Кто может рассчитать, предположить и подвести итоги.
Кто каждый след найдёт или привяжет к началу своего пути или дороге жизни.
Кто думает о том, как сделать мир светлее и добрее…
Как научить и чем помочь любому человеку…
Кто может смысл напомнить через слово…
Открытость сердца и любовь для мудрости – подмога.
Врата к Сознанию Творца – известная для мудрого дорога.
Молчание и тишина ума – помощники от бога.
ТОТ
13.03.24г.
Ирина Жвакина

Алея парком…сутінки гуляють.
Цвірінькають десь високо птахи…
Без нього вона ще раз помирає.
Злетіло ехо йойкотом в ліси…

Рапсодія любові попрощалась.
Вже промайнули дні, ввійшли у тінь…
Єдина помилка навіки роз’єднала.
Полинули чуття у далечінь…

Та сама лавка – досі з іменами.
Не зруйнував їх підписи час літ…
На тому ж місці посидить, так само,
Всміхнеться гірко – вічності привіт…

А ось фонтан, де забажали щастя.
Дзвенить струмок життя…це, наче сон?
Він обернувся, щось відчув…аж раптом –
Биття сердечно-стрімке, в унісон!

Хіба буває таке диво десь на світі!?
В той самий час, в той день, як у кіно!
Він вирвав з клумби усі білі квіти.
Настояне кохання, як вино.
Надія Холод (ND)