Хлюпоче хвиля
під вербовим гіллям,
Вбирає воду,
спрагло п’є пісок,
Між очеретом
в’ється вітер, зіллям,
Танцює дивний
на воді танок.
Голубизною
небо задивилось,
Співала пташка
поряд у кущі…
Не танцювалось долі,
не судилось,
Співалось… з сумом,
щиро, від душі.
04.03.2024.
На сонці все очищено вогнем.
Все на землі освячується кров”ю.
У вічність ми з тобою заберем
лише любов.
Лише любов з любов’ю.
Світанок зустрічає ніч із днем:
Вечірні зорі люблять зорі ранні.
У росах світанкових ізнайдем
одне кохання
лиш в однім коханні.
Весна збудила пролісковий щем.
Над небокраєм заяснів окрайчик.
Для нас сьогодні в темі серед тем
лиш зайчик сонячний,
наш блискотливий зайчик.
На полях, де гомонять могутні степи,
І в серці майбутнє віри і краси,
Там росте відвага, там горить надія,
Щоб відійшла війна, немилість і кривда.
Україно моя, ти знову воскресни,
Мов квітка на полі, яка віддасть плід,
Ти згуртуй народ, нехай душі злетяться,
На хвилях миру й щастя вперед!
Нехай соловей знову співає в лісі,
Нехай вітер віє з долонь мирних весіль,
Усі діти світу хай в руках тримаються,
І квітучий мир нехай бережуть довіку.
Світлий час настане, коли день за днем
Ми будемо йти вперед, не згине злий,
І серцям нашим знову засяє тепло,
Від злих думок, зради, від лихого лиця.
Тож віримо, друзі, у краще майбутнє,
Все буде добре, у серцях віра живе,
І в Україні сонце знову засяє,
На щастя й перемогу вперед ми підем!
Коли прийде той час і покину я тіло,
До Морени у гості піду через міст.
Я не хочу щоб тіло в землі закопали,
На великім багатті, на попіл спаліть.
Потім попіл зберіть і розвійте над полем,
Щоб як вітер залишилась вільна душа
А не гнити в труні,під сирою землею
Хочу сонце я бачить і зірки рахувать.
Я не хочу хреста, фото й дату з граніту,
Хочу в пам’яті рідних своє місце знайти.
Щоб не плакали з горя ,коли їх я покину,
А раділи що я тепер в новім житті.
Я прошу, не читайте за мене молитви,
І не треба в церквах мені ставить свічки.
Краще ви нагодуйте птахів і тваринок,
Добре діло для Роду і карми зробіть.
Ви згадайте мене просто так ,не по даті,
І не треба за мене горілку вживать.
Краще дерево ви посадіть десь у парку,
Прийде час і разом ми там будем гулять.
Верещако Сергій.
Дивилось небо,
сонцем посміхалось,
З’являвся вітер
й знову десь зникав,
Стежка вела,
у листі вже звивалась,
Мінявся гай, до осені звикав.
Ласкали промені
і клена, і калину,
Сонливий вітер
листям шелестів,
Та вів розмову
щебіт, згори линув,
У переплеті з сумом він летів.
01.03.2024.
Тривожний крик…
неначе зойк лунає…
Дивилась знизу тиша на політ,
Птахів від себе осінь відпускає,
У сумі погляд кидається вслід.
Світило сонце,
вітер дихав в спину,
Виднівся обрій,
здалеку стрічав,
Вдивлявся погляд
в нечітку картину,
В безмовній тиші
все ще проводжав.
Потусклим листям
осінь шелестіла…
Плескала хвиля
в зіллі, осоці…
За небокрай
вже зграя відлетіла,
Сльозою сум
котився по щоці.
01.03.2024.
Бажаю дива наодинці:
Амур на голому колінці
нехай твої цілує ніжки…
Але не я. Але, нітрішки.
Хай вечір скніє за тобою
на темній лавці під вербою,
чекаючи на зустріч нишком….
Але не я. Але, нітрішки.
Хай дощик за тобою плаче
Хай буде все немов неначе:
неначе знову ти моя…
Та все ж нітрішки.
Все ж, не я.
Але. Але.
А я скучаю.. Так скучаю
Я помню наші вечори
Як ми на Бузі в двох з тобою
Під час темної доби
Але нам було так начхати
Чи буде страшно нам обом
Ми ще тоді… Ну як сказати
Любили справді обидвох
Ну я любив – а ти не знаю!
Чи гралася зі мною ти
Я до сих пір не розумію
Чому відмовила мені
Хоча причин таких не було
Якщо по факту все це брать
Але спитаю лише фразу
Навіщо було так вчинять?
Я любив та начебто кохав
Я думав разом тут і там
Коли признався, чесно тій
Добивав себе, не больно їй
Їй байдуже було на мене
Чи плакав я, чи по ній скучав
Вона любила іншого
А я ще досі у ночі страждав.
Я плакав, плакав вкотрий раз
Ну дай мені останній шанс
Я ще змінюся, обіцяю!
Але лиш друг і я це знаю..
Хоча б добився я тебе
І були ми щасливі
Але добий, добий мене
І покажи мотиви
Я вірив у любов в дитинстві
Та знав що стать щасливим можна
Но після втрати, тієї рідної домівки
Я думав..
Що на ноги встать не можна..
Та я частенько падав
Но завжди руки підставляв
Я мав синці, великі рани
Чхати мам, я зроблю драми!
Я після втрати, добивав себе
Так, дурак – але це факт..
Не знаю, навіщо це робив
Мабуть характер ще тугий
Але долав проблеми завжди
Було важко – були травми
Но я доб’юся результата
Ну а коли..? – хороша дата!
© i2.com.ua - Всі права захищені.
Проект створений для популяризації творів сучасної української літератури.
