День та ніч до мене повертаються
Та знову зранку забуваються
Мов сон, що вартий забуття
Кожна мить з тобою варта цілого життя
Як щасливо ти посміхалася тоді
Як радісно було мені
Але, ми це забули знову
Ми не знайшли між нами спільну мову
– Чому ти знову не моя?
– Невже в тобі немає співчуття?
– А може все це є брехня?
Адже, кожен день тікаю від людської метушні
Та все ж помічаю, що насправді вони є страшні
День у день я знову тут
Де вишні ясні ті цвітуть
Де ластівки нам гнізда в’ють…
Хотів би бути ближче до твоїх очей
Убиваю у собі три тисячі нав’язливих ідей
На сховищі надій та спогадів людей…
Федько Хмільник

я ненавиджу той час,
я ненавиджу всіх вас
як я страждав, ніхто не бачив
як я допомагав, ніхто не дячив
як пропаду, то всі побачать?
та ненавиджу у вас я заздрість,
зрозумійте злості тиху марність,
абсолютна дурість вас із’їсть.
зупиніться доки час вас ще трима,
час закінчиться, поглине вас пітьма,
тоді ніщо вас не полишить,
тихо дощик заперіщить,
оточення зіжме як клітка,
згинете як в полі одинока квітка.
Федько Хмільник

а й справді, щастя зовсім не в грошах
щастя в тобі і твоїх очах
щастя в моменті з тобою і мною
щастя у нас із тобою
коли твою руку тримаю в своїй
коли збувається мільйон наших мрій
щастя це ж річ не проста
які ж прекрасні твої уста
гарні і брови і очі прекрасні
і голос твій, наче у казці
обійми коли трапляються зранку,
прогулянка наша перед світанком
любов простилаю до тебе у своїх віршах,
а й справді, щастя зовсім не в грошах…
Федько Хмільник

i’m used to crack
i’m used to give it up
i also love the way it feels
did i mention that i also love the crack?
i remember when it touched my hair and called my name
i remember when it made me vomit, cry
it feels different
it doesn’t feel the same
i like the way it lies, i like the way it cries
it also hurts to hear the crying
so i lay there for a little while
then 30 years comes by
i’m still laying here just for a little while
it feels different, it feels free, it doesn’t seem the way it used to be
the crack made me really sick
i love the way it feels
burning my lungs the same it used to burn
i don’t have any hair
i don’t have my name
i’m left with crack
it took its root inside of me
i sniffed some cocain
it made me feel guilt
the guilt i hate, the crack is fine
i’m fine, the crack is bad
i love the crack, it hates me
that’s why i get hurt
i hate the crack, it loves me
that’s why i get hurt, maybe little dusty
absolutely hurt
the restaurant was never the sign
that dream was a lie
the crack never left
will it leave some day?
i don’t want it to go
i want it to stay
i want the crack dead
i feel upset
i fell down from the tree
that’s why the crack is with me
х

Тут у горах, всі кажуть,
В моїх рідних Карпатах,
Сходить сонце, як завжди,
І не чути гармати.
Не зриваються бомби,
Не літають ракети.
Наче сходи до неба
Над земним нашим пеклом.
Та оманлива, мабуть,
Тиша в нашому краї.
Кожен день як і всюди
Тут Героїв ховають.
Цвітом жовто блакитним
Розквітають і в горах
Прапори на могилах
У загиблих Героїв.
І пташки не співають
В ту хвилину мовчання,
Коли їх на колінах
Зустрічають в останнє.
Кожен день плачуть діти
І ридають дружини,
А батьки посивілі
Все чекають на сина…
Але духом незламні,
Ми в молитві єдині:
Вічна слава Героям,
І їх вільній країні!
Любов Білошицька

хотів би знати я себе раніше,
можливо, і життя моє було би яскравіше,
і забуття би не прийшло до мене рано,
і жив завжди б я непогано.
та не жалівся на все,
якби я знав, що це життя несе.
Федько Хмільник

і знов мені на серці важко
випустив із рук я пташку
пташкою тією була ти
будь ласка, теж мене ти відпусти
та якщо не відпускаєш,
хоч помилуй на секунду,
та якщо не любиш ти,
нащо мучити мене,
нащо жити, не любити,
та ненавидіти всіх,
нащо потім говорити,
що немає більше сил,
відпусти мене, прошу я,
лиш без мене тобі краще,
лиш без мене ти живеш,
а мені на серці важче,
та нічого, все забудем,
як кошмар нічний отой,
як ми втратили любов,
та забудемо про біль,
що на серці, наче гниль,
ні життя мені не дасть,
не придбає, не продасть,
відпусти мене, прошу,
наче пташці говорю,
що наснилася мені ти,
відпусти та і забудь.
Федько Хмільник

стрічка крутиться, кіно йде
я не знаю як ти і де
моє кохання таке ж складне як і життя
від тебе вже мені немає вороття
та я хотів би взяти і піти
та ти мені сказала "жди"
вже чекати я не маю сил
я зірвався та й побіг на небосхил
стою на краї думаю, що все
так і не дізнаюсь, що кохання це несе
Федько Хмільник

я так подумав, що минуле
на те й минуле, що минуло –
неминуче
наче твої ясні очі,
що дивились неохоче
наче мої сни про тебе
де дивилася ти у вічі
що як правило у ночі
не зрозуміти й не простити
ти не думала над тим,
щоб відпустити ясні сни?
ти не замислюєш ось те,
що вб’є тебе як ясний світ
ми не дійдемо до того,
що було два роки тому
радість у очах твоїх,
життя людей,
та не повернем ми нічого,
зрозумій та і прости
мені ти ясні свої сни,
що думаю про них я дуже часто,
що прийду я та як завжди
прямо в ночі, та так невчасно
що коли твій батько й мати
будуть сватать біля хати
я знов прийду до тебе,
так прекрасно
ти виглядаєш зранку влітку,
не уночі коли ти спиш,
ані удень, коли не спиш,
коли прокинешся так мило,
так нещасно, так красиво,
та покохаємо ми разом,
одне одного, наче наказом,
та побіжим обоє в гори
такі ясні, неначе зорі.
я так подумав, що минуле
на те й минуле, що минуло –
неминуче…
Федько Хмільник

хоч на одинці я, нехай
всеодно ти поряд
всеодно кохаю, знай
і з любов’ю згадую твій погляд
все, що в нас було в житті
все, що ми пережили
згадую с любов’ю.
і часто думаю я ранком,
частіш всього перед світанком
про ті всі муки та страждання,
про усілякі сподівання,
та про тебе мою любу,
милу оку та душі
Федько Хмільник