на небі нині зоряно
дивлюсь на тебе стомлено,
і серце так прискорено
б’ється в такт з твоїм
я бачу твої проблиски
я чую твої норови
я знаю, буде голосно
на світі іншім вибрати
очей красу твоїх це марно, та
я знаю,
я хочу проводити всі ночі,
триматися за руку все життя
я знаю,
я хочу, о ночі, де ж ви, ночі?
бачити тебе і чути всі шуми
все маємо, не знаємо,
прокинемось чи згаємо
усе життя отак у страху і журбі
а може все ж заграємо,
а може все ж станцюємо
танок останній на цій спаленій землі,
чи може знов спалахує
надія, знов відлякує
нас світ в незвіданій красі
Федько Хмільник

мене життя вже навчило, я не вірю в слова
від твоїх лекцій-повчань вже болить голова
дай мені волю – я полечу наче птах,
поділися любов’ю, бо скоро зірве дах
"кохання не вічне" повчання одвічні,
твоя думка не вічна, твоє діло не нове,
твоя пісня задрипана, твоє життя потонулий човен.
почекай, почекай, може заграє усе по-новому
моде щось зміниться та й буде радість живому
чи мертвому? так, і таке буває нажаль
ой, куди ж мені подіти свою печаль?
я така бідна нещасна і зла, весь світ проти мене,
життя штука така непроста, таке незбагненне, як я
ти чуєш мене? я тут страждаю!
я ж тебе усім своїм серденьком кохаю!
лише тебе одного, мій любий,
мій солоденький, мій чорнозубий,
ти моя крихітка, моє життя,
це через тебе болить моя голова!
давай вирішим це вже нарешті, бо я так не можу,
мені дуже складно, я в окуті,
зайкрий вже нарешті уста свої прокляті,
закрийся на віки і не відкривай,
і мене усюди ти уникай,
тихесенько в полі шумить мій вічний рай,
світять зірки десь там небесні,
скоро вже зійде сонце з-за небокрай,
і зникнуть всі зорі вмить, але не чекай.
Федько Хмільник

моя любов
моє кохання
моє життя
моє страждання
одвічний страх
і сподівання
моя любов
моє кохання
Федько Хмільник

мені на усе все одно, хоч із неба вода
най хоч кляті сторіччя триває зима
хоч би що не було хоч куди не пішов
мені на усе все одно

чи з тобою станеться щось невідоме
чи до мене звернеться моє серце хворе
хоч душа заспіває свій останній аккорд
мені на це все одно

полетіли лелеки у краї незвідані, далекі
значить знають вони що життя тут не легке
щось почули вони, що буде зима,
та й полетіли, бо життя тут нема,
але не знають вони лише одного,
що мені на це все одно

чим далі йдеш, тим більше знаєш,
якщо більше знаєш, значить більше маєш,
чим більше маєш то більше втрачаєш,
та навіщо, якщо мені все одно

все життя твоє марне, твої речі дурні,
усі рішення – мари, що події складні,
твоя думка хвора, ти людина не з тих,
хто буде знати те, що мені все одно
Федько Хмільник

Життя стабільно плине в днях,
Кожна мить і кожен звук у них спадає в безрік,
Тоне, тоне кожен день, вбиває страх і лють,
Життя нам прокладає незворотній путь,
І що б не трапилося тими днями, лишиться навік.

І дуже страшно це свідомити,
Що, кожна річ і кожен погляд
У нашій пам’яті навіки карбується.
Що та думка нічна як паразит
І знову й знову згадається той тихий погляд.

Федько Хмільник

Мені приємно бачити усміхнену тебе,
Я хочу лишити в моменті цьому свої очі
Я не хочу вірити , що це колись мине,
Хоч літа не молодії, очі твої ще дівочі.
Федько Хмільник

двійко паперів на підлозі,
життя дерев навіки зупинилось.
їх вирубали десь на лісу розі.
і що б без них змінилось?

текли соки, минало життя,
а тепер їх на білім світі більше нема.
давали надію, дарували слова,
та життя їх забрала ген-ген не зима.

великі й низенькі, дивовижні й прості,
усі вони світу цього королі.
та сказано: "Рубайте, завершіть їх дні".
і ось вже за мить усе в дерев’яній імлі.

і падає дерево, могутнє, старече,
воно могли жити ще довгі віки.
та впало воно на свої могутнії плечі,
і здаля лиш чутно: "Спокійно помри".
Федько Хмільник

йшов дощ, валилися ліси,
йшли ротами солдати,
на небі хмари майоріли,
і нарешті вечоріло.

завтра буде новий день,
в житті нашому небагато змін,
і досі йдуть у бій солдати,
як набої йдуть бригади.

вчора тут були квітки,
а сьогодні мінне поле,
не почуєш голос мій,
бо нема мене на світі.
Федько Хмільник

ще учора тут стояло місто,
а сьогодні тече річка,
і життя колись здавалось вічним,
а сьогодні зникло назавжди.
і хотілося би щось змінить,
та можем лиш тужить вночі
і тільки сльози-спогади болючі
на мить той час нам повернуть.
Федько Хмільник

Цей ворог прибув в мою країн.
Він руйнував усе, люди бачили багато втрат.
Та ось що цим ворогам треба знати, «Ми незламні, ми будемо стояти до останнього!»
Ці вибухи палають, а рідні матері до сердець притуляють своїх діток.
Наші мужні, хоробрі чоловіки обороняють нашу неньку.
Та лише вся надія на нас, українців.
І ми всі знаємо що перемога буде за нами.
Любочка Поліна