Коли нам погано,
І виглядає довкола все тьмяно,
Коли обертом йде голова,
То рятують слова…

І ніжні й ласкаві,
І добрі й лукаві,
Заспокійливі й колючі.
Холодні та палючі.

Вони загоять рани,
Виведуть з туману,
У біді зарадять,
Втихомирять і розрадять.
Галина Савчук

Люди лишають Вкраїну,
Кидають її назавжди.
Забувають люди країну,
Де народились, росли.

Люди шукають щастя
В далеких-далеких світах.
І не знають, яке це нещастя –
Вічно блукати в нерідних краях.
Галина Савчук

Співають, співають пташки,
Красуються трави буйні.
Рожеві і білі летять пелюстки,
Зникли лиш мрії ясні.

Розгубились, заблукали,
Розвіялись, мов дим,
Не залетять на чашку кави,
Іржаве вже не буде золотим.
Галина Савчук

Коли дерева брудно-сірі, графічні,
Розпускають ніжно-білі бруньки,
Коли оживають в них соки магічні,
Вкриваються листям гілки.

Божественні гімни треба співати,
Чарівницю-весну зустрічати!
Красу цю, красу цю вітати,
Все нове, розквітле, стрічати!

Бо в цьому високе і часте щось є,
П’янить, перехоплює дух,
Бо в цьому високе і часте щось є,
І вічний, неперервний рух.

Бо в цьому глибокий зміст,
І певно жодні люди, народи,
Не прокладуть до розуміння міст,
І не збагнуть цієї загадки природи.
Галина Савчук

Гарно ловити зорі,
З вітром розмовляти,
Мандрувати в далі неозорі,
Вершини вдало штурмувати.

Хоч гарно, не завжди доступно,
Не завжди все під силу усім,
Як підкрадаються мрії підступно,
Все зваж, поміркуй над усім.
Галина Савчук

З долею граємось
В піжмурки.
Каємось…
Летять ошурки –
рештки нас.
Понівечені,
неподібні до нас
і обпечені.
Для дослідів
придатні,
До самостійних дій
нездатні.
Галина Савчук

Людська душа, мов комора.
Візьми ключ, відімкни.
Шукай і глибше копни:
Прогляне і нечисть, й потвора,
Знайдеш і світло, й добро,
Невдало приховане зло,
Приємне душевне тепло.
Побачиш людське все нутро.
Галина Савчук

Приходимо часом до цілі,
Буцімто й яблука спілі,
Та щось не смакує, не йде,
Не те все й не те.

За щось хватаємось,
Чимдуж чіпляємось,
А потім каємось,
Страждаємо і лаємось.

Мучимось, вагаємось,
Чогось, когось цураємось,
Не помічаємо, що час іде,
Тихо до зими повзе.
Галина Савчук

Як хвилі у морі,
Так в радості й горі,
Минають роки,
Спливають віки.

Лиш дуб величезний,
Славний, кремезний,
Щовесни оживає,
Кіпу спогадів навіває.
Галина Савчук

Коли маєш небагато років,
На душі безхмарно,
Свято віриш у пророків,
Не второпаєш, що мрієш марно.

По-своєму все розумієш,
По-своєму трактуєш,
Світ бачити волієш
Таким, я у думках гаптуєш.
Галина Савчук