В обідню пору
Зникають мережки,
Не лізеш на гору
Шукаєш стежки.
Світанок та вечір
Зовсім не подібні.
Міркування під вечір
Ясні, вірогідні.
Галина Савчук
В обідню пору
Зникають мережки,
Не лізеш на гору
Шукаєш стежки.
Світанок та вечір
Зовсім не подібні.
Міркування під вечір
Ясні, вірогідні.
Галина Савчук
Була б же твоя воля,
Все б змінив навкруги,
Як, великого поета!
Ніхто, не слухав і не знав,
Його правда, його кривда
Погубила Україну!
Україно, ти не маєш права
Білий прапор піднімати!
Україно, ти маєш право
Жити і творити!
Де ж ми зараз, хто ми є?
Як власної мови не пам’ятаймо,
Яка різниця, якою мовою
Своїх дітей навчати,
Сказав би українець зараз…
Ми не поборимо,
Нам Бог не допоможе,
Якщо свою історію не будем пам’ятати,
Москалі чужі люди, роблять лихо з нами…
Гайдамака
Я пам’ятаю осінь ту яскраву, золоту,
Коли сидів й вигадував баладу я нову,
Коли усе переросло у вірші про кохання,
А зараз спогад цей,
Викликає лиш зітхання…
Алексєєв Віктор
Заглядає сонце у вікна,
У нашім класі,
Все ніби зупинилось в часі.
Та поміж інших,
Ти ніби чарівна картина,
Яку створила якась магічна сила,
А я захоплений красою твоєю,
Думаю як бути із тобою.
Бо сяйво твоїх барв,
Палає краще ніж полум’я життя.
І може хтось собі гадає,
Що нерозумне я дитя.
Та як тут бути нерозумним?
Коли такої як вона,
Не зустрічав ніколи я,
За усе своє життя?
Алексєєв Віктор
А весна вже наступила
Промінням сонця нас укрила
Зелені трави розквіли
А у людей з’явились крила
З’явились крила в них творити,
А головне когось любити
Любити, всім допомагати
У бідах руку простягати
Добра у світі досягати
Богдан Вільчинський | СОВУНЯ
Запишу я свої думки
Запишу їх я на листочку
Я сяду десь ось там в куточку
І прочитаю залюбки
Про квіти, трави, про природу
Про ту красу, дівочу вроду
Щоб не забути занотую
Запишу я, і намалюю
Богдан Вільчинський | СОВУНЯ
Хтось , на великій відстані сидить,
Біля озера , немов , як , колір ласкаво світить.
Що за чарівна красуня , як королева , ласкаво сміється ,
Як символ краси , приклад ніжних дівчат.
А я й не знав , про тебе , немов як незнайка,
Що , ти квітка , така маленька.
З ніжним серденьком відчуттів,
Ти розквітаєшся , як мелодія дзвінка.
Дивлюсь , я на тебе , ніжними очима,
Немов , радісно ллються сльози.
Немов , як пісня співає ,
Немов , як казка дивовижно чарує.
Далина покладу, слова різні та гарячі,
Про твою красу, вишукану та ясну.
Ти, як зоря на небі, сяєш в світі,
Кожен твій вигляд – мов красива мрія.
Коли ти смієшся, зірки засяють,
І серця людські тремтять від того світла.
Ти – джерело добра, ніжності й ласки,
Твоя краса дивовижна, ніжна й прекрасна.
Нехай лунає твоє ім’я вічно,
Усім, хто знає твою чарівну силу.
Ти – красуня, незрівнянна та відома,
Наша муза, наша найбільша дивина.
Дивилось небо,
сонцем посміхалось,
З’являвся вітер
й знову десь зникав,
Поодиноке листя осипалось,
Мінявся гай, у осінь поринав.
Ласкали промені
і клена, і калину,
І ніжно вітер листям шелестів,
Дзвінкоголосий щебіт
згори линув,
У переплеті з сумом він летів.
01.03.2024.
Ти не хвилюйся, тато!
Я все ще чую стукіт
сердця твого.
Ти не хвилюйся, тато.
Зі мною поруч мама йде.
Так судилося нам
в Божий світ так рано підти.
Ти не хвилюйся , тато!
Сестричку мою бережи.
А ми з матусею разом
у світ інний пішли.
Тут так спокійно, тато,
не чути диявола сміх.
Не чути постріл снарядів
і кулі вже не летять.
І мамине тіло від страху
уже не тремтить.
Ти не хвилюйся , тато!
Я з мамою поруч завжди….
Нас розлучила з вами ,
клята – війна навіки….
Запрошую вас до мого дому,
Де добро й милосердя цвітуть,
Ріки водою щедрою ллють,
Щасливість в серця вітер водять.
В цій поемі добрі справи світять,
Як зорі, ясно ніч освітять,
Людським серцям радість дарують,
З теплом ласкавості обіймають.
Серцям світять, як свічки ночі,
Добрі справи, наче весняні квіти,
Щоб добро рікою плило,
В глибини душі, тепло струвало.
Тайна добрих справ у взаємності,
Давати й брати, це їх суть,
Радість у дії відчувати,
Світлом щасливим серця освічати.
Життя – це кожна мить, кожен вдих,
Добрі справи – це кожен крок,
Зерно добра вкладене в груди,
Росте вічно, як квітка в саду.
Нехай ця поема буде літерою,
До добра, мудрості, світла,
І з надією в серцях глибоких,
Ми долю доброю ткали й ткали.