із любов’ю на душі прокидаюся уранці
і пишу тобі вірші, про те, що я неначе в казці
неначе я лечу кудись у кращий світ,
можливо, я знайду колись
очей твоїх яскравий цвіт.
та не повірю я ніколи,
що сумував колись без тебе,
та все змінилося відколи
з’явилась ти, як ясний світ,
як зорей мерехтіння ночі
як ангели то та співочі,
то ти прекрасна є у мене,
з тобою я пізнав те щастя незбагненне,
про яке я думав днями,
шукаючи у натовпі людей твоє лице,
та не знаходив кожен раз,
розчарований ішов додому,
де чув мільйони вже знайомих фраз,
що вже вони наскучили мені,
чекаю я тебе, прошу, прийди,
бо сил моїх немає вже чекати
бо вже не можу я шукати
та ось невдовзі вже явилась ти мені,
витер піт я на чолі, та підійшов до тебе,
ти взяла мене за руку,
та неначе я почув:
"не переживай, я допоможу перенести цю розлуку, будем вічно ми разом"
тепер я згадую оцей момент часом,
та тішуся, що дійсно ми разом.
Федько Хмільник

останній віршик про любов
усе останнім може бути,
все так тече по жилам кров,
тебе мені ніколи не забути,
сподіваюся усе життя ми будемо разом,
любити, жити та творити
та ще не раз зберемся ми гуртом,
щоб про любов поговорити,
бо любов то сила невмируща,
то мотивація, то біль,
то іноді й розчарування,
але усе ж не така вона і проклятуща,
сила тота, що із нею ти живеш,
що з нею прокидаєшся уранці,
кажеш, що кохаєш, та й насправді так і є,
любов колись можливо й вб’є,
але яким щасливим був ти у момент,
коли любив, і здавалося тоді,
що тебе ніщо не розіб’є,
то і живи ти далі,
та ні за що не піддавайся ти печалі.
Федько Хмільник

світла стороно, вкраїна,
непереможний наш народ
святая воля честь і сила,
що затаїлася в Дніпрі вод,
все що є у вас з собою,
все цініть та поважайте
і перш за все, обов’язково
свого ближнього кохайте
і не кажіть, що то казково
бо в коханні вся та сила,
що таїться в вас усіх,
бо в житті один не зможеш,
ти ярмо тягти важке,
своєму ближньому поможеш,
вже і легше на душі,
тож кохайте Україну,
всіх людей земних, що поруч,
допомагай ти їм власноруч,
та не кохай ти москалів,
тих проклятих шакалів,
що вдираються в домівки,
що ненавидять тебе,
хитра морда в чорта того,
що москалем зветься,
воно привітне, може добре,
та гниле у нього серце,
зневажай той рід проклятий,
а люби своє,
тих дівчат красивих, милих,
люби все, що є твоє
Україну золотую,
тих хто виховав тебе,
ту дівчину молодую,
що носить платтячко рябе,
що безмежно любить лиш тебе,
що має личко золоте.
Федько Хмільник

бо з тобою я знайшов щастя те безмежне,
що не міг знайти роки,
бо з тобою я щасливий,
знай завжди, що я це ти
бо якщо я знаю вже, що не дарма
мотався я по світі,
то маєш щось знати й ти
я досі в шоці як я зміг тебе знайти
Федько Хмільник

я тебе не знаю
але бачив силует
я тебе не бачив
але знаю твій портрет,
все що є у нас – яскравих зорей світ
все що маю я – твоїх очей зелений цвіт
усі свої яскраві сни я нікому не віддам
оте яскраве полотно, що я тоді намалював
в своїх думках я був щасливий
і уявляв той день красивий
де разом йдем по річці ми
і де лежим серед зими
усі оті рядки тобі напишу
і лиш тебе ніколи не полишу
Федько Хмільник

прокинувсь я посеред ночі
і згадав твої слова пророчі
не хвата мені повітря
не хватає мені волі
чи то проблиск твого світла
чи вже подарунок долі
зустріч із тобою ранком
обійми наші перед ґанком
згадую усе оце з коханням
і невеликим сподіванням
про продовження кохання
про любов і про благання
думаю вночі щоразу я
як там у майбутньому наша сім’я?
може втратимо, може знайдемо
кохання неземне,
може покохаємо, може розчаруємся,
може знов надія спалахне,
усі думки я проганяю,
та скоріше спать лягаю,
завтра рано треба встати,
щоб думки свої коханнячком назвати.
Федько Хмільник

чи то милість божа спустилася з небес
чи то ти так посміхнулася, наче восьма із чудес
може то уже мені здається так,
чи то покарання, чи то знак,
не знайду я відповіді, мабуть,
твоя посмішка так вабить,
вона ясна як ті вишні, що цвітуть,
вона рясна і уже така прекрасна,
і підійти вже боязно,
краще вже стояти мовчазно
уста твої неначе мак, блискочуть так яскраво, виразно
та для тебе я чужак, можу не підходить вже бо пізно
краще вже піду додому, що далі буде невідомо,
кохаю я тебе роки, та ніяк вже не спитаю вашої руки,
віддавай вже, віддавай її другому, бо не можу вимовити слово
віддавай себе, віддавай ти, раз вже не наважився я підійти
Федько Хмільник

ніч, палають зорі
пливе місяць біля них,
наче кораблі у морі
усі ці зорі, наче ми
ріка як зеркало космічне,
вода показує нам вічне.
крізь неї видно всю красу
неймовірно дивовижну, неземну
зранку дощик нам полив
усі ті зорі загасив.
та знову ніч, і знову зорі,
знов вогонь у них палає,
знов краса нам їхня сяє
о цій мирній, тихій порі.
Федько Хмільник

день і ніч ходила поруч
доки спати я не міг,
доки ти не поцілуєш
я не спатиму весь вік
і не бачитиму волі
бо з тобою всі думки
і не чутиму я моря
бо по вуха я в багні
Федько Хмільник

шумить гай, стоять ліси,
тече річка, чуєш голоси,
звертаються до тебе лиш вони,
питають в тебе знов про сни.
що ти бачив, що ти чув,
що цієї ночі ти забув,
все що вирішив і що збагнув,
нащо душі своєї ти вогонь задув.
у тих голосів і ти спроси,
до себе в дім все ж запроси,
спитай про природу ти краси,
про краї прекрасні, про кохання,
про щастя, смуток і страждання,
про життя свого завдання.
Федько Хмільник