Я до тебе торкаюся серцем
Я тебе обіймаю очима
Я пірнаю в любові озерце
Там,де крила ростуть за плечима
Де кохання не має кордонів
І зв’язок двух сердець добровільний
Я беру те озерце в долоні
І п’ю напій його божевільний…
Tana
Десь там в середині вона ще є,
Ось та маленька дівчинка весела.
Яку не обіжав ніхто,
Яка не знала біль та горя.
Десь там в середині забилась у куток,
Сховавшись від усього світу цього.
Боялась заглянути в цей світ,
Бо він жорстокий і ніяк не милий.
Десь там в середині вона про все забула,
Як їй робили боляче колись.
Та все ж боялась повернутись,
Відчути знову біль і як-не-як відразу.
Десь там в середені вона ще пам’ятала,
Які веселі дні у світі провела.
І це її переконало,
Повернутись знову до щасливого життя.
Бойко Тетяна
Буває думаєш: "А як це, що ти це ти?"
Буває думаєш: "А як це,
Що саме вони твої батьки?"
І життя якось так дивно склалось,
Що ви усі одна сім’я.
Ти думаєш, що будуть поруч всі вони завжди.
Та згодом всі розійдуться хто куди.
І залишишся тільки ти.
Звичайно будете збиратись,
Веселитись разом на якісь свята.
Та це не те, як було у дитинстві,
Бо зараз в кожного своє життя.
Бойко Тетяна
Сльози щокою стікають.
Серце голосно б’ється.
Думки в голові пролітають,
Та нічого мені не вдається.
Руки впускаються низько.
Не знаю що дальше робить.
Куди рухатись дальше?
Напевно до цілі вперед.
Ціль впереді не далеко.
Дорога туди тільки одна.
Та шлях той тернистий не легко,
Пройти не повернувшись назад.
Бойко Тетяна
Сьогодення у мене дивне
Немов прокинулась у світі
І воно без золотої сіті
А яке ж життя без обмежень?
Коли зняли з тебе окови
Це не чуванні умови…
Бути вільним наче птах,
Змахнути своїми крилами
Та летіти, летіти,
Доки крила не зламали
Доки цю невагому свободу
У мене не відібрали
Вікторія Джура
Удача – всі ми на неї розраховуємося,
Але в один момент вона можливо зникне, як вода на землі – колись висохне,
Хтось в удачу вірить, хтось ні
Удача – це найкраще, що є на цьому світі.
З удачею я мрію, подорожую у сні.
Удача, удача, удача.
Усі думки про неї, але зараз я відчуваю, що ця удача гасне.
Я не хочу, щоб вона гасла, я хочу, щоб вона горіла.
Але чомусь все не йде, як треба.
Мені все одно, я її поверну, тому що це моя удача.
Удача гасне, удача спалахнула.
А можливо, удача не існує?
Якщо чесно, все існує, ти тільки вір.
Вір в свою удачу, і всі мрії здійсняться.
Катерина Цильке
14.01.23
Не знаю, чи кричати, чи ні –
Та я подумками вже мертва лежу в землі…
Навкруги пісок, засипаючи мене
В цьому маленькому просторі
Я хвилююсь за свою дитину, яка зараз на війні.
Одні думки мучають мене :
,,Чим ми так заслужили, чим ми так провинилися, щоб повмирали сотні дітей,жінок,чоловіків?
Чому ми маємося це терпіти?"
Я хочу знати!
Але залишилось мені ще трішки
І буду літати на небесах
Але чому, я маюся це терпіти?
Сотні жертв, які остались
Без підтримки та любові.
Мені важко на це дивитися…
Ну все, вже очі потихеньку закриваються…
Але я не хочу вмирати!!!
Я буду кричати!!!
Навіть, якщо мене ніхто не почує-
Я буду боротися за своє життя.
Але навіщо мені жити в такому черствому світі?..
Катерина Цильке
Нескорена, не зломлена, поранена, натруджена
Та всіяна ти мудрістю і мужністю людей
Ми зможемо, ми вистоїмо ми точно переможемо
І землю цю святую ми їм не віддамо!
Ми сильні , ми упевнені що вірою і правдою
Поборемо навалу цю і викорінимо зло
І над містами й селами по всіх куточках рідних
Замайорить велично жовто-блакитний стяг!
Людмила Горобець
Ти, посіяв темряву ,
але я буду сяяти сонечком завжди.
Взрощу в собі добро,
незважаючи на твоє зло.
Ти лляєш в мою душу зливу,
а я після дощу веселку до
свого берега простелю.
В сурові вітри , що віють від тебе мені в спину.
То мій Янгол під крило мене візьме,
адже є незламною добра душа.
Колись ми усі були маленькими,
З кришталевих струмочків снили мрії.
У вирі дитинства, де світ чарівний,
Ласка і ніжність, веселощі й тиша.
Народжені у світ, ніжні й безборонні,
Ми крокували стежкою див, мовчазно.
Очі блакитні, як небесний простір,
Діти, уповільніться, цей час – золотий.
Мов квітка, що розцвітає весною,
Так розквітали усі наші думки.
І дорослі світ збудували камінням,
Але дитинство – то найцінніший скарб.
Бо там, де лине сміх, де дзвенять крила,
І серце вільно летить, мов пташка.
Там часу нема, там немає зла,
Лише мрія велика – радість свята.
О, дитинство, ти крайній берег мрій,
Де сонце завжди високо на небі.
Ласка та ніжність у серці твоїм вічні,
Ти сховане скарби, які світ забув.
Нехай лине пісня про те, як були ми маленькими,
Про те, як літали мріями в небо.
Дитинство – це казка, яка триває в серці,
І вічний дотик ласки та ніжності.
Зростаємо ми, минає час безжально,
Але серце нам завжди збереже дитинство.
Той світ, де казка плелися зірки,
Тепер живе у нас, як пам’ять незабутня.
Ми вибудовуємо свій світ дорослих,
З планами, мріями, турботами й зусиллям.
Та й коли вітер стихає, і сутінки настають,
Згадаємо те щасливе дитинство беззаботне.
І нехай годинники тикають натужно,
Ми завжди збережемо у серці дитинство.
Ласка й ніжність, що плелися звідкись,
Постануть свічкою в найтемніших днях.
О, колись ми усі були маленькими,
Але душа залишиться назавжди юною.
Ласка й ніжність, той безцінний скарб,
Продовжують жити в кожному з нас у серці.
І хай знову крила мрій розплющаться,
І серце лине у вільний польот.
Бо колись ми були маленькими,
Але дитинство – вічне, як зірка на небі.
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
