Мені бракує тепла
Мені бракує домівки
В якому був би я сам
А краще би в дівки

Я хотів би дівчину- з якою комфортно
Я хотів би терплячу – з якою надовго!
Хотів би я ту – яка справді полюбить!
А не ту що знаючи все – знову погубить!

Я би довірився новій дівчині
Якщо обнімить і надасть те добро
А я те тепло зберу всі обійми
Та вдвічі надам тобі те рідне тепло

Я обніму тебе – щоб було нам жарко!
Я хочу щоб ми побували в тім парку!
В тім парку де люди лише є щасливі
Надіюсь пройдем ці жахливі мотиви.

Із минулого схід… коней тупіт…
І туман над рікою… роса…
Прохолода вечірня і захід —
У миттєвім рум’янці краса.

Цвіт садів… і гроза…
щебіт в вербах…
У болоті дорога, горбах…
В незабуте вернутись потреба,
По старих походити стежках.

Під весняним дощем,
вітром впертим,
Попід гілля старої верби,
Сумним поглядом,
люблячим, теплим
Поміж хвиль шепотіння пройти.

28.02.2024.

Розійшлися стежки…
так буває…
Загубились слова, почуття,
Назавжди… не вернути… немає…
Не лунають, пішли в небуття.

Вітер трощить, ламає дерева,
Безневинна здригає земля…
У душі зовсім інша потреба —
Їй би тиші зблизька… і здаля.

Щоб теплом
кожне слово зігріте,
Погляд сяйвом дивився-злітав,
Почуття щоби,
в ніжність сповите,
Пестив спокій, його колисав.

25.02.2024.

Вітер ніжився в листі, траві,
Рясним цвітом калина біліла,
Верболіз вздовж купався
в воді,
Вся долина жила-гомоніла.

Колосилися поряд поля,
Несла води ріка, хлюпотіла,
Гай виднівся й озерце здаля —
Все те раєм колись охрестила.

У думках у моїх, у очах
Появилось, струмочком
полилось,
Знов побіглось-пішлось
по стежках,
Стрепенулося серце, забилось.

22.02.2024.

Час ллється рікою,
біжить поміж хмари,
В теплі, прохолоді,
прямими стежками,
В своєму йде руслі,
немов, поспішає,
Усі перешкоди
без втоми долає.

У денному світлі,
у темряві ночі,
Повз гори, моря
пройде-перескоче,
У вітрі, під сонцем,
не висне в тумані…
Раби свого часу,
в його ми полоні.

24.02.2024.

Час ллється рікою,
біжить поміж хмари,
В теплі, прохолоді,
прямими стежками,
В своєму йде руслі,
немов, поспішає,
Усі перешкоди
без втоми долає.

У денному світлі,
у темряві ночі,
Повз гори, моря
пройде-перескоче,
У вітрі, під сонцем,
не висне в тумані…
Раби свого часу,
в його ми полоні.

24.02.2024.

Час ллється рікою,
біжить поміж хмари,
В теплі, прохолоді,
прямими стежками,
В своєму йде руслі,
немов, поспішає,
Усі перешкоди
без втоми долає.

У денному світлі,
у темряві ночі,
Повз гори, моря
пройде-перескоче,
У вітрі, під сонцем,
не висне в тумані…
Раби свого часу,
в його ми полоні.

24.02.2024.

Час ллється рікою,
біжить поміж хмари,
В теплі, прохолоді,
прямими стежками,
В своєму йде руслі,
немов, поспішає,
Усі перешкоди
без втоми долає.

У денному світлі,
у темряві ночі,
Повз гори, моря
пройде-перескоче,
У вітрі, під сонцем,
не висне в тумані…
Раби свого часу,
в його ми полоні.

24.02.2024.